Постанова 4802 № 161/12715/19

Справа № 161/12715/19 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/255/20 Категорія: 63 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Бовчалюк З. А., .Матвійчук Л. В., з участю секретаря судового засідання Губарик К. А., відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника відповідача - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2019 року, В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом. Покликалася на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Позивач вказувала, що відповідач ОСОБА_1 є її невісткою, а відповідач ОСОБА_2 онукою, які зареєстровані з 08 вересня 2012 року у її квартирі, проте фактично не проживають в ній упродовж останніх трьох років та їх місце знаходження їй невідоме. Також зазначала, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які відповідно є дружиною та дочкою її сина, що помер, не вели з нею спільного господарства, не приймали участі у ремонті квартири та в оплаті житлово-комунальних послуг їй фінансово не допомагали, а тому всі витрати по утриманню квартири здійснює вона сама, що створює їй труднощі у користуванні зазначеною квартирою. Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_4 просила суд визнати відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач ОСОБА_4 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, не відповідають обставинам справи, оскільки відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не були і не є членами її сім`ї, у належній їй квартирі АДРЕСА_1 не проживають тривалий час, не ведуть з нею спільного господарства, а тому вважаються такими, що втратили право користування вказаним жилим приміщенням. У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що є законним і обґрунтованим. Заслухавши пояснення відповідачів, представника відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у належній позивачу ОСОБА_4 на праві власності квартирі не проживають протягом тривалого часу з поважних причин, а саме із-за неналежної поведінки самого позивача, а тому вважав, що підстави для визнання їх таким, що втратили право користування цією квартирою відсутні. Такий висновок суду є правильний. Встановлено, що позивачу ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19 вересня 1984 року (а.с.5). Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно довідки від 14 червня 2019 № 49373 та відомостей з Реєстру територіальної громади м. Луцька зареєстровані у вищезазначеній квартирі як члени сім`ї власника житла ОСОБА_4 (а.с.8, 16, 17), Крім того, також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 проживала у шлюбі з сином позивачки ОСОБА_4 ОСОБА_5 у період з 1995 по 2012 рік та у цей час за спільні кошти провели добудову до спірної квартири. Дану обставину підтвердили допитані в суді в якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та не заперечувала сама позивач. Після смерті ОСОБА_5 між сторонами судового спору склалися неприязні відносини, у зв`язку з чим відповідачі не можуть проживати у спірній квартирі та сплачувати комунальні платежі на її утримання. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Статтею ст. 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно із ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що право користування житлом члена сім`ї власника цього житла може бути припинене за рішенням суду на вимогу власника нерухомого майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність без поважних причин члена сім`ї понад один рік у спірному житловому приміщенні. Встановивши, що відповідачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживають з поважних причин, інтересу до даного житла не втратили, періодично з`являються у ньому, у квартирі знаходяться їх особисті речі та майно, іншого житла не мають, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що передбачені законом підстави для визнання їх такими, що втратили право користування спірною квартирою відсутні., а вимоги позивача необґрунтовані. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач ОСОБА_4 , всупереч наведеним нормам процесуального права, не довела та не надала доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачі по справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не проживають у спірній квартирі протягом тривалого часу без поважних причин та втратили інтерес до житла, що свідчить про безпідставність заявлених нею позовних вимог. Отже, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене судом першої інстанції рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 відповідає вимогам закону. Наведені позивачем ОСОБА_4 в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду фактичним обставинам справи не спростовують вірних висновків суду, а є її власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи і не впливають на законність оскаржуваного рішення. Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Волинський апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2019 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: