Постанова Київський апеляційний суд № 757/61833/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/2166/2020 справа №757/61833/19-ц ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Печерського районного суду міста Києва, постановлену під головуванням судді Бусик О.Л. 27 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до слідчого в особливо важливих справах Слідчого управління Головного слідчого управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області Кравченка С. П ., третя особа: Служба безпеки України про повернення майна у зв`язку із закриттям кримінального провадження,- встановив: В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати слідчого в ОВС СУ ГСУ СБ України у м.Києві та Київській області Кравченка С.П. передати майно ОСОБА_1 , вилучене 22 лютого 2019 року під час обшуку в приміщенні митно-брокерської компанії ТОВ "Капітал Брок Сервіс" (із наведенням переліку майна). Вимоги обґрунтовує тим, що в межах кримінального провадження, підозрюваним у якому є ОСОБА_1 , та на підставі ухвали суду проведено обшук та вилучення речей і документів в офісі митно-брокерської компанії ТОВ "Капітал Брок Сервіс", директором якої є ОСОБА_1 23 серпня 2019 року постановою прокурора кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей для їх отримання. Частину вилученого майна у зв`язку із закриттям кримінального провадження повернуто, але інша частина майна та документів повернута не була. З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц стосовно того, що вимоги про зняття арешту з майна після закриття кримінальної справи мають розглядатися в порядку цивільного судочинства звернувся до суду із цим позовом. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі посилається на обставини, якими обґрунтована позовна заява, а також вказує, що ухвала постановлена поза межами строків, які відводяться для вирішення питання про відкриття провадження у справі, та судом не враховано постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц, на яку є посилання у позовній заяві як обґрунтування розгляду справи саме за правилами цивільного судочинства. В судовому засіданні представник позивача адвокат Дубіневич Р.І. доводи апеляційної скарги підтримав. Представник третьої особи Служби безпеки України Коломієць В.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що порушені позивачем питання у позовній заяві мають розглядатися в порядку кримінального процесуального законодавства. З такими висновками суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до статті 20 та частини 4 статті 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказує на те, що в межах кримінального провадження, підозрюваним у якому був ОСОБА_1 , та на підставі ухвали суду проведено обшук та вилучення речей і документів, 23 серпня 2019 року постановою прокурора кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України, проте частину речей та документів ОСОБА_1 не повернуто. Позивач посилається на порушення його права власності та вказує на застосування гарантованої статтею 391 ЦК України можливості власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Одночасно вказує на застосування правових висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду при розгляді справи №372/2904/17-ц. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків:

28. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

29. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

30. На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом. Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

31. Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

32. Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

33. Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

34. Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

35. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

36. Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

37. Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

47. Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба. Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, закритій органом досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

48. Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

49. КПК України 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у припиненій кримінальній справі. Таким чином, вирішення порушеного позивачем питання в порядку кримінального судочинства потребувало б відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), яке закрито постановою органу досудового слідства у зв`язку з відсутністю складу злочину, тобто з реабілітуючої підстави. Для відновлення справи необхідним є скасування процесуальних рішень, якими держава в особі уповноважених органів відмовилася від кримінального переслідування ОСОБА_1 Початок нового розслідування додатково зумовить правову невизначеність у зв`язку з повторенням ризиків офіційної констатації злочинності поведінки позивача і таким чином призведе до погіршення її правового становища. Означений спосіб розв`язання порушеного ОСОБА_1 питання є недопустимим з точки зору досягнення мети захисту її прав та законних інтересів.

52. Разом із тим, кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Закриття кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини. Зокрема, після прийняття означеного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість.

53. Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами.

54. Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном. Суд першої інстанції, вирішуючи питання, не звернув уваги на зазначену постанову, акцент на правові висновки якої зосередив позивач при зверненні до суду, не проаналізував можливість застосування її до підстав позову у цій справі. Судом не враховано, що позивач посилається на факт закриття кримінального провадження, що, в свою чергу, свідчить про припинення кримінальних процесуальних відносин. При цьому судом процитовано статтю 303 КПК України щодо порядку оскарження дій чи бездіяльності слідчого, прокурора на досудовому розслідуванні, проте не враховано, що таким відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 цього Кодексу є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Ухвала суду першої інстанції не містить мотивів, з яких суд дійшов певного висновку, а зводиться до цитування норм цивільного процесуального та кримінального процесуального законодавства без обґрунтування підстав застосування правової норми у системному зв`язку із предметом та підставами позову. Ухвала суду не відповідає критеріям обґрунтованості, її зміст не відповідає вимогам статті 260 ЦПК України, отже таку ухвалу не можна визнати законною. Відповідно до статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 25 лютого 2020 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді А.М. Андрієнко В.В. Соколова