Постанова 4824 № 756/14544/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 лютого 2020 року справа №756/14544/19 провадження № 22-ц/824/3217/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Музичко С.Г., суддів: Болотова Є.В., Лапчевської О.Ф., при секретарі:Русинчук І.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Оболонське районне управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, Управління (Центр) надання адміністративних послуг Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року постановлену під головуванням судді Луценко О.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, Управління (Центр) надання адміністративних послуг Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про зняття арешту з нерухомого майна, В С Т А Н О В И В : Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, Управління (Центр) надання адміністративних послуг Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про зняття арешту з нерухомого майна. В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що кримінальне провадження закрито на підставі відсутності події вчинення злочину, проте не скасовано накладений арешт на квартиру. Зазначає, що слідчий суддя наділений повноваженнями в прийнятті рішення щодо припинення заходу виключно під час досудового розслідування. Процедури вирішення питання щодо зняття арешту з майна за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, яка закрита органом досудового слідства КПК України не передбачено. Посилається на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного суду від 15.05.2019 року, в якій зазначено, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права і виникають з цивільних правовідносин, та відповідно до ст. 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того що дана заява має розглядатись у порядку кримінального провадження. Проте погодитись із таким висновком суду не можна Зі змісту позовної заяви слідує, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . 30.09.2014 року в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014100050008084 за клопотанням слідчого СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві Чабана А.О., слідчим суддею Оболонського районного суду м. Києва Мамонтовою І.Ю. постановлено ухвалу про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому кримінальне провадження №12014100050008084 було закрито згідно п. 1 ч.1 ст. 284 КПК України, проте арешт, накладений на вищевказану квартиру не скасовано. Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном. Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, арешт на майно міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення. Відповідно до ч. 3 статті 174 нині чинного КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає. Положеннями КПК 1960 року передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126). Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював. Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба. Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, закритій органом досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає. Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. КПК України 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у припиненій кримінальній справі. Таким чином, вирішення порушеного позивачем питання в порядку кримінального судочинства потребувало б відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), яке закрито постановою органу досудового слідства у зв`язку з відсутністю складу злочину, тобто з реабілітуючої підстави. Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року, справа № 372/2904/17-ц. Таким чином, оскільки кримінальне провадження закрито, проте арешт, накладений в межах цього провадження на майно не скасовано, відтак заява про зняття арешту з майна має розглядатись в порядку цивільного судочинства. Враховуючи вищевикладене, ухвала суду від 07 листопада 2019 року вирішена з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали, відтак підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 14 лютого 2020 року. Суддя-доповідач Судді