Постанова 4824 № 756/8127/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/15171/2021 Справа № 756/8127/16-ц П О С Т А Н О В А Іменем України 07 грудня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Шролик І.С. в м. Київ 27 вересня2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: начальник відділу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) державний виконавець Нещадим Іван Сергійович, державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленко Євгеній Іванович, Публічне акціонерне товариство «Прайм - Банк», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Волков А.Ю., на дії державного виконавця, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця. Посилався на те, що 26 грудня 2018 року на підставі постанови Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року Оболонським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 756/3170/17 про стягнення з ПАТ «Прайм-Банк» на користь ОСОБА_1 9320,80 грн. 21 січня 2019 року постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Городньої Г.Ю. було відкрито виконавче провадження ВП № 58113461. 25 серпня 2021 року з листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) йому стало відомо, що старший державний виконавець Городня Г.Ю. звільнилась з роботи, виконавчий лист № 756/3170/17 від 26 грудня 2018 року втрачено, будь-які виконавчі дії не було проведено своєчасно та у встановлений законом строк працівниками Шевченківського відділу державної виконавчої служби не здійснено з 21 січня 2019 року по 25 серпня 2021 року. 17 вересня 2021 року стягувач ОСОБА_1 в присутності свого представника здійснив спробу ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження у державного виконавця Коваленка Є.І., який здійснює виконання судового рішення, однак виконавець протягом двох годин категорично відмовився надавати для ознайомлення матеріали виконавчого провадження. Йому стало зрозуміло, що однією з причин ненадання матеріалів для ознайомлення було неотримання дублікату виконавчого листа № 756/3170/17. На підставі вищевикладеного просив визнати неправомірними дії та бездіяльність начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - державного виконавця Нещадим І.С.та державного виконавця Коваленка Є.І. під час виконання виконавчого провадження ВП № 58113461 з 21 січня 2019 року по 22 вересня 2021 року, витребувати з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) оригінал та копію виконавчого провадження ВП № 58113461, журнали вхідної та вихідної кореспонденції та оглянути їх в судовому засіданні, витребувати всі відповіді по скаргам та заявам стягувача ОСОБА_1 за період 2019 - 2021 років, копію виконавчого провадження приєднати до матеріалів справи. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 вересня2021 року скаргу повернуто заявнику без розгляду. Заявник ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження по скарзі ОСОБА_1 та розгляду по суті. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що ухвала суперечить нормам 3, 8, 19, 21 - 24, 41, 50, 124 - 129-1 Конституції України, ЦК України, ст. 2 - 10, 18, 447 - 453 ЦПК України, ст. 1 - 5, 8 - 10, 14 - 16, 18 - 19, 24, 26 - 29 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 1, 8 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», не відповідає нормам міжнародного права та відкрито прийнята з порушенням прав та інтересів ОСОБА_1 . Судам першої інстанції достеменно відомо про конституційні вимоги та критерії виконання судового рішення, яке вступило в законну силу та отримано органом державної служби для примусового виконання. 21 січня 2021 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 58113461 про стягнення з ПАТ «Прайм-Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 9312,80 грн. на підставі постанови Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, однак судом першої інстанції цей факт не взятий до уваги. Наголошував, що посилання на ст. 183 ЦПК України судом першої інстанції здійснено безпідставно, так як ця норма не відноситься до розділу VІІ, ст. 447 - 453 ЦПК України, а виключно до розділу ІІІ «Позовне провадження», параграф 2 «Заяви з процесуальних питань». У випадку зі скаргою ОСОБА_1 існує вже встановлений порядок процесуального характеру для звернення до суду за контролем по виконанню судового рішення. Наводив зміст постанови Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 569/13154/20, яка судом першої інстанції не була врахована, а також п. 3 - 4, 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах». Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Повертаючи без розгляду скаргу ухвалою від 30 липня 2021 року на підставі ст. 183 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали скарги не містять докази її направлення заінтересованим особам, і скаржником не надано копії скарги з додатками по кількості учасників справи, що унеможливлює суд самостійно скерувати її сторонам. Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками, оскільки суд першої інстанції, повертаючи заявнику скаргу на дії державного виконавця, застосував до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України, яка не регулює спірні правовідносини. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року). Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта статті 183 ЦПК України). Разом із тим, розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення. У частині першій статті 446 ЦПК України встановлено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У пункті 3постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження». Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Суд першої інстанції, виходячи з того, що до матеріалів скарги на дії державного виконавця заявникомне долучені докази на підтвердження надіслання її іншим учасникам справи, застосувавши вимоги частини другої статті 183 ЦПК України, повернув її заявнику безрозгляду. При цьому суд не звернув уваги на те, що частиною другою статті 183 § 2 «Заяви з процесуальних питань» глави 1 Розділу III «Позовне провадження» ЦПК України регулюються загальні вимоги щодо форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, які подаються виключно з процесуальних питань при розгляді справ позовного провадження, в тому числі на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень. Разом із тим, вказана процесуальна норма не стосується та не регулює питання подачі саме скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення. Вказані процесуальні правовідносини регулюються розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ. До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520св20); від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20 (провадження № 61-15478св20), від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц (провадження № 61-1124св21), від 21 квітня 2021 року у справі № 713/1972/20 (провадження № 61-2247св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 61-10499св21). Враховуючи викладене, суд в порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті. При цьому розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» є окремим видом судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ. Враховуючи вищевикладене, ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року не може вважатися законною і обґрунтованою. Відповідно до приписів п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права. Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Судді: Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.