Постанова 4801 № 140/2051/18

Справа № 140/2051/18 Провадження № 22-ц/801/619/2020 Категорія: 96 Головуючий у суді 1-ї інстанції Науменко С.М. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2020 рокуСправа № 140/2051/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Марчук В.С., Матківської М.В., за участю секретаря судового засідання Кузьменко Б.І., за участю сторін: представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гнатюк Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №140/2051/18 за позовом ОСОБА_1 до Брацлавської селищної ради Немирівського району Вінницької області про встановлення факту проживання однією сім`єю, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 січня 2020 року, яке ухвалене суддею Науменко С.М. в приміщенні Немирівського районного суду Вінницької області, о 09 год 33 хв, повний текст складено 09 січня 2020 року, в с т а н о в и в : В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Брацлавської селищної ради Немирівського району Вінницької області про встановлення факту проживання однією сім`єю, мотивуючи позовні вимоги тим, що в смт. Брацлав, Немирівського р-ну, Вінницької обл., ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_3 , проживала одиноко, часто хворіла на захворювання опорно-рухового апарату. Особисто себе не могла доглянути, потребувала сторонньої допомоги. Позивач проживала по сусідству з ОСОБА_2 , з 2000 року почала допомагати ОСОБА_2 вести домашнє господарство, купувала їй продукти харчування, одяг, а в подальшому за ініціативи ОСОБА_2 проживала з нею в її будинку, Разом обробляли город, тримали домашню птицю, проводили ремонт. Їх пенсії витрачалися на придбання меблів, побутової техніки, одежі, продуктів харчування, оплати комунальних послуг, ліків для ОСОБА_2 . Таким чином, вони з ОСОБА_2 прожили однією сім`єю близько семи років. У ОСОБА_2 дітей та родичів, які б її пережили, не було. За таких обставин ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання однією сім`єю в період з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 09 січня 2020 року в задоволені позову відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухваленим з неповним дослідженням зібраних у справі доказів, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та грубим порушенням норм процесуального права, тому просила скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення частково не відповідає. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту спільного проживання, ведення спільного господарства, спільного бюджету, з спадкодавцем ОСОБА_2 у період з 2010 року по день смерті до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи, однак є помилковим посилання суду першої інстанції як на підставу відмови у задоволенні позову норм спадкового права ЦК України та на п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування». Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Відповідно до частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого повторно 30 березня 2018 року. Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2016 року між Територіальним центром соціального обслуговування Немирівського району Вінницької області та ОСОБА_2 (за її заявою від 01 січня 2016 року) було укладено договір про прийняття останньої на обслуговування. Відповідно до умов даного договору Територіальний центр надавав ОСОБА_2 наступні послуги: оформлення субсидії, сплата комунальних послуг, доставка продуктів харчування, допомога у приготуванні їжі, прибиранні та у виклику лікаря (а.с.17-21). Згідно ч. 2, ч. 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 червня 1999 року у справі № 1-8/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Встановлено, що позивачем не було надано належних доказів спільного проживання, ведення господарства, спільного бюджету з ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог. При цьому, суд першої інстанції вірно взяв до уваги договір укладений між Територіальним центром соціального обслуговування Немирівського району Вінницької області та ОСОБА_2 про прийняття останньої на обслуговування та підтверджує, що остання з 2016 року перебувала на обслуговувані в центрі. Та відповідно до умов даного договору Територіальний центр надавав ОСОБА_2 наступні послуги: оформлення субсидії, сплата комунальних послуг, доставка продуктів харчування, допомога у приготуванні їжі, прибиранні та у виклику лікаря. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказів того, що позивач проживала в період з 2010 року по 21 листопада 2017 року з ОСОБА_2 , вела з нею спільне господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність таких відносин - позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було (квитанцій на придбання майна, меблів, побутової техніки, ліків, оплати комунальних послуг, актів проживання однією сім`єю). Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях. Посилання позивача ОСОБА_1 на довіреність від 14 липня 2010 року, яка була видана на її ім`я ОСОБА_2 , згідно якої остання уповноважила ОСОБА_1 отримати належну ОСОБА_2 пенсію в Ощадбанку м. Вінниці, а також виконувати інші дії, пов`язані із виконанням довіреності, також не заслуговує на увагу, оскільки не підтверджує ведення спільного господарства, крім того ця довіреність була видана лише на один місяць і дійсна була до 14 серпня 2010 року. При цьому довіреність підтверджує той факт, що ОСОБА_1 станом на липень 2010 року проживала по АДРЕСА_1 , а не з ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 . (а.с.28). Доводи апеляційної скарги, про доведеність факту проживання двома свідками ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , спростовуються договором від 01 січня 2016 року укладеним між Територіальним центром соціального обслуговування Немирівського району Вінницької області та ОСОБА_2 про прийняття останньої на обслуговування, який свідчить про надання центром послуг, необхідних для проживання особи з відповідним діагнозом. Даний договір у встановленому законом порядку не був розірваним, або визнаний недійсним. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч.4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 січня 2020 року підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову по суті спору, однак помилково послався на норми спадкового права ЦК України та на п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», так як питання про визнання права власності в порядку спадкування позивачем не ставилось. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 січня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26 лютого 2020 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Марчук В.С. Матківська М.В.