Постанова 4811 № 442/6715/19

Справа № 442/6715/19 Головуючий у 1 інстанції: Грицай М.М. Провадження № 22-ц/811/1373/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:50 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 березня 2020 року, постановлене в складі головуючого судді Грицай М.М., у праві за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину,- в с т а н о в и л а: Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача в її користь додаткові витрати на дитину у розмірі 48102,33 грн. Позовні вимоги мотивувала тим, що відповідно до рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 03.05.2019 року з ОСОБА_2 в її користь стягуються аліменти на дочку ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття. Дочка є інвалідом, а тому вона змушена постійно її лікувати як в Україні, так і поза її межами. Протягом останніх десяти років намагається здійснювати лікування дитини за кордоном, так як в Україні немає методики лікування захворювання, встановленого дочці. Зазначає, що знаходиться у неоплачуваній відпустці по догляду за молодшим сином і аліментів на його утримання не отримує. Крім цього, сама є інвалідом ІІІ групи. Відповідач легковажно ставиться до своїх батьківських обов`язків, внаслідок чого виникла заборгованість по аліментах та, як результат, його було притягнуто до кримінальної відповідальності. У зв`язку з даними обставинами змушена була позичати кошти на лікування дитини, незважаючи на те, що відповідач, маючи значні доходи, намагається перекласти проблеми лікування та навчання дитини саме на неї. Донька підліткового віку, а відповідно потребує більших затрат з огляду на харчування, засоби гігієни, одяг та взуття. Адже нормально, якщо дівчинка такого віку змінюється у комплекції та формах, а отже швидко виростає з того ж одягу чи взуття, який носила до цього. Дитина повинна розвиватись всебічно, а це означає відвідування гуртків, розвиток талантів та здібностей, відвідування музеїв, театрів, спільне проведення часу із однолітками, оздоровлення, на що також потрібні кошти. Окрім цього, дочка навчається у медичному училищі «Медик», де вона також додатково оплачує її навчання (за 1 навчальний рік близько 20000 гривень). У зв`язку з особиливим станом здоров`я (хворобою) та навчанням у медичному училищі, позивачка понесла додаткові витрати. На даний час розмір витрат становить 96204,66 гривень. 22.04.2019 року вона звернулась до відповідача у позасудовому порядку з вимогою про компенсацію половини додаткових витрат на дитину, що викликані особливими обставинами, у розмірі 81540,89 грн., що з урахуванням Ѕ становить 40770,45 гривень. З моменту звернення до відповідача з вимогою від 22.04.2019 року нею понесені ще ряд додаткових витрат, а саме на суму 14663,77 гривень. Відповідно, на час звернення до суду, загальна сума додаткових витрат становить 96204,66 гривень. Враховуючи викладене, просила стягнути з відповідача в її користь 48102,33 гривень додаткових витрат на дитину. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 22634 (двадцять дві тисячі шістсот тридцять чотири) грн. 70 коп. Стягнуто ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 840,80 грн. Не погоджуючись з даними рішенням сторони оскаржили таке в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 зазначає, що рішення в частині задоволення позову є незаконним та необґрунтованим, недоведено обставини, які суд визнав встановленими, неповно досліджено обставини справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. В обґрунтування вимог покликається на те, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме що нею особисто понесено додаткові витрати на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 45 269,39 грн. за період з 10.08.2015 року по 18.09.2019 року, які суд першої інстанції вважав доведеними. До вказаних витрат суд відніс витрати на навчання дочки відповідача ОСОБА_3 у медичному училищі, витрати на оздоровлення в таборах, оплата за курси манікюру, оплата за аналізи, оплата за виготовлення закордонного паспорта ОСОБА_3 . Разом з тим, вважає, що суд безпідставно визнав додатковими витратами витрати на навчання ОСОБА_3 у розмірі 28500 грн., сплачених позивачкою на підставі договору про навчання в Дрогобицькій філії ТзОВ «Медичне училище «Медик» від 25.07.2017 року, з якого вбачається, що училище зобов`язувалось організувати навчання студентки ОСОБА_3 з метою отримання медичної освіти на засадах повної оплати студентом витрат за навчання; термін навчання становить 4 роки з 01 вересня 2017 року до 01 липня 2021 року. Аналізуючи положення статті ст. 185 СК України вважає, що витрати на навчання не є додатковими витратами на дитину. Навчання дитини у навчальних закладах для здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд у справі №219/1766/18 у постанові від 16 жовтня 2019 року. При цьому суд не врахував, що сплачених відповідачем аліментів на дочку було достатньо для оплати навчання, адже такі значно перевищують розмір оплати за навчання. Також судом не враховано, що дитина є інвалідом з дитинства, у зв`язку з чим отримує пенсію. Що стосується витрат на лікування, то позивачка не заперечила, що на лікування дочки у 2017-2018 році благодійниками було зібрано 600 000, 00 грн., з яких 15 000, 00 грн. це кошти перераховані відповідачем, а 60 000, 00 грн. його працівниками-колегами. Оперативне втручання не проводилось, отже цих коштів було більш ніж достатньо на лікування. Також судом не враховано, що за рішенням суду від 03.05.2019 року збільшено розмір стягуваних аліментів з ј до 1/3 всіх видів його заробітку і підставою такого збільшення були ті ж самі обставини, що й у даному позові. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню як додаткові витрати, суд не врахував у якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси і обставини, що мають істотне значення. Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 березня 2020 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та постановити нове, яким в позові відмовити, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що рішення суду в частині відмовлених позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину на суму 25 467,63 грн. є необґрунтованим, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, існує невідповідність висновків суду обставинам справи, оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання щодо стягнення усієї суми вимог. Вважає, що судом безпідставно не взято до уваги витрати, які здійснені для оплати курсу манікюру та придбання інструментів на загальну суму 3 620, 00 грн. Покликаючись на важкий стан дитини та відсутності добровільної допомоги від батька змушена додатково здійснювати навчання дитини для її профорієнтації. Також вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги оплату за харчування у пансіонаті «Одеса» на суму 770, 00 грн., витрати на придбання квитка Київ-Дрогобич на суму 132,03 грн., на придбання квитка на автобус Дрогобич-Львів на суму 70,36 грн. для поїздки на оздоровлення дитини.Судом не взято до уваги жодної квитанції та чеку на придбання ліків для дитини у аптеках України на суму 9516,48 (за період з 2016року по квітень 2019 року) та 6 101,82 грн. (за період з квітня 2019 року по вересень 2019 року). Зазначає, що жодним законодавством не передбачено, що у квитанціях чи чеках має бути зазначено для кого ці ліки призначаються, відповідач жодним чином не спростував, що дані ліки не стосуються його дитини. Безпідставно не взято судом до уваги фіскальний чек від 23.10.2017 року на суму 338,00 грн. на взяття аналізів, та на аналіз на протеїн на суму 5030 грн., а також фіскальний чек від 14.05.2017 року на суму 175, 00грн. на взяття аналізів у лабораторії «Медіс»; оплату замовлення №11 від 22.05.2017 року окулярів для дитини ОСОБА_3 у «Оптика» на суму 1090, 00 грн., де чітко прописано, що це для ОСОБА_5 і оплачено суму 1 090, 00 грн.; фіскальний чек від 01.03.2019 року №0000000336 на суму 1 500, 00 грн. на взяття аналізів ТзОВ МЦ «Консиліум», в той час як свідок ОСОБА_6 підтвердила, що даний аналіз був необхідним для ОСОБА_5 . Також, на думку апелянта, судом безпідставно відмовлено у відшкодування витрат на оформлення біометричних паспортів, віз та страхівок для лікування дитини за межами України на суму 9500,66 грн., у придбанні ліків, призначених польськими лікарями за кордоном на суму 2006, 71 польських злотих; у витратах на переклади офіційних документів, які необхідні для лікування дитини закордоном на суму 2 148, 00 грн.; не взято до уваги та відхилено з причин пропуску процесуальних строків клопотання про приєднання доказів від 19.02.2020 року. Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 березня 2020 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У відзиві на апеляційну позивач ОСОБА_1 висловилась у заперечення апеляційної скарги ОСОБА_2 . Зазначила, що відповідач має заборгованість по сплаті аліментів, свідомо ухиляється від їх сплати, в той час як донька потребує дороговартістних обстежень та лікування. Протягом 10 років постійно намагається здійснювати лікування та обстеження за кордоном (Польща, Італія та ін..) для підтримання та покращення стану здоров`я дитини, так як в Україні немає методики лікування даного захворювання. Просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем ОСОБА_2 частині залишити без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення судузазначеним вимогам відповідає частково. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався частково. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення додаткових витрат на дитину, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог та встановлених по справі обставин, а також із того, що витрати на дитину в розмірі 45 269, 39 грн. відноситься до додаткових витрат на дитину (витрати на навчання дочки відповідача ОСОБА_3 у медичному училищі, витрати на оздоровлення в таборах, оплата за курси манікюру, оплата за аналізи, оплата за виготовлення закордонного паспорта ОСОБА_3 ), половина яких може бути стягнута з одного з батьків на підставі ст. 185 СК України. Разом з тим, відмовляючи у стягненні 25 467, 63 грн. додаткових витрат на дитину, суд мотивував своє рішення тим, що докази, надані позивачем на підтвердження позовних вимог щодо стягнення витрат, зокрема на послуги перекладача, не є додатковими витратами в розумінні вимог ст. 185 СК України, у фіскальних чеках, наданих позивачем на підтвердження придбання медикаментів для дитини, відсутні належні докази щодо призначення таких лікуючим лікарем, або ж такі надані на іноземній мові всупереч вимогам цивільно-процесуального законодавства, інші рахунки, не містять відомостей щодо понесення відповідних витрат саме на дитину ОСОБА_4 , а відтак, такі є неналежними доказами. Колегія суддів лише частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, положеннями ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХII), держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей. Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей, її хворобою, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин належить до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. Такі особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба, каліцтво), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17), та в постановах Верховного Суду від: 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18); 16 жовтня 2019 року у справі № 219/1766/18 (провадження № 61-12362св19). Відповідно до частини другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. При цьому, розмір таких витрат повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від: 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19); 12 березня 2020 року у справі № 520/12681/17 (провадження № 61-14849св19). В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 127/16614/15-ц (провадження № 61-2371св18) Верховний Суд дійшов висновку, що «вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі». Згідно з усталеною практикою Верховного Суду вартість навчання у навчальних закладах для здобуття професійної освіти до досягнення дитиною повноліття, не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини, в розумінні положень статті 185 СК України (постанови Верховного Суду від: 10 жовтня 2019 року у справі № 638/13860/16-ц (провадження № 61-16115св19); 16 жовтня 2019 року у справі № № 219/1766/18 (провадження № 61-12362св19). Відповідно до змісту статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на підставі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Положеннями частини першої статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. За встановлених обставин, суд першої інстанції, прийшов до невірного висновку, що витрати, понесені позивачкою на навчання дитини сторін у справі в навчальному закладі (28 500,00 грн.) та на курсах масажу (1 600,00 грн.) відносяться до додаткових витрат на дитину. Такі висновки суду ґрунтуються на невірному застосуванні положень статті 185 СК України. Відтак, доводи апеляційної скарги відповідача, у цій частині вирішення позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду. Висновки суду першої інстанції щодо віднесення до додаткових витрат на дитину витрат, половина з яких має бути сплачена відповідачем, коштів, сплачених позивачкою на оздоровлення дитини (в т.ч. витрат на доїзд), за проведення аналізів, є обґрунтованими, підтверджені зібраними по справі доказами, які вірно оцінені місцевим судом. З матеріалів справи також убачається, що відповідач в матеріальному стані їх покрити. Доводи апеляційної скарги відповідача вказаних висновків суду не спростовують. У цьому ж зв`язку обґрунтованими є доводи апеляційної скарги позивачки про віднесення до складу таких витрат суми коштів, сплачених нею за харчування в пансіонаті (770,00 грн.), квитки за проїзд та автобусним транспортом (202,39 грн.), придбання окулярів (1 090,00 грн.), проведення аналізів (2 013,00 грн.), половина яких підлягає стягненню з відповідача, що складає 2 037 грн. 69 коп. (4075,39/2). Що стосується коштів, сплачених позивачкою за придбання ліків, в т.ч. за кордоном, такі витратити не є додатковими, та повністю покриваються сплачуваними на користь дитини відповідачем аліментами, розмір яких згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 травня 2019 року у справі № 442/1784/19 збільшено з ј частки до 1/3 частки. При цьому підставою для пред`явлення позову у цій справі позивачкою визначено ті самі обставини, що визначено позивачкою у даній справі. Також слід зазначити, що на час ухвалення оскаржу ваного рішення дитина сторін вже досягла повноліття. Щодо віднесення до додаткових витрат суми коштів, сплачених позивачкою за оформлення та видачу паспорта громадянина України за кордон та його обміну (882,79 грн.), які судом стягнуто з відповідача, оплату віз та страховки, а також витрат на переклад необхідних для вчинення таких дій документів, у стягненні яких судом відмовлено, колегія суддів вважає, що такі повинні сплачуватися особою, з якою проживає дитина, і не відносяться до витрат, передбачених статті 185 СК України. З підстав передбачених цієї статтею до додаткових витрат не можна віднести і сплату коштів за курси манікюру та інструменти для навчання на цих курсах. Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, а оскаржуване рішенні слід змінити, зменшивши суму, яка підлягає стягненню з відповідача з 22 634 грн. 70 коп. до 9180 грн. 99 коп. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 24 вересня 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п. п. 1, 2, 376, 381-384, 390, 393 ЦПК України, колегіясуддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 березня 2020 року - змінити, зменшивши суму додаткових витрат на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 з 22 634 грн. 70 коп. до 9180 грн. 99 коп. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24 вересня 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.