Постанова Черкаський апеляційний суд № 711/8192/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/209/20Головуючий по 1 інстанції Справа №711/8192/18 Категорія: 311000000 Кондрацька Н. М. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року : м. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Бондаренка С.І., Сіренка Ю.В., Храпка В.Д. секретар: Попова М.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгові мережі України», третя особа - ОСОБА_2 , особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2019 року у складі судді Кондрацької Н.М., в с т а н о в и в : У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Торгові мережі України» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що наказом № 2-ОС від 20 квітня 2018 року його було прийнято на роботу водієм автотранспортних засобів ТОВ «Торгові мережі України». Наказом № 6-ОС від 31 серпня 2018 року він звільнений з роботи за прогули без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що його звільнення з посади водія є незаконним та безпідставним, оскільки, починаючи з першого дня роботи водієм в ТОВ «Торгові мережі України» він сумлінно виконував свої обов`язки, завжди вчасно з`являвся на роботу, дотримувався правил трудової дисципліни. Вказує, що в другій половині серпня 2018 року директор ТОВ ОСОБА_2 продала робочий автомобіль, який фактично був засобом його роботи і з того часу намагалася вмовити позивача звільнитись за власним бажанням, щоб вона могла взяти на роботу іншого водія, який би виконував свої робочі обов`язки на її власному автомобілі. Оскільки позивач відмовився звільнятися за власним бажанням, надуманою директором ТОВ ОСОБА_2 , стала причина для його звільнення - прогули, яких насправді не було. Зазначає, що він весь робочий час з моменту продажу робочого автомобіля знаходився на території ТОВ «Торгові мережі України». Враховуючи те, що прогулів позивач не вчиняв, жодних актів про його відсутність на робочому місці щодо нього не складалось, з ними він не ознайомлювався, жодних пояснень керівництво від нього не вимагало, зазначену в трудовій книжці та наказі про звільнення причину свого звільнення вважає незаконною, безпідставною та такою, що не відповідає дійсності. Також вважає, що керівництвом ТОВ було грубо порушено порядок його звільнення з роботи, оскільки позивач не був попереджений про своє звільнення відповідно до вимог закону, а дізнався про це лише 10 вересня 2018 року коли ним було отримано засобами поштового зв`язку трудову книжку із записом про звільнення. Він не був ознайомлений з наказом про звільнення № 6-ОС від 31 серпня 2018 року, а про його існування дізнався із своєї трудової книжки. На день пред`явлення позову до суду позивач перебував у вимушеному прогулі 28 днів, з 1 по 28 вересня 2018 року. Враховуючи те, що відповідач відмовляється видати довідку про середню заробітну плати, свою середньоденну заробітну плату в розмірі 169 грн. 31 коп. він вираховує, виходячи з свого посадового окладу згідно штатного розпису, який складає 3725 грн.. Таким чином, відповідач зобов`язаний виплатити на користь позивача заробітну плату за 20 робочих днів в сумі 3386, 20 грн. Просив суд визнати наказ № 6-ОС від 31 серпня 2018 року про його звільнення з посади водія автотранспортних засобів ТОВ «Торгові мережі України» за п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним. Поновити його на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ «Торгові мережі України». Стягнути з ТОВ «Торгові мережі України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду обґрунтовано тим, що судом встановлено факт відсутності позивача на роботі без поважних причин, що свідчить про звільнення позивача з дотриманням норм діючого трудового законодавства, у зв`язку з чим правові підстави, які б слугували для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в матеріалах справи відсутні. В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти у справі нову постанову, якою його позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, приймаючи рішення та оцінюючи докази, неправомірно прийшов до висновку, що при звільненні працівника за прогули на нього покладається обов`язок доказування факту перебування його на робочому місці. Суд не оцінив всі докази в сукупності, що призвело до необґрунтованого та не вмотивованого рішення, безпідставно надав критичну оцінку показам свідків, які підтвердили перебування ОСОБА_1 на робочому місці. 6 лютого 2019 року від представника ТОВ «Торгові мережі України» - Джирми А.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому останній посилався на те, що апеляційна скарга не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, є цілком надуманою, а оскаржуване рішення є таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Також, 6 лютого 2020 року ОСОБА_2 подала пояснення на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та на відзив ТОВ «Торгові Мережі України», в яких просила залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2019 року , а оскаржуване рішення залишити без змін. Заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до залишення без задоволення з огляду на наступне. Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 на підставі наказу від 20 квітня 2018 року, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ТОВ «Торгові мережі України» на посаду водія автотранспортних засобі (т. 1 а.с.7). На підставі наказу директора ТОВ «Торгові мережі України» - Марунич І.І. № 6-ОС від 31 серпня 2018 року, ОСОБА_1 було звільнено з посади водія з 31 серпня 2018 року в зв`язку з прогулом без поважних причин згідно п.4 ст. 40 КЗпП України, із зазначенням - виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 9 календарних днів. Відповідно до штатного розпису, затвердженого директором ТОВ «Торгові мережі України» посадовий оклад водія автотранспортних засобів визначений в розмірі - 3725,00 грн. (т.1 а.с.9). Відповідно до табелю обліку робочого часу ТОВ «Торгові мережі» за серпень 2018 року ОСОБА_1 (водій) з 1 по 31 серпня 2018 року був відсутній на роботі без поважних причин (т.1 а.с.88). Згідно актів від 01 серпня 2018 року, 02 серпня 2018 року, 03 серпня 2018 року, 06 серпня 2018 року, 07 серпня 2018 року, 08 серпня 2018 року, 09 серпня 2018 року, 10 серпня 2018 року, 13 серпня 2018 року, 14 серпня 2018 року, 15 серпня 2018 року, 16 серпня 2018 року, 17 серпня 2018 року, 20 серпня 2018 року, 21 серпня 2018 року, 22 серпня 2018 року, 23 серпня 2018 року, 27 серпня 2018 року, 28 серпня 2018 року, 29 серпня 2018 року, 30 серпня 2018 року, 31 серпня 2018 року, складених та підписаних директором ТОВ «Торгові мережі України» та бухгалтером в одній особі - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці повний робочий день з 8:30 год. до 17:30 год. причина відсутності на момент складання актів не відома. При цьому, працівник попередньо нікого не повідомляв про свою відсутність. При спілкуванні в телефонному режимі пояснень своєї відсутності не надав (т.1 а.с. 90 - 111). 27 серпня 2018 року за № 31, 27 серпня 2018 року за № 33 були направлені ОСОБА_1 листи від директора ТОВ «Торгові мережі України» з проханням з`явитися та надати пояснення щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці протягом періоду з 1 по 27 серпня 2018 року. У разі відсутності бажання продовжувати трудовий договір запропоновано з`явитися до роботодавця та розірвати трудові відносини (т.1 а.с.112-113). 6 вересня 2018 року директором ТОВ «Торгові мережі України» був направлений ОСОБА_1 лист від 1 вересня 2018 року № 39 з повідомленням про те, що він був відсутнім на роботі ТОВ « Торгові мережі України» в період з 1 по 31 серпня 2018 року. Вказано, що на звернення від 27 серпня 2018 року, які він отримав 29 серпня 2018 року та 30 серпня 2018 року доказів поважності причин своєї відсутності на робочому місці та будь - яких пояснень товариству не надано. У зв`язку з цим відповідач повідомив позивача про те, що він звільнений з роботи з 31 серпня 2018 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України за невихід на роботу без поважних причин. Відповідач просив позивача прибути на ТОВ «Торгові мережі України» для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання трудової книжки та проведення остаточного розрахунку з заробітної плати (т.1 а.с. 114 зворот). Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. В силу ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст. 149 КЗпП України). Відповідно до пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненогопроступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Відповідно до пункту 24 вказаної Постанови, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). ОСОБА_1 27 серпня 2018 року згідно листів №№ 31,33 було запропоновано надати пояснення щодо поважності причин невиходу на роботу потягом періоду з 1 по 24 серпня 2018 року, які були ним отримані 29 серпня 2018 року та 30 серпня 2018 року (а.с. 112-113). Факт отримання даних листів ОСОБА_1 не заперечується, що вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції стосовно надання пояснення позивача в суді першої інстанції. В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 надав пояснення ТОВ «Торгові мережі України» щодо поважності причин відсутності його на робочому місці, у визначені в листах періоди. Відповідно до норм ст. ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до обгрунтованого та вмотивованого висновку про наявність факту відсутності позивача на роботі без поважних причин, що свідчить про звільнення його з дотриманням норм діючого трудового законодавства, у зв`язку з чим правові підстави, які б слугували для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в матеріалах справи відсутні. Колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 перебував з 1 по 31 серпня 2018 року на робочому місці або те, що він був відсутніцй в даний період часу з поважних причин. В матеріалах справи містяться акти відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 1 по 31 серпня 2018 року, які останнім не спростовані. Листом від 1 вересня 2018 року № 39 ОСОБА_1 було повідомлено про те, що його було звільнено та запропоновано прибути до ТОВ «Торгові мережі України» для ознайомлення з наказом, отримання трудової книжки та проведення остаточного розрахунку (а.с.114 зворот). ОСОБА_1 не заперечує факт отримання трудової книжки поштою, що вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції. Доводи скаржника стосовно того, що суд першої інстанції не оцінив всі докази в сукупності, що призвело до необґрунтованого та не вмотивованого рішення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки дані доводи спростовуються змістом рішення суду першої інстанції. Також, колегія суддів не може прийняти доводи скаржника, як на підставу для скасування рішення суду стосовно того, що суд першої інстанції безпідставно надав критичну оцінку показам свідків, які підтвердили перебування ОСОБА_1 на робочому місці, оскільки в матеріалах справи містяться акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин, які останнім не спростовані. За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновку про те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або з порушенням норм процесуального права. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки їх доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2019 року у даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 26 лютого 2020 року Судді: С. І. Бондаренко Ю. В. Сіренко В. Д. Храпко