Постанова 4824 № 758/15433/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/12784/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 листопада 2025 року місто Київ справа №758/15433/24 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Ящук Т.І. за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Войтенко Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В: В листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» від 24 жовтня 2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» у частині пункту 6, згідно з яким «За прийняття участі в неправомірних діях щодо заволодіння паливом Авіакомпанії притягнути до відповідальності у вигляді звільнення водія автотранспортних засобів господарського відділу ОСОБА_1 .. Позбавити ОСОБА_3 у розмірі 100% премії за вересень 2024 року»; визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» від 29 жовтня 2024 року «Про звільнення з роботи»; поновити ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів господарського відділу ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти»; стягнути на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу. В обґрунтування вимог посилався на те, що з 03 червня 2019 року він працював на посаді водія автотранспортних засобів господарського відділу ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти». За період роботи до нього жодного разу не застосовувалися дисциплінарні стягнення. Вказував, що головним виконавчим директором Авіакомпанії 24 жовтня 2024 року було видано наказ «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», згідно з яким вирішено притягнути до дисциплінарної відповідальності деяких працівників підприємства. В п.6 вказаного наказу вказано «за прийняття участі в неправомірних діях щодо заволодіння паливом Авіакомпанії, притягнути до відповідальності у вигляді звільнення водія автотранспортних засобів господарського відділу ОСОБА_1 . Позбавити ОСОБА_1 у розмірі 100 % премії за вересень 2024 року». 29 жовтня 2024 року Авіакомпанією видано наказ з особового складу №312/к/тр про звільнення з роботи, згідно з яким його, водія автотранспортних засобів господарського відділу Авіакомпанії звільнено 29 жовтня 2024 року із займаної посади, у зв`язку із втратою довіри, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України. Позивач вважає вказаний наказ про звільнення від 29 жовтня 2024 року незаконним, таким що прийнято з порушенням норм трудового права; викладені у ньому факти такими, що не відповідають дійсності, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Як на підставу для визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування посилається на те, що він не брав участі у жодних незаконних діях щодо заволодіння паливом Авіакомпанії, не порушував своїх трудових обов`язків. У наказі не вказано, які саме незаконні дії позивач вчиняв, які свої трудові обов`язки порушив, у зв`язку з якими саме діями чи бездіяльністю його притягнуто до дисциплінарної відповідальності, коли саме були вчинені відповідні дії чи бездіяльність. Зазначав, що в оскаржуваному наказі немає вказівки на те, яким чином він порушував свої обов`язки, та в чому полягали його винні дії щодо ввіреного йому майна чи товарних цінностей. Втім, міститься безпідставний висновок про те, що він разом з ОСОБА_4 незаконно заволоділи дизельним паливом. Посилався на те, що його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності з порушенням встановленого статтею 148 КЗпП України одномісячного строку з дня виявлення правопорушення. Оскільки неможливо встановити, за яке саме порушення позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, то неможливо встановити, від якої дати необхідно відраховувати 1-місячний строк, протягом якого могло бути застосовано дисциплінарне стягнення. Вказував, що оскаржуваний наказ про його звільнення не містить вказівку на жодну з правових норм як підставу для звільнення, яка передбачена КЗпП України. При цьому КЗпП України передбачає виключний перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Посилався на те, що трудовий договір з ініціативи роботодавця міг бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку роботодавця. Основний зміст трудових обов`язків ОСОБА_1 становив обов`язок керувати транспортним засобом, а не обслуговувати які-небудь матеріальні цінності підприємства. Відтак, вважає що притягнення його до відповідальності за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України не могло бути. Вказував, що він несе відповідальність тільки у випадку, якщо він не забезпечив збереження і правильне використання переданих йому цінностей. Однак, він не допускав ні втрати, ні заподіяння шкоди, ні інших незаконних дій щодо будь-яких цінностей, які би йому могли бути передані роботодавцем на зберігання чи для інших цілей. Посилаючись на те, що не вчинив жодних винних дій щодо будь-якого майна роботодавця, вважає відсутніми підстави для його звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України. Посилаючись на те, що його було безпідставно звільнено з посади водія, у зв`язку з чим наказ про його звільнення повинен бути скасований, а йому відповідно до статті 235 КЗпП України має бути виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, зазначаючи що його середня заробітна плата становить 45815,17 грн. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 07 травня 2025 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити. На обґрунтування вимог посилався на те, що у наказі від 24 жовтня 2024 року №482 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» не вказано, які саме незаконні дії позивач вчиняв, які свої трудові обов`язки порушив, у зв`язку з якими саме діями чи бездіяльністю роботодавцем приймається рішення притягнути його до дисциплінарної відповідальності, як і не зазначається коли саме були вчинені ОСОБА_1 відповідні незаконні дії чи бездіяльність. Крім того, не вказується яка саме є підстава для звільнення ОСОБА_1 , передбачена КЗпП України. Вказував, що враховуючи, що в наказі не вказано за яке саме порушення позивач притягнутий до дисциплінарної відповідальності, неможливо встановити чи застосовано дисциплінарне стягнення у строки, визначені Законом. Зазначав, що через 5 днів після першого наказу, відповідач видає другий наказ - (з особового складу) №312/к/тр від 29 жовтня 2024 року про звільнення з роботи позивача. При цьому у наказі не вказано, за які саме дії ОСОБА_1 до нього застосовано звільнення. У зв`язку з цим слід звернути увагу, що якщо наказ видано у зв`язку із діями ОСОБА_1 , про які зазначено у наказі від 24 жовтня 2024 року «Про притягнення до відповідальності» (саме до такого висновку прийшов суд першої інстанції), то це суперечить вимозі частини 2 статті 149 КЗпП України, згідно з якою за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Посилався на те, що посада водія, яку обіймав ОСОБА_1 не є посадою, яка передбачає безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей, а відтак з цієї посади працівник не може бути звільнений на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України. Вказував, що ОСОБА_1 не допускав ні втрати, ні заподіяння шкоди, ні інших незаконних дій щодо будь-яких цінностей, які б йому могли були передані йому роботодавцем на зберігання чи для інших цілей. Відтак позивач не вчинив жодних винних дій щодо будь-якого майна роботодавця при здійсненні своїх трудових обов`язків. 14 липня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є спеціальним суб'єктом трудових правовідносин, на якого поширюються положення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, а відтак відповідач довів, що «втрата довіри» роботодавця до звільненого працівника ОСОБА_1 є наслідком винних дій останнього. Як вбачається з матеріалів справи, 30 травня 2019 року на підставі наказу з особового складу №100ок «Про внесення змін до штатного розпису та прийняття на посаду» ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» ОСОБА_1 було прийнято з 03 червня 2019року на посаду водія автотранспортних засобів господарського відділу з посадовим окладом згідно зі штатним розписом з випробувальним терміном один місяць за його згодою. При прийнятті на роботу ОСОБА_1 був ознайомлений з посадовими обов`язками водія, про що міститься його підпис у посадовій інструкції, затвердженій наказом ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» від 10 квітня 2014 року №60. У розділі 2 вказаної посадової інструкції визначені посадові обов`язки водія автотранспортних засобів. Відповідно до п.п.2.11, 2.12 посадової інструкції водій автотранспортних засобів зобов`язаний заправляти автотранспортні засоби паливом та іншими експлуатаційними матеріалами; оформлювати дорожню документацію. Згідно з п.4.1 даної посадової інструкції водій автотранспортних засобів несе відповідальність за: своєчасність та якість виконання обов`язків, що передбачені цією посадовою інструкцією; виконання правил охорони та оточуючого середовища, пожежної безпеки; збереження та стан автотранспортного засобу, майна, інструмента, технологічної та пономерної документації; дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, правил охорони праці, техніки безпеки, протипожежної безпеки та норм професійної етики; наслідки самостійно прийнятих рішень; нерозголошення конфіденційної інформації Авіакомпанії; збереження майна, переданого йому у користування. Після закінчення випробувального терміну, 03 червня 2019 року між ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір. Відповідно до пункту 2.3.5. трудового договору працівник ОСОБА_1 зобов`язався дбайливо ставитися до майна роботодавця і вживати заходів до запобігання шкоди. Пунктом 5.3 трудового договору передбачено, що робітник зобов`язується відшкодувати роботодавцю всю шкоду, завдану його діями або бездіяльністю, в порядку, встановленому чинним законодавством. 03 червня 2019 року між Авіакомпанією та ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальна відповідальність працівника. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 , який займає посаду водія чи виконує роботу, пов`язану з грошовими та іншими матеріальними цінностями, взяв на себе повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених йому Авіакомпанією матеріальних цінностей, у зв`язку з чим зобов`язався: дбайливо ставитися до переданих йому на зберігання чи для інших цілей матеріальних цінностей; своєчасно повідомляти адміністрацію Авіакомпанії про всі обставини, які загрожують схоронності ввірених матеріальних цінностей, вести облік та подавати у встановленому порядку товарно-грошові та інші звіти про рух і залишок ввірених йому матеріальних цінностей. 18 вересня 2024 року наказом №426 ПрАТ «Авіакомпанія «Український вертольоти» було утворено комісію у складі начальника служби безпеки, директора департаменту з персоналу та головного бухгалтера Авіакомпанії для проведення службового розслідування за фактами зловживань водіями господарського відділу під час заправки службових автомобілів. 20 вересня 2024 року на ім`я голови комісії із службового розслідування Авіакомпанії позивач надав письмові пояснення, в яких повідомив, що 09 вересня 2024 року з паливної картки Авіакомпанії, яка видана ОСОБА_4 , заправив власний приватний автомобіль Renault Megane на 20 л дизельним паливом. Після отримання зарплати (16 вересня 2024 року) він віддав гроші ОСОБА_4 в сумі близько 1120 грн. з розрахунку вартості дизельного палива. Актом службового розслідування від 10 жовтня 2024 року, затвердженим головним виконавчим директором Рудь О., зафіксовано, що 09 вересня 2024 року ОСОБА_4 перебував на складі Авіакомпанії за адресою: місто Київ, вул.Новопирогівська, 66, і до нього звернувся водій господарського відділу Авіакомпанії ОСОБА_1 з проханням заправити його приватний автомобіль Renault Megane на 20 л дизельного палива, сказавши, що він після відпустки і в нього скрутне матеріальне становище та відсутні грошові кошти, на що ОСОБА_4 погодився. Того ж дня, 09 вересня 2024 року вони під`їхали на автомобілі до АЗС WOG на Столичному шосе в місті Києві, де ОСОБА_4 передав свою службову паливну картку ОСОБА_1 і останній на власному автомобілі Renault Megane під`їхав до колонки та заправив у бак 20 літрів дизельного пального. Чек про заправку та паливну картку він потім віддав ОСОБА_4 , а ще через тиждень ОСОБА_1 віддав грошові кошти ОСОБА_4 за заправку в сумі близько 1120 грн., з розрахунку вартості дизельного пального 56 грн. за 1 літр. Ці кошти він також в подальшому використав для заправки службового автомобіля (стор. 6 акту, а.с. 69-85 т.1). Комісія дійшла висновку, що за прийняття участі в неправомірних діях щодо заволодіння палива водієм автотранспортних засобів господарського відділу Авіакомпанії водій автотранспортних засобів господарського відділу ПрАТ «Авіакомпанія «Український вертольоти» ОСОБА_1 заслуговує на звільнення, а також не виплати премії за вересень 2024 року. 24 жовтня 2024 року Головним виконавчим директором ПрАТ «Авіакомпанія «Український вертольоти» О.Рудь було видано наказ №482 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким за прийняття участі в неправомірних діях щодо заволодіння паливом Авіакомпанії притягнуто до відповідальності у вигляді звільнення водіїв автотранспортних засобів господарського відділу, в тому числі ОСОБА_1 , з позбавленням премії у розмірі 100% за вересня 2024 року. Наказом ПрАТ «Авіакомпанія «Український вертольоти» №312/к/тр від 29 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , водія автотранспортних засобів господарського відділу звільнено 29 жовтня 2024 року із займаної посади у зв`язку із втратою довір`я відповідно до пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України. У наказі підставою звільнення зазначено: наказ від 24 жовтня 2024 року №482 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності». Наказом розраховано календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки. Наказ з особового складу від 29 жовтня 2024 року містить підпис ОСОБА_1 про ознайомлення та отримання копії наказу про звільнення. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що: посаду, яку він обіймав не передбачала безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей; з оскаржуваного наказу не вбачається, які саме дії були ним вчинені, що дало відповідачу підстави для втрати до нього довір`я і звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України. За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Згідно з статтями 3, 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення (частина перша статті 148 КЗпП України). Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Разом з тим, ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Cуду України від 24 вересня 2014 року у справі №6-104цс14, від 23 грудня 2015 року у справі №6- 1093цс15, від 20 квітня 2016 року у справі №6-100цс16. Основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт. Таким чином, звільнення на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України можливе лише спеціально визначеного кола працівників - працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності. Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Ключові слова, що відображають розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, - це «прийняття» і «збереження». Особи, які безпосередньо їх обслуговують, це переважно особи, які займаються прийманням, збереженням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей. Під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов`язаних з безпосереднім їх обслуговуванням. За загальними правилом такі працівники у разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов'язків, і що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. В кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати, чи становить виконання операцій, що пов'язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов'язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Обов'язок по обслуговуванню цінностей може бути передбачений тарифно-кваліфікаційними довідниками, посадовими інструкціями та іншими нормативними актами. Згідно з роз`ясненнями, які викладені у п.28 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення з підстав втрати довір`я (п.2ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою. Підставою для розірвання трудового договору у зв'язку з втратою довіри є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення так, як і вина умисна. Однак, власник у разі спору зобов'язаний довести і факт порушення, і вину працівника. У постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі №585/2261/19 (провадження №61-3959св21) викладено висновок, що для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та інше); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Звільнення з підстав втрати довір`я може бути визнано обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я. За змістом указаної норми матеріальними цінностями є цінності, що прийняті на зберігання, зберігаються на складі, відпускаються зі складу, з торгового залу, іншого сховища. Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, зберігання, транспортування, розподіл тощо. Особи, які безпосередньо обслуговують грошові і товарні цінності, це переважно особи, які займаються прийманням, зберіганням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей, наприклад, продавці, касири, завідувачі базами тощо. Під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов`язаних з безпосереднім їх обслуговуванням. За загальним правилом такі працівники в разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов`язків, що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. В кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати, чи становить виконання операцій, що пов`язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов`язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Обов`язок з обслуговування цінностей може бути передбачений нормативними актами, посадовими інструкціями тощо. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 03 червня 2019 року працював на посаді водія автотранспортних засобів господарського відділу ПрАТ «Авіакомпанії «Український вертольоти». Відповідно до п.п.2.11, 2.12 та 4.1. Посадової інструкції водія ПрАТ «Авіакомпанії «Український вертольоти» позивач зобов`язаний: заправляти автотранспортні засоби паливом та іншими експлуатаційними матеріалами, оформлювати дорожню документацію та нести відповідальність за збереження майна, переданого йому у користування; а згідно з п.2.3.5. Трудового договору від 03 червня 2019 року ОСОБА_1 зобов`язався дбайливо ставитися до майна роботодавця і вживати заходів до запобігання шкоди. Згідно умови договору про повну матеріальну відповідальність від 03 червня 2019 року, ОСОБА_1 взяв на себе повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених йому Авіакомпанією матеріальних цінностей та зобов`язався дбайливо ставитися до переданих йому на зберігання чи для інших цілей матеріальних цінностей. З матеріалів справи вбачається, що Авіакомпанія передавала транспортні засоби водіям на підставі Акту приймання-передачі транспортного засобу. В даному Акті зазначалися відомості про номер паливної картки, яка видавалася разом з автомобілем, що передається у користування. Позивачу було передано в користування автомобіль MAN, д.н.з. НОМЕР_1 та паливну картку № НОМЕР_2 . Вирішуючи питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, судом першої інстанції встановлено, що можливість користуватися паливними картами, які є підзвітними відповідачу, та відповідно використовувати їх за власним рішенням, свідчить про те, що Авіакомпанія ввірила ОСОБА_1 доступ до матеріальних цінностей, а відтак позивач є спеціальним суб`єктом трудових правовідносин, на якого поширюються положення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, який помилково ототожнив функції з обслуговування грошових і товарних цінностей із одержанням їх під звіт та функції користування паливними картами для заправлення автомобіля і використання його для виконання основного трудового обов`язку щодо керування транспортним засобом, які є відмінними за своєю природою. Працівником, який обслуговує грошові і товарні цінності, є той працівник, що має доступ та працює з такими цінностями безпосередньо і саме це становить основний зміст його трудових обов`язків. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №752/7994/17, від 14 вересня 2022 року у справі №219/3955/19. Суд першої інстанції не врахував, що зміст трудових обов`язків ОСОБА_1 щодо заправки автотранспортних засобів паливом та іншими експлуатаційними матеріалами (п.2.11 посадової інструкції), оформлення дорожньої документації (п.2.12 посадової інструкції) жодним чином не свідчить про передання йому пального (матеріальних цінностей) для безпосереднього обслуговування (їх приймання, зберігання, транспортування, розподіл та інше). При цьому, як вбачається з п.1.1 посадової інструкції основним завданням діяльності водія автотранспортних засобів є керування транспортним засобом. З огляду на вищезазначене, відповідачем не доведено винних дій позивача, як працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності. Встановивши, що основною трудовою функцією позивача, якого звільнено з посади водія автотранспортних засобів господарського відділу, не є обов`язки щодо зберігання товарно-матеріальних цінностей, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у роботодавця підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади водія у зв`язку із втратою довір`я на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України. А відтак, посилання відповідача на те, що на початку кожного місяця водій отримував подорожній лист та відмічав показники, в тому числі витраченого палива, прикладаючи для підтвердження фіскальні чеки по кожній заправці, тобто матеріальні цінності позивачеві видавалися під звіт, відтак, ОСОБА_1 є суб'єктом звільнення за пунктом 2 частини 1статті 41 КЗпП України спростовуються вищезазначеним. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Наведеного суд першої інстанції не врахував, отже рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 травня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_1 . Колегія суддів приходить до висновку, що наявні підстави для визнання незаконними та скасування наказів ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти»: №482 від 24 жовтня 2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» у частині пункту 6, згідно з яким «За прийняття участі в неправомірних діях щодо заволодіння паливом Авіакомпанії притягнути до відповідальності у вигляді звільнення водія автотранспортних засобів господарського відділу ОСОБА_1 . Позбавити ОСОБА_1 премії у розмірі 100% за вересень 2024 року»; №312/к/тр від 29 жовтня 2024 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » та поновлення позивача на роботі. Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку, визначено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, з якою пов`язується подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п.8 розділу ІV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Як вбачається з довідки про доходи, виданої ПрАТ«Авіакомпанія «Українські вертольоти» 21 жовтня 2025 року №119 заробітна плата позивача за серпень 2024 року становила 44570,98 грн., а за вересень 2024 року - 32226,08 грн. Середньоденна заробітна плата складає 2327,18 грн. Колегія суддів вважає, що середній заробіток позивача за період з 29 жовтня 2024 року по 27 листопада 2025 року включно становить 658591,94 грн., виходячи з розрахунку: 2327,18 грн. (середньоденна заробітна плата) * 283 (кількість робочих днів з 29 жовтня 2024 року по 27 листопада 2025 року) = 658591,94 грн. У постанові Верховного Суду від 06 червня 2024 року в справі №367/569/23 зазначено, що cуми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19. Згідно з вимогами статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, а також поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Отже, стягненню з ПрАТ«Авіакомпанія «Українські вертольоти» в дохід держави підлягає судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 14489 грн., а на користь позивача судовий збір у розмірі 1816,80 грн. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити. РішенняПодільського районного суду міста Києва від 07 травня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- задовольнити. Визнати незаконним та скасувати наказ Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти» №482 від 24 жовтня 2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» у частині пункту 6, згідно з яким «За прийняття участі в неправомірних діях щодо заволодіння паливом Авіакомпанії притягнути до відповідальності у вигляді звільнення водія автотранспортних засобів господарського відділу ОСОБА_1 . Позбавити ОСОБА_1 премії у розмірі 100% за вересень 2024 року». Визнати незаконним та скасувати наказ Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти» №312/к/тр від 29 жовтня 2024 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ». Поновити ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів господарського відділу Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти» з 29 жовтня 2024 року. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти», місцезнаходження: місто Київ, вул. Кирилівська, 19-21, код ЄДРПОУ 31792885 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 658591 грн. 94 коп. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти», місцезнаходження: місто Київ, вул. Кирилівська, 19-21, код ЄДРПОУ 31792885 в дохід держави судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 14489 грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти», місцезнаходження: місто Київ, вул. Кирилівська, 19-21, код ЄДРПОУ 31792885 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 судовий збір у розмірі 1816 грн. 80 коп. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Головуючий: Судді: