Постанова 4805 № 295/331/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/331/20 Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М. Категорія 82 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2020 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого - судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Ковальської Я.В. з участю заінтересованої особи розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Лєдньова Д.М. у цивільній справі №295/331/20 за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису, - в с т а н о в и в: У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою. Просив ухвалити рішення, яким видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_1 та встановити наступні заходи тимчасового обмеження її прав і покласти на неї такі обов`язки: заборонити перебувати в місцях проживання (перебування) ОСОБА_2 із малолітнім сином ОСОБА_3 та наближатися на відстань менше 500 (п`ятсот) метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 із малолітнім сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . В обґрунтування поданої заяви зазначав, що сторони перебувають в шлюбі, який зареєстрований 14.10.2017 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що складено відповідний актовий запис № 3327. Під час шлюбу у них народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час їх спільний син ОСОБА_3 перебуває лише на утриманні батька та проживає з ним. Малолітнім сином ОСОБА_3 ОСОБА_1 не цікавиться, не приймає участі у його вихованні та розвитку. У той же час, ОСОБА_1 постійно вчиняє відносно заявника домашнє насильство, а також домашнє насильство відносно малолітнього сина ОСОБА_3 . У зв`язку з цим, заявник вимушений звернутися до суду з метою захисту своїх прав та прав малолітнього ОСОБА_3 . Також вказував, що з приводу вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства він звертався до органів Національної поліції з проханням притягнути останню до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КК України - «Вчинення насильства в сім`ї». Однак, ні Житомирський ВП ГУНП в Житомирській області, ні Богуславське РВП Миронівського ВП ГУНП в Київській області відповідь не надали. Протягом 2018 року ОСОБА_1 неодноразово та систематично наносила заявнику тілесні ушкодження. У лютому 2018 року ОСОБА_1 нанесла заявнику тілесні ушкодження шляхом нанесення ударів по обличчю та нозі, внаслідок чого такі тілесні ушкодження були видимі. Окрім того, в грудні 2018 року перебуваючи в перинатальному центрі в м.Житомирі ОСОБА_1 нанесла заявнику тілесні ушкодження шляхом завдання ударів по тілу. 14.01.2019 р. ОСОБА_2 звернувся до Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області із заявою про вчинення ОСОБА_1 відносно нього злочинів, в т.ч. передбаченого ч. 1 ст.125 КК України. На підставі ухвали слідчого судді у справі №295/956/19 вказану інформацію було внесено до ЄРДР і на даний час слідчим відділом Житомирського ВП проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019060020000372. Крім того вважав, що ОСОБА_1 здійснює психологічне насилля на нього шляхом подання до правоохоронних органів відносно нього заяв про вчинення злочинів. 14.01.2019 р. ОСОБА_1 поштовим зв`язком подала заяву про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ст.152 КК України. При цьому в заяві вказала, що нібито він неодноразово ґвалтував її протягом та після вагітності. В наступному співробітниками Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області було проведено перевірку по фактах, викладених в заяві ОСОБА_1 від 14.01.2019 р. Дані факти не знайшли будь-якого підтвердження. Заявник надавав відповідні пояснення співробітникам поліції. В той же час, ОСОБА_1 як заявниця відповідні пояснення співробітникам поліції не надала. На даний час Житомирським ВП ГУНП в Житомирській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019060020000990 за фактом повідомлення ОСОБА_1 органу досудового розслідування про вчинення злочину. Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 27.08.2019 року було частково задоволено заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису. Приблизно через один місяць від моменту винесення вказаного рішення суду під час перебування заявника з сином поруч власного помешкання за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 , знаючи про обмежувальний припис, порушуючи всі його вимоги, наблизилася до них та грубо і відкрито почала погрожувати заявнику вбивством та що зробить заявника інвалідом, після чого відбере у нього ОСОБА_3 . Після цього заявник звертався до Печерського управління поліції в м.Києві та до суду, який виніс ухвалу про зобов`язання працівників поліції внести відповідні відомості в ЄРДР. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 січня 2020 року заяву задоволено частково. Видано обмежувальний припис терміном на шість місяців відносно ОСОБА_1 , яким визнано наступні тимчасові обмеження її прав відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : Заборонено перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_2 із малолітнім сином - ОСОБА_3 та наближатися на відстань менше 500 (п`ятсот) метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 із малолітнім сином - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . В решті вимог відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні заяви. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд першої інстанції не дослідив обставин справи, не надав належної оцінки доказам і як наслідок, прийшов до хибного висновку про можливість задоволення заяви. Разом з тим, між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання, порядку та способу спілкування з дитиною та її виховання, оскільки заявник відібрав у матері малолітнього сина та чинить перешкоди у спілкуванні з ним. Крім того, доказів на підтвердження чинення апелянтом домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заявником до суду не надано. А тому, на думку апелянта, підстав вважати, що наявні ризики настання наслідків для заявника та малолітньої дитини у зв`язку з відмовою суду у видачі обмежувального припису відсутні. Також вказує, що факт внесення до ЄРДР відомостей за зверненнями заявника не є доказом вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, враховуючи, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають в шлюбі, який зареєстрований 14.10.2017 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що складено відповідний актовий запис № 3327. Від шлюбу заявник та заінтересована особа мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заявник та малолітня дитина як жертви домашнього насильства, потребують захисту в порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». При цьому судом не встановлено факту існування спору щодо визначення місця проживання дитини. Проте, погодитися з висновками суду неможливо. Так, основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон). Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3,4,14 та17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Разом з тим, в даному випадку заявник не надав беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства у розумінні Закону, а судом не встановлено випадків домашнього насильства відносно ОСОБА_2 та малолітнього сина, а також ризиків настання насильства у майбутньому. З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існують неприязні відносини, часто виникають конфліктні ситуації, з січня 2019 року між ними існує судовий спір з приводу визначення місця проживання дитини (за позовом ОСОБА_1 а.с. 61-62), що не може розцінюватись як насильство в сім`ї. Не з`ясувавши ці обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для видачі обмежувального припису у вигляді заборони перебувати в місці проживання заявника та заборони наближатися на відстань менше 500 (п`ятсот) метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 із малолітнім сином. За наведених обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні заяви. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення. Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий: Судді: