Постанова 4811 № 466/3500/18

Справа № 466/3500/18 Головуючий у 1 інстанції: Федорова О.Ф. Провадження № 22-ц/811/3692/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. Категорія:77 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П. секретаря: Куцика І.Б. з участю: представника ОСОБА_1 - Костіва К . Є . , представника ПТ «Ломбард «Заставно-кредитний Дім» - Короля Р. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Костів Костянтина Євстахійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 листопада 2019 року, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася з позовом до Повного Товариства «Ломбард» «Заставно-Кредитний Дім» про поновлення на роботі, оплату з час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що працюючи у відповідача на посаді оцінювача-експерта зміни у ломбарднму відділенні на вул. Шпитальній 19 у м. Львові, 26.03.2017 року провела попередню перевірку зданого браслету методом крапельних реакцій, як це передбачають внутрішні інструкції. За результатами перевірки встановлено, що це біле золото 750 проби вагою 31 грам. Сумнівів щодо результатів перевірки та оригінальності браслету у неї не виникло, а тому клієнту була виплачена сума в розмірі 25000 грн. При прийняті в ломбард вироби були скеровані у м. Київ - за допомогою спектрального аналізу було виявлено, що прийнятий виріб-браслет є якісною підробкою. Наказом № КД000000709 від 6 червня 2017 року її було звільнено у зв`язку з втратою довіри, згідно п.2 ст. 41 КЗпП України. Звільнення вважає незаконним, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31 січня 2018 року у цивільній справі за її позовом до ПТ «Ломбард «Заставно-Кредитний Дім» про зміну формулювання причин звільнення, встановлено, що роботодавець не забезпечив працівника належними засобами для випробування виробів з дорогоцінних металів, які виступають в якості закладу чим порушив умови договору з працівником, а тому її звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України є протиправним. Жодним наказом про її звільнення завчасно її не було попереджено, жодних дисциплінарних стягнень щодо неї застосовано не було. Вважає, що її звільнення є незаконним, а тому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог та відмову від частини позовних вимог від 12.03.2019 року, просила визнати незаконним наказ № КД 000000709 від 06 червня 2017 року та зобов`язати відповідача видати новий наказ про звільнення ОСОБА_1 у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та внести відповідні відомості до трудової книжки та з зазначенням дати звільнення на день вирішення справи судом, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на день вирішення справи судом в розмірі 280 430 грн., 35 коп., а також стягнути в її користь 115 000 грн. моральної шкоди та понесені нею судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі вказує, що рішення суду незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд помилково мотивував оскаржуване рішення спливом строку позовної давності, визначений ст.233 КЗпП України, оскільки наказ про звільнення вона отримала 08 червня 2017 року, а 06 липня 2017 року звернулася до суду з позовом про зміну дати та формулювання причин звільнення. 31 січня 2018 року в задоволені позову відмовлено, однак у мотивувальній частині рішення суд визнав звільнення ОСОБА_1 за п.2 ст.41 КЗпП України протиправним та встановив обставини незаконності її звільнення. Вважає, що дізналася про порушення свого права в частині незаконного звільнення разом із набранням рішенням від 31.01 2018 року законної сили, тобто, 25.09.2018 року на підставі ухвали Апеляційного суду Львівської області про відмову у відкритті апеляційного провадження. Зазначає, що судом першої інстанції не з`ясовано причини пропуску строків та не наведено мотивів неможливості поновлення пропущеного строку, а тому висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. Крім того, зазначає, що спір про звільнення - це спір про поновлення на роботі, а спір про зміну дати і формулювання звільнення, про оплату часу вимушеного прогулу - не є спором про звільнення, тому при зверненні до суду з таким позовом діє тримісячний строк. Вважає, що нею не пропущено будь - яких із строків, передбачених ст. 233 КЗпП України. Крім того, суд не розглянув позовну вимогу про визнання наказу № КД 000000709 від 6 червня 2017 року про звільнення незаконним, що вказує на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. На думку апелянта, суду було надано достатньо доказів для визнання наказу про звільнення незаконним, оскільки рішенням суду від 31.01.2018 року про зміну формулювання причин звільнення встановлено обставини незаконності звільнення ОСОБА_1 за п.2ст.41 КЗпП України. Рішення суду набрало законної сили та стосувалося тих самих осіб та тих самих правовідносин та стосовно тієї самої обставини. Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати наказ № КД 000000709 від 6 червня 2017 року незаконним та внести відповідний запис до трудової книжки, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 280 430 грн. 35 коп., стягнути на її користь судові витрати. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - Костіва К.Є. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ПТ «Ломбард «Заставно-кредитний Дім» - Короля Р.М. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 року зазначив, що положення частини 1 статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. У разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, суд відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав, не аналізуючи в рішенні обґрунтованості вимог по суті. Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Повного Товариства «Ломбард» «Заставно-Кредитний Дім» просила визнати незаконним наказ № КД 000000709 від 6 червня 2017 року, поновити її на роботі, зобов?язати відповідача надати довідку про нараховану та виплачену заробітну плату за період з 1 березня 2017 року по 6 червня 2017 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 132 713 грн., 93 коп. станом на 30 квітня 2018 року, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на день прийняття рішення, а також стягнути в її користь 115 000 грн. моральної шкоди. 05.12.2018 року представник ПТ «Ломбард «Заставно-кредитний Дім» - Король Р.М. подав заяву про застосування строку позовної давності, в якій вказував, що ОСОБА_1 пропустила місячний строк звернення до суду з позовом про звільнення без поважних причин. 12.03.2019 року представник ОСОБА_1 - Костів К.Є. подав заяву про відмову від частини позовних вимог та уточнення позовних вимог, відмовився від позовної вимоги про поновлення на роботі та просив визнати незаконним наказ № КД 000000709 від 06 червня 2017 року, зобов`язати відповідача видати новий наказ про звільнення ОСОБА_1 у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та внести відповідні відомості до трудової книжки та з зазначенням дати звільнення на день вирішення справи судом, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на день вирішення справи судом, станом на 10.03.2019 року в розмірі 280 430.35 грн., а також стягнути в її користь 115 000 грн. моральної шкоди та понесені нею судові витрати. Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звернення позивача із позовом 10 травня 2018 року сплинув строк, встановлений законом для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про пропуск позивачкою без поважних причин місячного строку на звернення до суду з позовом, оскільки спірні правовідносини стосуються звільнення з роботи. Доводи апелента про те, що даний спір не стосується звільнення ОСОБА_1 , оскільки вимоги про поновлення на роботі вона не заявляла, спростовуються іншими вимогами позовної заяви, а саме, визнання незаконним наказу № КД 000000709 від 06 червня 2017 року, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 звільнено з посади оцінювача - експерта (м. Львів, вул. Шпитальна, 19) ПТ «Ломбард «Заставно - кредитний дім», у зв`язку з втратою довіри до неї згідно з п.2 ст.41 КЗпП України. Тобто, даний спір стосується саме звільнення з роботи ОСОБА_1 . Ухвалюючи 31 січня 2018 року рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ПТ «Ломбард «Заставно - Кредитний дім» про зміну формулювання причин звільнення, Шевченківський районний суд м. Львова дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 , не здійснила факт порушення і її вина не встановлена, а тому її звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України є протиправним. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31.01.2018 року не оскаржувалося, а відтак таке набрало законної сили. Судом першої інстанції безспірно встановлено, що трудову книжку разом з копією наказу про звільнення ОСОБА_1 отримала 8 червня 2017 року, що підтверджується повідомленням про вручення позивачу документів, та що не заперечується позивачем, з позовом про поновлення на роботі звернулась до суду лише 10 травня 2018 року, що свідчить про пропуск ОСОБА_1 строку за звернення до суду за вирішенням трудового спору. Вважаючи не пропущеним строк на звернення до суду з позовом про визнання незаконним наказу про звільнення, ОСОБА_1 клопотання про поновлення пропущеного строку не заявляла та жодних доказів поважності причин пропуску такого строку суду не надала. За вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який вірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав пропуску позивачем передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції, не врахував зміну (уточнення) позивачкою позовних вимог, зазначених у поданій нею заяві про відмову від частини позовних вимог та уточнення позовних вимог від 12.03.2019 року, та, як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного рішення, відмовив у задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботу, від якої позивачка письмово, уточнивши позовні вимоги, та не вирішив позовні вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення від 06.06.2017 року №КД000000709 та зобов`язання відповідача видати новий наказ про звільнення ОСОБА_1 у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та внести відповідні відомості до трудової книжки та з зазначенням дати звільнення на день вирішення справи судом. Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення від 06.06.2017 року №КД000000709 та зобов`язання відповідача видати новий наказ про звільнення ОСОБА_1 у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та внести відповідні відомості до трудової книжки та з зазначенням дати звільнення на день вирішення справи судом, стосуються саме звільнення позивачки з роботи, а відтак на дані правовідносини поширюються вимоги ч.1 ст. 233 КЗпП України, а тому позивачка вправі була звернутися до суду з позовом в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Пропуск встановленого ч.3 ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору, є підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 саме з цієї підстави. Відмова в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення від 06.06.2017 року №КД000000709 та зобов`язання відповідача видати новий наказ про звільнення ОСОБА_1 у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та внести відповідні відомості до трудової книжки та з зазначенням дати звільнення на день вирішення справи судом, є підставою для відмови суду в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки такі є похідними від вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення від 06.06.2017 року №КД000000709. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381- 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костіва Костянтина Євстахійовича - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 листопада 2019 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 25.02.2020 року. Головуючий: Шеремета Н.О. Судді: Крайник Н.П. Цяцяк Р.П.