Постанова 4873 № 910/10399/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" лютого 2020 р. Справа№ 910/10399/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Буравльова С.І. суддів: Андрієнка В.В. Пашкіної С.А. секретар Ковальчук Р.Ю. за участю представників: позивача - не з`явилися відповідача-1 - П`яних М.Є відповідача-2 - не з`явилися розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" та Прокуратури Закарпатської області на рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2019 р. (повне рішення складено 28.12.2019 р.) у справі № 910/10399/18 (суддя - Лиськов М.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" до

1. Прокуратури Закарпатської області

2. Державної казначейської служби України про стягнення 1002116,02 євро матеріальних збитків та 1000000,00 грн моральної шкоди ВСТАНОВИВ: У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" звернулося з позовом до Прокуратури Закарпатської області та Державної казначейської служби України про стягнення 1002116,02 євро матеріальних збитків та 1000000,00 грн моральної шкоди. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що з вини працівників прокуратури було незаконно вилучено майно позивача, а згодом повернуто його прокуратурою в неповному обсязі та у зношеному стані, вказане майно стало непридатне для використання за призначенням, внаслідок чого позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди. Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.02.2019 р. у справі № 910/10399/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 73090,00 євро завданої майнової шкоди та моральну шкоду у розмірі 38715,00 грн, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 р. рішення Господарського суду м. Києва від 05.02.2019 р. у справі № 910/10399/18 змінено та стягнуто на користь позивача 56000,00 євро завданої майнової шкоди та моральну шкоду у розмірі 38715,00 грн. Постановою Верховного Суду від 03.09.2019 р. рішення Господарського суду м. Києва від 05.02.2019 р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 р. у справі № 910/10399/18 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.09.2019 р. справу № 910/10399/18 прийнято до провадження, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.12.2019 р. у справі № 910/10399/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 56000,00 євро завданої майнової шкоди, що на дату подання позовної заяви еквівалентно 1751121,23 грн, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Прокуратура Закарпатської області подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Також, не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" подало апеляційну скаргу, у якій просить: - змінити оскаржуване рішення суду в частині вирішення вимоги про відшкодування реальних збитків та стягнути з Державної казначейської служби України 73090,00 євро; - скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди та моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач-1 посилається на те, що для відшкодування шкоди необхідне попереднє судове рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження, яке відсутнє в матеріалах справи. В обґрунтування своєї апеляційної скарги позивач посилається на те, що прокуратурою було повернуто лише 25 найменувань обладнання, з яких 14 найменувань були у задовільному стані, 2 найменування потребували ремонту і 9 найменувань непридатні для використання за призначенням, тому відсутні підстави вважати, що відповідачем-1 було повернуто позивачу обладнання на загальну суму 17090,00 євро. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" у справі № 910/10399/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Пашкіна С.А., Андрієнко В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 р. у справі № 910/10399/18 було відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами та призначено справу до розгляду на 18.02.2020 р. У засідання суду, призначене на 18.02.2020 р., представники позивача та відповідача-2 не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового розгляду, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень. Доказів поважності відсутності зазначених представників суду не надано. Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання вказаних представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення може призвести до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне. З метою здійснення виробництва взуття, у квітні 2006 року позивач придбав у швейцарської фірми "WIFI AG in Grunung" за 73090,00 євро необхідне для виготовлення взуття обладнання, яке було завезено в Україну у травні 2006 року, розмитнено та змонтовано у виробничу лінію в орендованому позивачем у Закритого акціонерного товариства "Ужгородський механічний завод" приміщенні, яке знаходилося в м. Ужгород, вул. Гагаріна,

30. Як вказує позивач, після установки обладнання відповідно до контрактів з фірмою "Paradiso" (Італія) він отримав сировину і почав виготовляти продукцію (взуття). 23.05.2007 р. слідчий з особливо важливих справ прокуратури Закарпатської області Кузан В.В. порушив кримінальну справу № 9706407 за фактом заволодіння службовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» чужим майном в особливо великих розмірах, за ознаками злочинів передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України. 30.05.2007 р. слідчим Кузан В.В. було проведено обшуки приміщень офісу позивача та приміщень, в яких проживала директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» ОСОБА_2., в ході яких вилучені оригінали бухгалтерських документів, документів по зовнішньоекономічній діяльності позивача, договори з контрагентами та документи, пов`язані з придбанням обладнання для виробництва взуття. 02.10.2007 р. слідчим Кузан В.В. було проведено огляд орендованих позивачем виробничих приміщень за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 30 , та належного позивачу обладнання, після чого згідно з постановою вказаного слідчого від 02.10.2007 р. належне позивачу обладнання для виготовлення взуття загальною вартістю 73090,00 євро було визнано речовим доказом у кримінальній справі № 9706407 та передано за актом на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс" . 06.03.2008 р. слідчий Кузан В.В. порушив проти директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» ОСОБА_2. кримінальну справу № 9701808 за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 209 КК України, а також кримінальну справу № 9701808/2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК України. В подальшому, згідно з постановою слідчого Кузана В.В. від 06.03.2008 р. кримінальні справи № 9706407, № 9701808 та № 9701808/2 були об`єднані в одне провадження, якому присвоєний № 9706407 і по якому було пред`явлено обвинувачення директору Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» ОСОБА_2. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 222, ч. 2 ст. 209 КК України. 03.04.2008 р. кримінальна справа № 9706407 була передана до суду і у супровідному листі до справи зазначалося, що речові докази - обладнання для виготовлення взуття знаходиться на відповідальному зберіганні ТОВ "Інгрід плюс". 10.08.2015 р. прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури Закарпатської області старшим радником юстиції Романець Ю.М. було прийнято постанову про закриття кримінального провадження проти ОСОБА_2 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2. в суді у вчиненні вищезазначених злочинів та з огляду на вичерпані можливості їх отримати. Також в постанові зазначено, що речові докази, вилучені в ході досудового розслідування - обладнання для виготовлення взуття (згідно з протоколом огляду від 02.10.2007 р.) загальною вартістю 73090,00 євро підлягає поверненню позивачу. Постанова про закриття кримінального провадження у встановленому порядку не оскаржувалась та набрала законної сили 21.08.2015 р. 29.09.2016 р. позивач отримав від представника прокуратури шість найменувань обладнання, з яких кабіна для фарбування взуття була розукомплектована та потребувала ремонту. 03.11.2016 р. позивач за трьома актами приймання-передачі частини речових доказів отримав від прокуратури 13 найменувань обладнання, з яких обладнання для прибивання устілок, обладнання для висушування клею, обладнання для просушування готового виробу, обладнання для обробки задника та обладнання для надання форми взуттю виявилося зношеним та непридатним для подальшого використання за призначенням. 08.11.2016 р. позивачу було повернуто п`ять найменувань обладнання, з яких витяжна шафа з вентилятором потребувала ремонту, а обладнання для надання форми заготовки взуття, обладнання для приклеювання підошви та обладнання для обробки країв заготовки виявилося непридатним для подальшого використання за призначенням. 13.12.2016 р. виконуючий обов`язки прокурора Закарпатської області Василенко О. листом № 17/7-858-07 повідомив позивача про те, що іншу частину обладнання повернути неможливо у зв`язку з його відсутністю. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, внаслідок бездіяльності відповідача-1 щодо виконання обов`язку зі збереження схоронності вилученого у позивача обладнання позивачу було завдано майнової (повна вартість вилученого обладнання та упущена вигода) та моральної шкоди. Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Як передбачено ч. 1 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України). Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. Так, дії (бездіяльність) Прокуратури Закарпатської області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди позивачу, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки. На час вилучення у позивача обладнання та проведення попереднього досудового слідства (2007 - 2015 роки) питання вилучення та зберігання речових доказів регулювалося статтями 78-81 КПК України (1960 року) та статтею 100 КПК України (2012 року); Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від 13.05.2004 р., затвердженою першими заступниками Міністерства внутрішніх справ України, Генерального прокурора України, Голови Державної податкової адміністрації України, Голови Служби безпеки України, заступниками Голови Верховного Суду України, Голови Державної судової адміністрації України (далі - Інструкція 2004 року), Інструкцією від 18.10.1989 № 34/15, затвердженою Прокуратурою СРСР, МВС та Верховним Судом СРСР (далі - Інструкція 1989 року); Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду № 51/401/649/471/23/125, затвердженою наказом Генерального прокурору Украйни, Голови Державної податкової адміністрації України, в.о. Голови Верховного Суду України, Міністра внутрішніх справ України, Голови Служби Безпеки України, Голови Державної судової адміністрації України, яка набрала чинності 01.11.2010 р. (далі - Інструкція 2010 року); Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 р. № 1104 (далі - Порядок). Пунктами 14, 43 Інструкції 2004 року та параграфом 45 Інструкції 1989 року передбачено ведення книги обліку речових доказів у кожній прокуратурі встановленої форми. Відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора. Однак, у даному випадку такого співробітника Прокуратурою Закарпатської області не було призначено, та наказом прокурора Закарпатської області від 28.12.2006 р. № 856 було визначено, що відповідальним за збереження речових доказів, вилучених у зв`язку з розслідуванням кримінальних справ, є особа, яка провела вилучення, а після приєднання речових доказів до справи особа, яка проводить досудове слідство, та безпосередньо прокурор. Як передбачено п. 13 Інструкції 2010 року, відповідальною за зберігання речових доказів, приєднаних до справи, є особа, яка проводить дізнання, слідчий. Відповідно до п. п. 82, 83 Інструкції 2010 року прокурори, начальники слідчих підрозділів, начальники органів дізнання, керівники апаратів судів, за обов`язковою участю особи, відповідальної за збереження речових доказів, зобов`язані не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів по їх прийому, обліку, передачі. Згідно з п. п. 5, 16 Порядку умовою зберігання речових доказів повинно бути збереження їх істотних ознак та властивостей, а керівник слідчого підрозділу зобов`язаний щоквартально перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів щодо їх приймання та обліку. За ч. 4 ст. 100 КПК України, в редакції 2012 року, у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. В ході проведеної прокуратурою службової перевірки встановлено, що слідчий Кузан В.В. не вносив у книгу обшуку речових доказів відомості про вилучене у позивача обладнання, що унеможливило подальші перевірки його збереження. Крім цього, протягом тривалого розслідування кримінальної справи службовими особами прокуратури не здійснювалась перевірка стану вилученого обладнання та умов його зберігання, наслідком чого стала втрата частини майна та завдання шкоди позивачу. Позивач звертався до Прокуратури Закарпатської області в порядку досудового врегулювання спору із письмовою заявою про відшкодування завданої шкоди добровільно. У відповідь, відповідачем-1 було відмовлено у відшкодуванні шкоди. Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Виходячи з встановлених обставин справи, особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є Прокуратура Запорізької області, як особа, відповідальна у спірний період за збереження та повернення тимчасово вилученого майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду. Оскільки доказами доведено, що визначений законом обов`язок повернути майно не виконаний, не надано гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, тому наявні правові підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяної позивачу шкоди. Доводи прокуратури про необхідність встановлення правомірності їх дій в рамках КПК України колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 920/715/17. Крім цього, спірні деліктні правовідносини виникли у зв`язку з втратою тимчасово вилученого майна, тобто, через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК України. Як було встановлено вище, в постанові Прокуратури Закарпатської області про закриття кримінального провадження від 10.08.2015 р. було зазначено про необхідність повернення вилученого обладнання позивачу. Однак, як вбачається з матеріалів справи, у позивача в рамках досудового слідства 02.10.2007 р. було вилучено обладнання вартістю 73090,00 євро та передано на відповідальне зберігання ТОВ "Інгрід плюс". Через рік після закриття кримінального провадження, починаючи з 26.09.2016, відповідач-1 почав повертати позивачу вказане обладнання, але повернув лише його частину. З огляду на втрату частини обладнання під час його знаходження, як речового доказу, на зберіганні у ТОВ "Інгрід плюс", а також вимоги законодавства, що покладають на відповідача-1 обов`язок забезпечити схоронність вилучених речей від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, судова колегія дійшла висновку про те, що в даному випадку має місце бездіяльність посадових осіб прокуратури, які не виконали відповідний обов`язок, що перебуває в прямому причинно-наслідковому зв`язку з втратою обладнання. Відповідно до актів приймання-передачі майна на виконання постанови про закриття кримінального провадження, з урахуванням вартості обладнання, вказаної у акті приймання-передачі майна на зберігання та згідно з ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 3078/1993/16-к від 23.02.2018 р. за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" на бездіяльність Прокуратури Закарпатської області щодо повернення майна, вбачається, що позивачу було повернуто вказане вище обладнання на загальну суму 17090,00 євро. Акти приймання-передачі обладнання підписані за участю представників прокуратури та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» без зауважень щодо кількості, комплектності чи справного стану обладнання. В деяких актах зазначено про те, що певне передане обладнання потребує ремонту. Однак, в матеріалах справи відсутні висновки експертів чи спеціалістів щодо неможливості використання переданого позивачу обладнання за вищевказаними актами. Встановлено, що Прокуратурою Закарпатської області було допущено бездіяльність, яка полягає у невиконанні обов`язку з схоронності вилученого у позивача обладнання, що призвело до втрати частини обладнання вартістю 56000,00 євро (73090,00 євро (загальна вартість обладнання) - 17090,00 євро (вартість повернутого обладнання). За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача-2 матеріальних збитків підлягає частковому задоволенню у розмірі 56000,00 євро, що на дату подання позовної заяви еквівалентно 1751121,23 грн. Скасовуючи рішення Господарського суду від 05.02.2019 р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 р. у цій справі, Верховний суд у постанові від 03.09.2019 р. вказав, що судами попередніх інстанцій безпідставно залишено без розгляду заяву відповідача про застосування в цій справі позовної давності. Розглянувши заяву Прокуратури Закарпатської області про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 10.08.2015 р. прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури Закарпатської області старший радник юстиції Романець Ю.М. виніс постанову про закриття кримінального провадження проти ОСОБА_2 , яка набрала законної сили 21.08.2015 р. У вказаній постанові прокурором вирішено питання про повернення речових доказів, що вилучені в ході досудового розслідування - обладнання для виготовлення взуття згідно з протоколом огляду від 02.10.2007 р. загальною вартістю 73090,00 євро. Відповідач-1 заявляє про необхідність застосування строків позовної давності до вимог про відшкодування шкоди з 30.05.2013 р., тобто з моменту, коли ОСОБА_2 була обізнана про факт пропажі обладнання, оскільки Ужгородським міськрайонним судом було дано доручення про перевірку належності зберігання речових доказів. Однак початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, проте чинним на момент спірних правовідносин процесуальним законом можливість повернення речових доказів до закриття кримінального провадження чи ухвалення рішення суду не передбачена, з огляду на що ОСОБА_2 не мала передбаченої законом можливості на звернення до суду із відповідним позовом. Таким чином судом встановлено, що звернення позивача до суду із позовом 06.08.2018 р. здійснено в межах трирічного строку позовної давності, у зв`язку із чим підстави для застосування строку позовної давності у суду відсутні. Стосовно вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди у розмірі 929026,02 євро колегія суддів зазначає наступне. Обґрунтовуючи вказану вимогу, позивач посилається на те, що до вилучення обладнання, а саме за період з червня 2006 року по травень 2007 року ним було виготовлено 17144 пар взуття та отримано дохід у сумі 83196,30 євро. Середньомісячна сума доходу позивача за цей період становила - 6933,03 євро (83196,30:12). Зупинка виробничої діяльності в результаті вилучення документації та обладнання тривала з 30.05.2007 р. і по теперішній час, та станом на 30.07.2018 складає 134 місяці. Таким чином, доходи позивача, які він міг би отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, на його думку, складають 929026,02 євро (6933,03 х 134). Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, серед іншого, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною. Тобто, в даному випадку втраченою вигодою є неодержаний прибуток, на який мав право розраховувати позивач, у якого було вилучено обладнання, у разі використання цього обладнання. Розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Вбачається, що позивач обґрунтовує розрахунок упущеної вигоди у сумі 929026,02 євро тим, що ним отримано дохід у сумі 83196,30 євро з червня 2006 року по травень 2007 року, а тому позивач вирахував середньомісячний дохід та помножив його на 134 місяці (строк вилучення обладнання). Однак, такий розрахунок ґрунтується лише на припущеннях, відтак у суду відсутні правові підстави вважати, що за 134 місяці позивач кожен місяць міг би отримувати саме по 6933,03 євро і цей дохід був би стабільним, незмінним і щомісяця складав би не менше 6933,03 євро, а тому розрахунок позивача є необґрунтованим. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення упущеної вигоди у розмірі 929026,02 євро, є необґрунтованою, недоведеною, не підтверджена належними доказами та такою, що не підлягає задоволенню. Також позивачем було заявлено вимогу про стягнення 1000000,00 грн моральної шкоди, яка полягає у приниженні ділової репутації. Як передбачено ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Відповідно до ч. 1 ст. 91, ст. 201 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Згідно з п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ділова репутація є сукупністю документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.06.2016 р. у справі № 308/13083/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, прокуратури Закарпатської області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, про відшкодування моральної шкоди частково задоволено позов та стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 387150, грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. При цьому суд зазначив про те, що ОСОБА_2 незаконно перебувала під слідством та судом протягом 89 місяців, відносно неї закрито кримінальне провадження у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, а тому у неї виникло право звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених ст. 1176 ЦК України та Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". В постанові від 07.11.2018 р. у справі № 308/13083/15-ц Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду зазначив, що при визначені розміру морального відшкодування, суди попередніх інстанцій, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідство і судом (89 місяців і 4 дні), що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у трикратному розмірі у співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством та судом, встановленої законодавством на момент відшкодування (1450,00 грн). Однак, положення ст. 1176 ЦК України та Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не поширюються на вимоги юридичних осіб. Разом з цим, позивачем не наведено будь-яких фактів того, що йому, як суб`єкту господарювання, було дійсно завдано моральну шкоду, не надано розрахунку заявленої ним до стягнення суми моральної шкоди та не зазначено, з чого він виходив, заявляючи вимогу про стягнення саме 1000 000,00 грн. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про компенсацію моральної шкоди у сумі 1000000,00 грн є необґрунтованою, недоведеною та такою, що не підлягає задоволенню. При цьому судом першої інстанції було враховано вказівки касаційної інстанції під час нового розгляду справи та вирішено спір на підставі достовірних доказів, яким дана належна правова оцінка. Аргументи, викладені в апеляційних скаргах, наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77,78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2019 р. у справі № 910/10399/18 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" та Прокуратури Закарпатської області не підлягають задоволенню. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги Прокуратури Закарпатської області, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на зазначену прокуратуру, а щодо судових витрат позивача, то відповідно до п. 13 ч. 2 ст 3 Закону України «Про судовий збір» останній звільнений від сплати судового збору. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" та Прокуратури Закарпатської області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2019 р. у справі № 910/10399/18 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Прокуратури Закарпатської області покласти на заявника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 26.02.2020 р. Головуючий суддя С.І. Буравльов Судді В.В. Андрієнко С.А. Пашкіна