Постанова 4873 № 910/10399/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" листопада 2021 р. Справа № 910/10399/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шапрана В.В. суддів: Владимиренко С.В. Суліма В.В. секретар Місюк О.П. за участю представників: позивача - не з`явилися відповідача-1 - Стретович М.О. відповідача-2 - не з`явилися розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" та Керівника Закарпатської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 (повне рішення складено 02.07.2021) у справі №910/10399/18 (суддя - Борисенко І.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" до:

1. Прокуратури Закарпатської області;

2. Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди. ВСТАНОВИВ: У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" звернулося з позовом до Прокуратури Закарпатської області та Державної казначейської служби України про стягнення 1002116,20 євро збитків, що складаються з реальних збитків та упущеної вигоди, та 1000000,00 грн моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з вини працівників прокуратури були порушені права Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" шляхом незаконного вилучення майна та повернення його у неповному обсязі та непридатному для використання стані. Справа розглядалися судами неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2019 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача майнову шкоду у розмірі 73090,00 євро та 38715,00 грн моральної шкоди, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2019 у справі №910/10399/18 змінено та викладено його резолютивну частину у наступній редакції: "1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" вартість втраченого обладнання у розмірі 56000,00 євро та моральну шкоду у розмірі 38715,00 грн.

3. У задоволенні решти позову відмовити повністю". Постановою Верховного Суду від 03.09.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі №910/10399/18 скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача вартість втраченого обладнання у сумі 56000,00 євро, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 23.06.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі №910/10399/18 скасовано в частині відмови у стягненні майнової шкоди у розмірі 17090,00 євро, упущеної вигоди у розмірі 929026,02 євро та моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн і передано справу в зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. З огляду на викладене, на новому розгляді в суді першої інстанції перебували позовні вимоги про стягненні майнової шкоди у розмірі 17090,00 євро, упущеної вигоди у розмірі 929026,02 євро та моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 справу №910/10399/18 прийнято до провадження, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 у справі №910/10399/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача вартість втраченого обладнання у розмірі 17090,00 євро, що еквівалентно 553457,63 грн, в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" подало апеляційну скаргу, у якій просить виключити з резолютивної частини рішення в частині вирішення позовної вимоги про стягнення реальних збитків вказівку суду (фразу) про еквівалент стягнутих на користь позивача 17090,00 євро, а саме "що еквівалентно 553457,63 грн", а також скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди та моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не виконано вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 23.06.2020, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права. У поданій апеляційній скарзі позивач вказує на те, що до втручання прокуратури у його господарську діяльність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" були хороші ділові стосунки з контрагентами, а використовуючи вилучене обладнання, можна було отримувати відповідний дохід. Вказані обставини підтверджує той факт, що належне позивачу обладнання після його вилучення використовувалося Товариством з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс" для виробництва взуття та отримання прибутку. Окрім цього, позивач також зазначає, що оскільки моральна шкода є оціночним поняттям, суд першої інстанції під час ухвалення рішення мав виходити із засад розумності, виваженості та справедливості і самостійно визначити розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з прокуратури. Також, на переконання позивача, суд помилково у резолютивній частині рішення про стягнення збитків у сумі 17090,00 євро визначив еквівалент грошової суми в гривнях. Позивач вважає, що еквівалент присудженої до стягнення суми в іноземній валюті має визначатися не на час розгляду справи чи подання позову, а станом на момент виконання судового рішення. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2021, керівник Закарпатської обласної прокуратури також подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга відповідача-1 мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального закону. Відповідач-1 свою касаційну скаргу мотивує тим, що судом передчасно встановлено обставини щодо неправомірності дій посадових осіб прокуратури без з`ясування причинно-наслідкового зв`язку між діями таких осіб та завданими збитками. При цьому, скаржник посилається на те, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс" повинно відповідати за завдану шкоду, оскільки обладнання передано на зберігання вказаній юридичній особі. Також скаржник вказує на те, що позивачу було відомо про фактичний стан зберігання обладнання для виготовлення взуття у 2013 році, однак з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" звернулося лише у серпні 2018 року, тому позивачем пропущено строк позовної давності. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" у справі №910/10399/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Владимиренко С.В., Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" у справі №910/10399/18, призначено її до розгляду на 20.09.2021, а також встановлено відповідачам строк на подання відзивів на апеляційну скаргу п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали. Відповідачі у встановлений процесуальний строк не скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма". Також відповідно до протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2021 апеляційну скаргу керівника Закарпатської обласної прокуратури у справі №910/10399/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Владимиренко С.В., Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 апеляційну скаргу керівника Закарпатської обласної прокуратури у справі №910/10399/18 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Закарпатської обласної прокуратури, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати спільно зі скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" у призначеному судовому засіданні 20.09.2021, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали. Іншою ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 відкладено розгляд справи до 11.10.2021 у зв`язку з неявкою представників сторін та необхідністю забезпечення учасникам справи права на подання відзивів на апеляційну скаргу керівника Закарпатської обласної прокуратури. До суду 08.10.2021 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу керівника Закарпатської обласної прокуратури, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" заперечує проти доводів скарги та просить відмовити у її задоволенні. Державна казначейська служба України, у свою чергу, не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу керівника Закарпатської обласної прокуратури. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 розгляд справи відкладено до 08.11.2021 у зв`язку з неявкою представників сторін. У призначене засідання суду 08.11.2021 з`явився представник відповідача-1 та надав пояснення по суті поданих апеляційних скарг. Натомість, представники позивача та відповідача-2 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Разом з цим, як було зазначено вище, позивач та відповідач-2 належним чином повідомлені про розгляд апеляційних скарг та, у свою чергу, не повідомили суд про причини неявки у судове засідання уповноважених представників. Отже, неявка у судове засідання вказаних представників не перешкоджає розгляду апеляційних скарг по суті. Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представника відповідача-1, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. Під час розгляду справи судами встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" було зареєстровано 01.12.1999 як підприємство, що ставить за мету виробництво взуття та надання інформаційних послуг. З метою виробництва взуття у квітні 2006 року позивач придбав у швейцарської фірми "WIFI AG in Grunung" обладнання для виготовлення взуття загальною вартістю 73090,00 євро. Вказане обладнання у травні 2006 року було ввезено на територію Україну, розмитнено та змонтовано у виробничу лінію в орендованому позивачем у Закритого акціонерного товариства "Ужгородський механічний завод" приміщенні, яке знаходилося за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна,

30. Після установки обладнання позивач на підставі контрактів, укладених з фірмою "Paradiso", отримав сировину і почав виготовляти продукцію (взуття). 23.05.2007 слідчий з особливо важливих справ прокуратури Закарпатської області Кузан В.В. порушив кримінальну справу №9706407 за фактом заволодіння службовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 30.05.2007 слідчий Кузан В.В. провів обшуки у приміщеннях офісу позивача та приміщеннях, у яких проживала директор товариства ОСОБА_1 Під час проведення слідчих дій були вилучені оригінали бухгалтерських документів, документів, що підтверджували зовнішньоекономічну діяльність позивача, договори з контрагентами та документи, пов`язані з придбанням обладнання для виробництва взуття. 02.10.2007 слідчий Кузан В.В. також провів огляд орендованих позивачем виробничих приміщень за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 30, та належного позивачу обладнання. За результатами огляду постановою слідчого Кузана В.В. від 02.10.2007 належне позивачу обладнання для виготовлення взуття загальною вартістю 73090,00 євро було визнано речовим доказом у кримінальній справі №9706407 та в той же день передано за актом на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс". 06.03.2008 слідчий Кузан В.В. порушив проти директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" ОСОБА_1 кримінальну справу №9701808 за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 та ч. 2 ст. 209 КК України, та кримінальну справу №9701808/2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК України. Кримінальні справи №№9706407, 9701808 та 9701808/2 постановою слідчого Кузана В.В. від 06.03.2008 були об`єднані в одне провадження, якому був присвоєний №9706407 та по якому пред`явлено обвинувачення директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 222 та ч. 2 ст. 209 КК України. 03.04.2008 кримінальна справа №9706407 була передана до суду, у супровідному листі до справи зазначалося, що речові докази - обладнання для виготовлення взуття, знаходяться на відповідальному зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс". Вказана кримінальна справа розглядалася судами та органами досудового слідства неодноразово. 10.08.2015 прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури Закарпатської області старший радник юстиції Романець Ю.М. виніс постанову, якою закрив кримінальне провадження проти ОСОБА_1 (якому на день винесення документа прокурором було присвоєно №12014070030001332) на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді у вчиненні злочинів та вичерпанні можливості їх отримання. У четвертому пункті резолютивної частини вказаної постанови було зазначено, що речові докази, які вилучені в ході досудового розслідування, та обладнання для виготовлення взуття (згідно з протоколом огляду від 02.10.2007) загальною вартістю 73090,00 євро, підлягають поверненню представникам Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма". Вказана постанова про закриття кримінального провадження не оскаржувалася та 21.08.2015 набрала законної сили. Однак, за твердженнями позивача та згідно наявних доказів, вилучене обладнання не повернуто позивачу відразу після винесення постанови. Лише 26.09.2016 відповідач-1 почав повертати позивачу вилучене у 2007 році обладнання та згідно з актом приймання-передачі частини речових доказів повернув представнику позивача два повітряних компресора. 29.09.2016 позивач отримав від представника прокуратури шість найменувань обладнання, з яких кабіна для покращення взуття була розукомплектована та потребувала ремонту. 03.11.2016 позивач за трьома актами приймання-передачі частини речових доказів отримав від прокуратури тринадцять найменувань обладнання, з яких обладнання для прибивання устілок, обладнання для висушування клею, обладнання для просушування готового виробу, обладнання для обробки задника та обладнання для придання форми взуттю виявилося зношеним та непридатним для подальшого використання за призначенням. 08.11.2016 позивачу було повернуто п`ять найменувань обладнання, з яких витяжна шафа з вентилятором потребувала ремонту, а обладнання для надання форми заготовки взуття, обладнання для приклеювання підошви та обладнання для обробки країв заготовки виявилося непридатним для подальшого використання за призначенням. 13.12.2016 виконуючий обов`язки прокурора Закарпатської області листом №17/7-858-07 повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" про те, що іншу частину обладнання повернути неможливо у зв`язку з його відсутністю. Наведені обставини у їх сукупності стали підставою для звернення до суду з даним позовом про відшкодування збитків у вигляді вартості втраченого та пошкодженого обладнання, оскільки прокуратура Закарпатської області на звернення позивача у добровільному порядку вказані збитки не сплатило. Окрім цього, позивач також просив відшкодувати збитки у вигляді упущеної вигоди, тобто неотриманого доходу, та моральну шкоду. Як було зазначено вище, за наслідками прийняття Верховним Судом постанови від 23.06.2020 предметом нового розгляду судом першої інстанції у даній справі є вимоги позивача про стягнення майнової шкоди у розмірі 17090,00 євро, упущеної вигоди у розмірі 929026,02 євро та моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн, завданих внаслідок бездіяльності відповідача-1 щодо виконання обов`язку зі збереження вилученого у позивача обладнання. Відповідачі, у свою чергу, заперечували щодо задоволення позовних вимог та посилались, зокрема, на наступні обставини: - позивач документально не підтвердив завдання моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн; - факт наявності упущеної вигоди та її розмір ґрунтуються виключно на припущеннях позивача та нічим не підтверджені; - речові докази були передані на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс", а тому в силу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України у позивача відсутні підстави для стягнення майнової шкоди з Державного бюджету України. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів, погодився з висновками в частині задоволення позовних вимог про стягнення 56000,00 євро завданої майнової шкоди з огляду на доведення позивачем фактів допущення бездіяльності працівниками прокуратури, яка полягає у невиконанні обов`язку зі схоронності вилученого у позивача обладнання, що призвело до втрати його частини. Однак касаційний суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки суди, відмовляючи в частині задоволення вимоги про стягнення збитків у розмірі 17090,00 євро (вартість повернутого обладнання), залишили поза увагою ті обставини, що у частині актів про повернення обладнання зазначено, що обладнання непридатне для подальшого використання за призначенням. Окрім цього, у матеріалах справи наявний лист прокуратури, у якому зазначено перелік та вартість повернутого обладнання, і вартість такого майна становить16040,00 євро, що відрізняється від вартості повернутого майна, яка зазначена судами у рішеннях. Тобто, судами не встановлено реальну вартість повернутого товариству майна. Також Верховним Судом зазначено, що відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення упущеної вигоди у розмірі 929026,02 євро, суди виходили з того, що розрахунок позивача ґрунтується на припущеннях, та відсутні підстави вважати, що за 134 місяці позивач щомісяця міг би отримувати саме по 6933,03 євро доходу, і цей дохід був би стабільним, незмінним і складав би не меншу суму. Разом з цим, на переконання касаційного суду, судами не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи контрактам №№ 1 та 2 від 21.04.2006 та умовам контракту №8 на поставку взуття та напівфабрикатів з матеріалів замовника. Тобто, судами не досліджено, чи виготовлявся товар під реалізацію, чи на замовлення з визначенням вартості товару, що, у свою чергу, має суттєве значення для вирішення справи. Також судами не враховано того, що за допомогою вилученого у позивача обладнання Товариство з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс" здійснювало виготовлення відповідної продукції протягом тривалого часу. В частині вимог про стягнення моральної шкоди Верховний Суд акцентував увагу на тому, що суд має з`ясувати, чим підтверджується заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, з чого виходить позивач в оцінці моральної шкоди у грошовій сумі. Тобто, суди повинні були з`ясувати обставини та дослідити подані сторонами докази у справі, а не посилатись на обставини, встановлені у іншій справі №308/13083/15-ц, та на те, що моральна шкода, яка завдана особисто ОСОБА_1 у розмірі 387150,00 грн, вже відшкодована їй рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.06.2016. З огляду на усе вищезазначене, Верховний Суд наголосив на тому, що під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, встановив обставини стосовно того, що майно, яке було вилучено прокуратурою, є непридатним для використання, а тому його вартість підлягає відшкодуванню на користь позивача з розрахунку різниці між повною вартістю втраченого обладнання за цінами на момент втрати (73090,00 євро) та стягнутою судом при попередньому розгляді справи сумою за втрачену частину обладнання (56000,00 євро). З огляду на викладене, судом задоволено позовні вимоги в частині стягнення 17090,00 євро вартості втраченого обладнання. Поряд з цим, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних в частині стягнення упущеної вигоди у розмірі 929026,02 євро та моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову мотивоване тим, що наданий позивачем розрахунок упущеної вигоди є таким, що ґрунтується на припущеннях, і у суду відсутні підстави вважати, що за 134 місяці позивач кожен місяць міг би отримувати саме по 6933,03 євро і цей дохід був би стабільним, незмінним і щомісяця складав би не меншу суму грошових коштів. Також на виконання вказівок Верховного Суду судом досліджено укладений позивачем договір оренди №28/12 від 01.03.2006 для здійснення виробничої діяльності та встановлено, що його дія закінчилася 28.02.2007, а в матеріалах справи відсутні докази, що після зазначеної дати позивач мав намір продовжувати строк дії договору оренди на здійснення виробничої діяльності на майбутнє. Окрім цього, Господарським судом міста Києва також зазначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Віма" належними та допустимими доказами не наведено будь-яких фактів того, що позивачу, як суб`єкту господарювання, було дійсно завдано моральну шкоду та не вказано, якими діями відповідача, на думку позивача, було здійснено приниження ділової репутації позивача. Також, позивачем не надано суду розрахунку заявленої до стягнення суми моральної шкоди та не зазначено, з чого він виходив, заявляючи вимогу про стягнення саме 1000000,00 грн грошових коштів. З наведеними висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. ст. 15 та 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України. Статті 1173 та 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди. При цьому, згідно з приписами ст. 56 Конституції України кожному гарантується право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Отже, для відшкодування шкоди у даному випадку необхідно довести такі елементи цивільно-правової відповідальності як протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, настання шкоди та причинний зв`язок між вказаними двома елементами. Як встановлено судами, у позивача в рамках досудового слідства 02.10.2007 прокуратурою було вилучено обладнання вартістю 73090,00 євро у робочому стані та без жодних зауважень щодо його справності та комплектності і передано на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс". Починаючи з 26.09.2016, відповідач-1 почав повертати позивачу вказане обладнання. При цьому, обладнання було повернуто позивачу не повністю, а повернута частина виявилася зношеною та не могла бути використана за призначенням. Таким чином, відповідачем-1 та його працівниками було допущено бездіяльність, яка полягає у невиконанні обов`язку зі схоронності обладнання, що було вилучено у позивача в рамках кримінального провадження. На час вилучення у позивача обладнання та проведення попереднього досудового слідства (2007-2015 роки) питання вилучення та зберігання речових доказів регулювалося такими нормативно-правовими актами: нормами ст. ст. 78-81 КПК України (1960 року) та ст. 100 КПК України (2012 року); Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від 13.05.2004 (далі - Інструкція 2004 року); Інструкцією №34/15 від 18.10.1989, затвердженою Прокуратурою СРСР, МВС та Верховним Судом СРСР (далі - Інструкція 1989 року); Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду №51/401/649/471/23/125, (далі - Інструкція 2010 року); Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012 (далі - Порядок). Пунктом 43 Інструкції 2004 року та параграфом 45 Інструкції 1989 року передбачено, що для обліку речових доказів у кожній прокуратурі ведеться відповідна книга обліку речових доказів встановленої форми. Відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора (п. 14 Інструкції 2004 року). Разом з цим, відповідального співробітника відповідач-1 не призначав. Натомість, прокурор Закарпатської області своїм наказом №856 від 28.12.2006 визначив, що відповідальною за збереження речових доказів, вилучених у зв`язку з розслідуванням кримінальних справ, є особа, яка провела вилучення, а після приєднання речових доказів до справи особа, яка проводить досудове слідство та безпосередньо наглядаючий прокурор. Пунктом 13 Інструкції 2010 року передбачено, що відповідальною за зберігання речових доказів, приєднаних до справи, є особа, яка проводить дізнання, слідчий. Згідно з п. п. 82 та 83 Інструкції 2010 року прокурори, начальники слідчих підрозділів, начальники органів дізнання, керівники апаратів судів, за обов`язковою участю особи, відповідальної за збереження речових доказів, зобов`язані не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів по їх прийому, обліку, передачі. Відповідно до п. 5 Порядку умовою зберігання речових доказів повинне бути збереження їх істотних ознак та властивостей, а п. 16 Порядку зобов`язує керівника слідчого підрозділу щоквартально перевіряти стан та умови зберіганні речових доказів, правильність ведення документів щодо їх приймання та обліку. Також частиною 4 ст. 100 КПК України (2012 року) передбачено, що у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. Службовою перевіркою, яка проводилася прокуратурою, було встановлено, що слідчий Кузан В.В. не вносив відомості про вилучене у позивача обладнання у книгу обшуку речових доказів, що унеможливило подальші перевірки його збереження. Також, впродовж дев`яти років розслідування кримінальної справи жодна зі службових осіб прокуратури належним чином не реагувала на звернення представників позивача і не перевіряла стан вилученого обладнання та умови його зберігання. В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача-1 з письмовою заявою про відшкодування завданої шкоди добровільно. Натомість, 25.04.2018 та 02.05.2018 позивач отримав від відповідача-1 відмову у відшкодуванні збитків за №17/7-858-07. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Виходячи зі встановлених обставин справи, місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку, що з урахуванням встановлених обставини справи, а саме втрати та пошкодження обладнання під час його знаходження на зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс", а також того, що обов`язок забезпечити схоронність вилучених речей від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей було покладено саме на прокуратуру, має місце встановлений факт бездіяльності посадових осіб прокуратури, які не виконали відповідний обов`язок, що також перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з пошкодженням обладнання. При цьому, у ситуації, що склалася, визначений законом обов`язок повернути майно не виконаний державою Україна у спірних правовідносинах, не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяної позивачу шкоди. Оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у даній справі вже було стягнуто з казначейства за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача заподіяну шкоду у сумі 56000,00 євро, та в цій частині рішення набрало законної сили, встановленню підлягають обставини лише щодо збитків у сумі 17090,00 євро. Зазначені грошові кошти становлять різницю між повною вартістю втраченого обладнання (73090,00 євро) та стягнутою судом сумою за втрачену частину обладнання (56000,00 євро). Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" вказувало на ту обставину, що втрачене обладнання у розумінні ч. 2 ст. 183 та ст. 188 ЦК України є складною і неподільною річчю, а тому воно не може бути поділеним без втрати його цільового призначення і утворює одне ціле. Основні елементи обладнання по вині працівників відповідача-1 втрачені, а повернуті декілька елементів цього обладнання не можуть самостійно використовуватися за призначенням у виробництві. Окрім цього, на переконання позивача, повернуте обладнання зношене та не придатне для використання за призначенням. Так, у матеріалах справи наявні акти прийому-передачі частини повернутого обладнання, з яких убачається, що 26.09.2016 відповідач-1 повернув позивачу вилучені у 2007 році два повітряних компресора. 29.09.2016 позивач отримав від представника прокуратури шість найменувань обладнання, з яких кабіна для покращення взуття була розукомплектована та потребувала ремонту. 03.11.2016 позивач по трьох актах прийому-передачі частини речових доказів отримав від прокуратури тринадцять найменувань обладнання, з яких обладнання для прибивання устілок, обладнання для висушування клею, обладнання для просушування готового виробу, обладнання для обробки задника та обладнання для придання форми взуттю виявилося зношеним та непридатними для подальшого використання за призначенням. Також, 08.11.2016 позивачу було повернуто п`ять найменувань обладнання, з яких витяжна шафа з вентилятором потребувала ремонту, а обладнання для придання форми заготовки взуття, обладнання для приклеювання підошви та обладнання для обробки країв заготовки виявилося непридатне для подальшого використання за призначенням. В актах, підписаних представником прокуратури, зазначено кількість, комплектність і стан обладнання на час повернення. Зі змісту актів убачається, що чотирнадцять елементів обладнання фактурною вартістю на час вилучення 8040,00 євро перебували у задовільному стані, два елементи обладнання фактурною вартістю 700,00 євро потребували ремонту, а дев`ять елементів обладнання фактурною вартістю 7400,00 євро зношені та непридатні до подальшого використання за призначенням. Також, як встановлено місцевим господарським судом, частина обладнання мала вигляд металобрухту і була настільки зношена, що члени комісії, які здійснювали передачу обладнання, без участі спеціалістів і експертів беззаперечно визнали її зношеною і непридатною для подальшого використання. При цьому, основні елементи обладнання втрачені, а значна частина повернутого обладнання виявилася непридатна для подальшого використання або потребувала ремонту. 02.10.2007 у позивача було вилучено обладнання для приклеювання підошви (позиція 32 протоколу слідчого від 02.10.2007 про визнання обладнання речовим доказом у кримінальній справі). У 2007 році такого обладнання було вилучено дві одиниці, їх спільна вартість становила 1500,00 євро. Проте, 08.11.2016 позивачу було повернуто лише одну одиницю непридатного для використання обладнання для приклеювання підошви, однак прокуратурою в акті вартість майна з незрозумілих причин зменшено на 1500,00 євро. Аналогічно склалася ситуація з вилученням ящиків для інструментів (позиція 27 протоколу слідчого від 02.10.2007 про визнання обладнання речовим доказом у кримінальній справі) у кількості трьох штук загальною вартістю 300,00 євро. У 2016 році позивачу було повернуто лише один ящик, але відповідач-1 зменшив вартість майна на 300,00 євро. Окрім цього, зі змісту листа прокуратури Закарпатської області №15-858вих.20(185) від 21.01.2020 убачається, що фактурна вартість повернутого позивачу в 2016 році обладнання становить не 17090,00 євро, як це стверджував представник відповідача-1, а саме 16140,00 євро. Враховуючи встановлені судом обставини, зокрема те, що майно, яке повернуто позивачу, було у непридатному для використання стані, відшкодуванню на користь позивача підлягає сума збитків з розрахунку різниці між повною вартістю втраченого обладнання за цінами на момент втрати (73090,00 євро) та вже стягнутою судом сумою за втрачену частину обладнання (56000,00 євро). З огляду на усе вищезазначене, місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку стосовно наявності підстав для стягнення на користь позивача 17090,00 євро реальних збитків. Позивач також просив стягнути на його користь упущену вигоду у загальній сумі 929026,02 євро, розрахувавши її наступним чином: - до вилучення обладнання, а саме за період з червня 2006 року по травень 2007 року позивач виготовив 17144 пари взуття та отримав від їх реалізації дохід у сумі 83196,30 євро; - середньомісячна сума доходу позивача за вказаний період становила 6933,03 євро (83196,30 / 12 місяців); - зупинка виробничої діяльності в результаті вилучення документації та обладнання тривала з 30.05.2007 і станом на 30.07.2018 становила 134 місяці; - доходи, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено (упущена вигода), становлять 929026,02 євро (6933,03 х 134 місяці). Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, серед іншого, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною. Тобто, у даному випадку упущеною вигодою є неодержаний прибуток, на який мав право розраховувати позивач, у якого було вилучено обладнання, у разі використання цього обладнання. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. Відповідно до ч. 1 ста. 142 ГК України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Отже, покладення на особу обов`язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди. У такому разі пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №910/14341/18). Суд звертає увагу, що вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення. Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (аналогічний висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц). Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц). З огляду на викладене, саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, має довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості. Як убачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовував розрахунок упущеної вигоди у сумі 929026,02 євро тим, що ним отримано дохід у сумі 83196,30 євро з червня 2006 року по травень 2007 року, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" вирахувало середньомісячний дохід та помножило його на 134 місяці (період, у який вилучене обладнання зберігалося як речові докази). Разом з цим, суд першої інстанції визнав даний розрахунок таким, що ґрунтується на припущеннях і у суду відсутні підстави вважати, що за 134 місяці позивач кожен місяць міг би отримувати саме по 6933,03 євро і цей дохід був би стабільним, незмінним і щомісяця складав би не меншу суму. Також на виконання вказівок Верховного Суду, судом першої інстанції встановлено, що між Закритим акціонерним товариством "Ужгородський механічний завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віма" було укладено договір оренди №28/12 від 01.03.2006 з метою здійснення виробничої діяльності у приміщенні за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна,

30. Термін дії вказаного договору закінчився 28.02.2007 та у встановленому законодавством порядку договір продовжено не було, а навпаки, розірвано за ініціативи орендодавця у зв`язку з систематичною несплатою позивачем орендної плати. Окрім цього, 02.07.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс" та Закритим акціонерним товариством "Ужгородський механічний завод" укладено договір оренди тієї ж частини площ виробничого і побутового призначення корпуса №8 площею 1153,3 кв. м, які розташовані за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 30, де і знаходилося вилучене обладнання для виготовлення взуття. Судом досліджено наданий договір оренди №28/12 від 01.03.2006, строк дії якого відповідно до п. 7.1 встановлено до 28.02.2007, та договір оренди від 02.07.2007, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс" та Закритим акціонерним товариством "Ужгородський механічний завод" та встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що після 28.02.2007 позивач мав намір продовжувати строк дії договору оренди на здійснення виробничої діяльності на майбутнє. Разом з цим, за твердженнями позивача, зупинка виробничої діяльності в результаті вилучення бухгалтерської документації та обладнання відбулася лише 30.05.2007, тобто за декілька місяців після закінчення дії договору оренди. Також колегія суддів зазначає, що на підтвердження розміру збитків та, зокрема, упущеної вигоди, позивачем надано до матеріалів справи контракти №№ 1 та 2 від 21.04.2006 (т. 1, а. с. 63, 106) та контракт №8 на поставку взуття та напівфабрикатів з матеріалів замовника (т. 1, а. с. 111). На вказані докази звернув увагу Верховний Суд під час розгляду даної справи та направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції. Апеляційний суд зазначає, що предметом контрактів №№ 1 та 2 від 21.04.2006 є придбання позивачем обладнання для виготовлення взуття. Тобто, вказані правочини і факт їх виконання не підтверджують розмір потенційного доходу позивача за визначений ним період (упущеної вигоди), а лише доводять здійснення закупівлі виробничого обладнання. Що ж стосується контракту на поставку взуття та напівфабрикатів з матеріалів замовника №8, його предметом є поставка позивачу сировини для виготовлення взуття, який, у свою чергу поставляє у зворотньому напрямку замовнику готову продукцію і заготовки для взуття. З умов даного контракту також не вбачається за можливе встановити потенційний дохід позивача, розрахований останнім, за період простою виробництва для доведення розміру упущеної вигоди, оскільки його загальна вартість становить 5000000,00 євро, а строк дії встановлено до 31.12.2007. Таким чином, надані позивачем докази у їх сукупності не підтверджують заявлений до стягнення розмір упущеної вигоди. При цьому, слід зазначити, що позивач для доведення наявності підстав стягнення упущеної вигоди повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання доходу, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії. Разом з цим, вимога позивача про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди обґрунтована припущеннями позивача про можливість отримання ним доходу, розрахованого за наслідком ведення господарської діяльності за період до виникнення обставин, з якими пов`язується настання збитків. Тобто, вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі виконання ним договірних зобов`язань з контрагентами. Разом з цим, такі розрахунки є теоретичними та мають вірогідний характер, оскільки охоплюють можливі обставини майбутнього, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу за звичайних обставин. Позивачем не надано доказів того, що він реально міг отримати такий дохід за наслідком виконання договірних зобов`язань з його контрагентами, зокрема: чи виконувалися б відповідні договори зі сторони контрагентів, чи вплинуло відповідне пошкодження та втрата обладнання на повне припинення ним здійснення господарської діяльності, чи унеможливило таке пошкодження взагалі невиконання ним договірних зобов`язань, чи вирішувалися та чи вживалися ним заходи, направлені на виконання взятих на себе договірних зобов`язань, а також заходи на отримання доходів у заявленому розмірі. Додатково апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачем також не надано до матеріалів справи в обґрунтування розміру упущеної вигоди податкову звітність за період, який передував вилученню майна, та спірний період. Вказані докази могли б підтвердити обставини ведення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма", зокрема, отримані доходи та здійснені витрати. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 929026,02 євро. Щодо вимог про стягнення 1000000,00 грн моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності. Відповідно до п. 3 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, також вчинення дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. За приписами ч. 1 ст. 91 та ст. 201 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Ділова репутація є сукупністю документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства (п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"). Натомість, суд першої інстанції зауважив на тому, що позивачем належними та допустимими доказами не наведено будь-яких фактів того, що позивачу, як суб`єкту господарювання, було дійсно завдано моральну шкоду, а саме чи принижено його ділову репутацію, чи здійснено посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку тощо. Також позивачем не доведено, якими саме діями посадових осіб прокуратури було завдано моральну шкоду юридичній особі. Окрім цього, Товариством з обмеженою відповідальністю "Віма" не надано суду розрахунку заявленої ним до стягнення суми моральної шкоди та не зазначено, з чого виходив позивач, заявляючи вимогу про стягнення саме 1000000,00 грн моральної шкоди. З огляду на викладене, колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову в частині вимоги про компенсацію моральної шкоди у сумі 1000000,00 грн. У поданій апеляційній скарзі позивач вказує на те, що до втручання прокуратури у його господарську діяльність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" були хороші ділові стосунки з контрагентами, а використовуючи вилучене обладнання, можна було отримувати відповідний дохід. Вказані обставини підтверджує той факт, що належне позивачу обладнання після його вилучення використовувалося Товариством з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс" для виробництва взуття та отримання прибутку. Окрім цього, позивач також зазначає, що оскільки моральна шкода є оціночним поняттям, суд першої інстанції під час ухвалення рішення мав виходити із засад розумності, виваженості та справедливості та самостійно визначити розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з прокуратури. Також, на переконання позивача, суд помилково у резолютивній частині рішення про стягнення збитків у сумі 17090,00 євро визначив еквівалент зазначеної суми в гривнях. Позивач вважає, що еквівалент присудженої до стягнення суми в іноземній валюті має визначатися не на час розгляду справи чи подання позову, а станом на момент виконання судового рішення. Проте, апеляційний суд зазначає, що обставини використання у виробничій діяльності належного позивачу обладнання іншою юридичною особою не можуть свідчити про отримання певного потенційного прибутку позивачем. На переконання колегії суддів, обставини та умови ведення господарської діяльності, коло контрагентів, умови праці персоналу та інші обставини є нерозривно пов`язані з кожною юридичною особою, яка веде свою підприємницьку діяльність на власний ризик. Тобто, стверджувати про те, що за допомогою одного і того ж обладнання різні юридичні особи можуть отримати однаковий прибуток, є помилковим. У зв`язку з наведеним, так само помилковим є намагання Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" довести розмір упущеної вигоди шляхом співставлення результатів господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс" з можливими потенційними результатами позивача. З урахуванням викладеного, доводи позивача з приводу неправомірної відмови у стягнення упущеної вигоди апеляційний відхиляє, як необґрунтовані. Стосовно стягнення моральної шкоди, колегія суддів зауважує на тому, що статтею 14 ГПК України закріплено принцип диспозитивності господарського судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Позивач на власний розсуд розпорядився своїми вимогами та заявив до стягнення з відповідача моральну шкоду у розмірі 1000000,00 грн, не надавши при цьому обґрунтованого розрахунку вказаної вимоги та доказів на підтвердження викладених обставин. Таким чином, на переконання колегії суддів, самостійне визначення судом розміру моральної шкоди суперечите принципу диспозитивності господарського судочинства. Отже, колегія суддів відхиляє наведені доводи апеляційної скарги позивача. Щодо доводів позивача в частині помилкового зазначення у резолютивній частині рішення гривневого еквіваленту стягнутої суми в іноземній валюті, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц, у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в зазначеній частині не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, оскільки у будь-якому випадку під час виконання рішення суду Товариству з обмеженою відповідальністю "Віма" має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума саме в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Відповідач-1, у свою чергу, свою касаційну скаргу обґрунтовує тим, що судом передчасно встановлено обставини щодо неправомірності дій посадових осіб прокуратури без з`ясування причинно-наслідкового зв`язку між діями таких осіб та завданими збитками. При цьому, скаржник посилається на те, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс" повинно відповідати за завдану шкоду, оскільки обладнання було передано на зберігання вказаній юридичній особі. Також скаржник вказує на те, що позивачу було відомо про фактичний стан зберігання обладнання для виготовлення взуття у 2013 році, однак з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" звернулося лише у серпні 2018 року, тому позивачем пропущено строк позовної давності. Проте, апеляційний суд вважає наведені доводи необґрунтованими з огляду на те, що наведені скаржником обставини вже були предметом дослідження під час розгляду даної справи у Верховному Суді. Так, у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 підтверджено висновки суду першої інстанції стосовно наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб прокуратури та збитками позивача, а також висновок про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" звернулося до суду з позовом в межах трирічної позовної давності. Згідно з висновками касаційного суду, з огляду на втрату частини обладнання під час його знаходження як речового доказу на зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс", а також враховуючи вимоги законодавства, що покладають на прокуратуру обов`язок забезпечити схоронність вилучених речей від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, у даному випадку має місце бездіяльність посадових осіб прокуратури, які не виконали відповідний обов`язок, і це перебуває в прямому причинно-наслідковому зв`язку з втратою обладнання. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 у справі №910/10399/18 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" та керівника Закарпатської обласної прокуратури не підлягають задоволенню. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги керівника Закарпатської обласної прокуратури покладаються на скаржника. При цьому, суд не здійснює розподіл витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю "Віма", оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір". Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" та керівника Закарпатської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 у справі №910/10399/18 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Керівника Закарпатської обласної прокуратури покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту. Повний текст складено 11.11.2021. Головуючий суддя В.В. Шапран Судді С.В. Владимиренко В.В. Сулім