Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/7865/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7865/19 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління у м. Києві Ельбабаевого Б.Б., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління у місті Києві Ельбабаєвого Б.Б., третя особа - ОСОБА_2 , в якому просила: - визнати неправомірними дії Державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління у місті Києві Ельбабаєвого Б.Б. щодо виконання виконавчого листа № 754/2223/15 від 09 лютого 2015 року і щодо відкриття виконавчого провадження № 50902616 з примусового виконання постанови № 50902616 від 12 квітня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 1020,00 грн.; - визнати неправомірною постанову державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління у місті Києві Ельбабаєвого Б.Б. № 50902616 від 12 квітня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 1020,00 грн.; - скасувати постанову державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління у місті Києві Ельбабаєвого Б.Б. № 50902616 від 12 квітня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 1020,00 грн.; Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Так, у відповідності до положень частини першої ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини першої ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31 липня 2015 року Деснянським районним судом міста Києва у межах цивільної справи № 754/2223/15 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди вирішено зобов`язати ОСОБА_1 припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності, ділової репутації відносно ОСОБА_2 . Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року залишено без змін. 09 лютого 2016 року, Деснянським районним судом міста Києва видано виконавчий лист у справі № 754/2223/15. 11 березня 2016 року, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві Ельбабаєвим Б.Б. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа від 09 лютого 2016 року та надано боржнику ( ОСОБА_1 ) строк на самостійне виконання виконавчого документа у строк, до 18 березня 2016 року. Копію вказаної постанови про відкриття виконавчого провадження відповідач надіслав листом від 11 березня 2016 року № 1196/7 ОСОБА_1 . В подальшому, 05 квітня 2016 року, державним виконавцем складено акт, зі змісту якого вбачається, що 05 квітня 2016 року о 14 год. 25 хв. резолютивну частину виконавчого листа № 754/2223/15 від 09 лютого 2016 року Деснянського районного суду міста Києва зачитано та доведено до відома боржнику - ОСОБА_1 , тобто, рішення суду виконано. У зв`язку з наведеним, 12 квітня 2016 року, відповідачем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». 12 квітня 2016 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві Ельбабаєвим Б.Б. видано постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 1020,00 грн. у зв`язку з тим, що боржником у визначений йому строку самостійно не виконано рішення суду в справі № 754/2223/15. Незгода позивача із постановою про стягнення виконавчого збору та подальшими діями щодо її виконання зумовила її звернення до суду за захистом своїх прав. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що під час розгляду справи встановлено правомірність прийняття постанови про стягнення виконавчого збору та подальших дій державного виконавця щодо її виконання, а тому, позовні вимоги до відповідача не підлягають задоволенню, оскільки є необгрунтованими та не узгоджуються з приписами законодавства. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до положень частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV (надалі по тексту - Закон № 606-ХIV, чинний станом на дату виникнення спірних правовідносин). Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 Закону № 606-ХIV, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснює сторонам їхні права і обов`язки. Згідно з приписами ч. 1 ст. 28 Закону № 606-ХIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Колегія суддів вважає доречним посилання суду першої інстанції про те, що чинна на момент відкриття виконавчого провадження редакція Закону № 606-ХIV, не пов`язувала можливість стягнення виконавчого збору із вчиненням державним виконавцем певних конкретних заходів примусового виконавця, на що посилалась позивач під час розгляду справи. Варто врахувати, що згідно з ст. 11 Закону № 606-ХIV, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Нормами п. 4 ч. 1 ст. 32 Закону № 606-ХIV, передбачено, що заходами примусового виконання рішень є інші заходи, передбачені рішенням. Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначені ст. 75 Закону № 606-ХIV, згідно ч. 1 якої, після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов`язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. Під час розгляду справи в суді першої інстанції було досліджено, на виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року у справі № 754/2223/15, 09 лютого 2016 року видано виконавчий лист, зобов`язано ОСОБА_1 припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності, ділової репутації відносно ОСОБА_2 . З наявних в цій справі матеріалів виконавчого провадження слідує, що ОСОБА_2 21 березня 2016 року звернулась до відділу виконавчої служби із заявою щодо невиконання ОСОБА_1 рішення суду від 31 липня 2015 року № 754/2223/15. Вказана заява зареєстрована у відділі 23 березня 2016 року. У зв`язку із зверненням стягувача із відповідною заявою, 05 квітня 2016 року державним виконавцем при вчиненні виконавчих дій по виконавчому провадженні № 50438104 щодо примусового виконання виконавчого листа від 09 лютого 2016 року № 754/2223/15 у присутності представника стягувача, стягувача та понятих боржнику ( ОСОБА_1 ) зачитано та доведено до відома резолютивну частину виконавчого листа № 754/2223/15 від 09 лютого 2016 року, про що складено відповідний акт державного виконавця, копія якого наявна в матеріалах справи. Крім того, наявний лист Управління державної виконавчої служби відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві від 12 квітня 2016 року № 1196/7, адресований заступнику начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, складений за результатами розгляду доручення від 11 квітня 2016 року № П-1917, зі змісту якого вбачається, що дії державного виконавця Ельбабаєва Б.Б. при здійсненні виконавчого провадження № 50438104 є такими, що здійснені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на момент їх вчинення. Положеннями ч. 6 ст. 28 Закону № 606-ХIV, передбачено, що у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору. Наявними матеріалами виконавчого провадження підтверджується, що 12 квітня 2016 року прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 1020,00 грн. 12 квітня 2016 року, державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 49 Закону № 606-ХIV у зв`язку з виконанням судового рішення у повному обсязі. Пунктом 2 вказаної постанови постанову про стягнення виконавчого збору винесено в окреме провадження, що узгоджується з вимогами частини 6 статті 28 Закону № 606-ХIV. Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону № 606-ХIV, державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Так, п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону № 606-ХIV, передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали виконавчого провадження підтверджують вчинення державним виконавцем дій щодо примусового виконання рішення суду, що є підставою для стягнення виконавчого збору. З урахуванням чого, слід дійти висновку про те, що оскаржувані дії та прийнята відповідачем постанова, є правомірними та узгоджуються із законодавством, що регулює спірні правовідносини, а відтак, у суду були відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Протилежного належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено та не доведено. Доводи та обгрунтування апеляційної скарги мають загальні посилання на обставини, проте належним чином не розкривають та не вказують на те, у чому саме полягає неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Згідно з ч. ч. 1. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів вважає, що дії та рішення відповідача в даних правовідносинах відповідають вимогам чинного законодавства, а тому, є правомірними. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків Окружного адміністративного суду м. Києва не спростовують. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2019 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко О.І. Шурко