Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 814/1394/18

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 814/1394/18 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Домусчі С.Д., Кравця О.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року, прийняте у складі судді Мельника О.М. в місті Миколаїв по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2017 № 1092-13,- В С Т А Н О В И В: У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.06.2017 року № 1092-13. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим і підлягає скасуванню оскільки, належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є об`єктом оподаткування у розумінні ст.266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) і підпадає під ознаки нежитлової нерухомості, визначеної у пункті «ж» підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, а саме - відноситься до будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Належні позивачу об`єкти підпадають під ознаки будівель «Будівлі сільськогосподарського призначення» і не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення № 1092-13 від 12.06.2017 року. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Миколаївській області звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить скасувати його повністю, а у задоволенні позову відмовити. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що згідно положень ПК України та роз`яснень ДФС України, фізична особа - власник об`єктів нежитлової нерухомості, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може належати до сільськогосподарських товаровиробників у розумінні норм Кодексу. Апелянт вказує, що на виконання вимог пп. 266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, фізичній особі ОСОБА_1 було нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та виписано податкове повідомлення-рішення за 2016 рік від 12.06.2017 № 1092-13 за нежитловий об`єкт мехзагону за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1391,9 кв. метрів на суму 24041,97 грн. З огляду на вищевикладене апелянт вважає, що при нарахуванні податку на майно відмінне від земельної ділянки позивачеві та прийнятті податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв відповідно до вимог та виключно на підставі законодавства України. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 займався підприємницькою діяльністю з 2007 року по 06.01.2017, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним видом діяльності якого було вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний код КВЕД 01.11). Відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу було визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, на загальну суму 24041,97 грн. Позивач сплатив визначену у податковому повідомленні-рішенні суми податку на рахунок управління ДКСУ у Баштанському районі Миколаївської області, що підтверджується інформацією по платежам (а.с. 11). В оскаржуваному повідомленні-рішенні відповідач визначив суму та вказав зобов`язання за платежами як податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості. Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач не погоджується із правомірністю зазначеного податкового повідомлення-рішення, а тому звернувся до суду з адміністративним позовом. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що належні позивачу об`єкти нежитлової нерухомості, розташовані у селі Єрмолівка Баштанського району Миколаївської області (вул. Молодіжна, буд.78; вул. Шкільна, буд. 49; вул. Комсомольська, буд. 20; вул. Шкільна, 50) не відноситься до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки даний об`єкт відносяться до будівель сільськогосподарських призначення та використовується у сільськогосподарській діяльності, а отже і підпадає під ознаки пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення прийняте відповідачем всупереч нормам податкового законодавства. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Податок) врегульовано статтею 266 ПК України, де, зокрема зазначається, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 ПК України). Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 ПК базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування. Так, підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 ПК України, чинній станом на 2017 рік, тобто на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Правовий аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року (справа №0340/1905/18). Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Спірним між сторонами є питання щодо тлумачення норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а саме, чи може бути фізична особа сільськогосподарським товаровиробником, оскільки за доводами апелянта, фізична особа - власник об`єктів нежитлової нерухомості, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може належати до сільськогосподарських товаровиробників. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Положеннями підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Таким чином, визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено самим пп.14.1.235п.14.1ст.14 ПК України. З системного аналізу правових норм слідує, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно». Відповідно до статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 №575-VІ, виробниками сільськогосподарської продукції визнаються юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарську худобу і птицю. Згідно пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Визначення підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України має чітко обмежену сферу застосування, отже, для інших випадків мають бути застосовані норми інших законів в силу приписів пункту 5.3 статті 5 ПК України. Як вбачається з матеріалів справи, на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 займався підприємницькою діяльністю, основним видом діяльності позивача було вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний код КВЕД 01.11) Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивач на час виникнення спірних правовідносин був сільськогосподарським виробником згідно вимог законодавства, разом з тим доводи апеляційної скарги у цій частині ґрунтуються на помилковому тлумаченні апелянтом норм матеріального права. Щодо посилань апелянта на роз`яснення, надані інформаційно-довідковим департаментом ДФС України у 2017 році, колегія судів зазначає, що вказані роз`яснення не є джерелом права, не мають обов`язкового характеру, та фактично містять суб`єктивну позицію державного органу щодо застосування норм матеріального права. Щодо наявності у нерухомого майна, яке належить позивачу, ознак об`єкту нерухомості, призначеного для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, колегія суддів зазначає наступне. Так, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації, наказом від 17.08.2000 №507, затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Згідно з ДК 018-2000, до групи "Будівлі нежитлові інші" (код 127) належить клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271), який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що нежитлова будівля, що належить позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування, згідно з абзацем «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки використовувалась позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником. При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, у позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, оскільки позивач фактично є сільськогосподарським товаровиробником, належні позивачу об`єкти нежитлової нерухомості, розташовані у селі Єрмолівка Баштанського району Миколаївської області використовувалась позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте відповідачем всупереч нормам податкового законодавства. Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2017 № 1092-13 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М.П. Коваль Суддя: С.Д. Домусчі Суддя: О. О. Кравець