Постанова КЦС ВС № 752/17968/15-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 року м. Київ справа № 752/17968/15 провадження № 61-5944 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Сокуренко Наталії Вікторівни, яка діє на підставі довіреності в інтересах публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року у складі судді Новак А. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року в складі колегії суддів Кравець В. А., Качана В. Я., Шиманського В. Й., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача 42 002,46 грн заборгованості за кредитним договором № DNН4КS50610079, з яких 39 526,16 грн пені, 500 грн штрафу у фіксованій частині та 1976,31 грн штрафу у процентній складовій. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21 жовтня 2005 року уклав з ОСОБА_1 кредитний договір у вигляді заяви позичальника № DNН4КS50610079 та умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 6452,96 грн зі сплатою 25,08 % річних. Відповідач належним чином не виконав свої обов`язки за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 20 жовтня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 42 002,46 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» довідалося про порушення свого права 21 квітня 2009 року, а до суду звернулося 30 жовтня 2015 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності. Короткий зміст судового рішення апеляційного суду Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Грині К. А. відхилено, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року залишено без змін. Апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які свідчили би про те, що під час підписання сторонами кредитного договору діяли умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) в редакції, що передбачає збільшення позовної давності, такі умови позичальником не підписані. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У травні 2016 року Сокуренко Н. В., яка діє на підставі довіреності в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк», подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане судове рішення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження в даній справі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 лютого 2017 року дану справу призначено до судового розгляду. На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року зупинено касаційне провадження у даній справі до закінчення перегляду Великою палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи № 754/13763/15. Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року поновлено касаційне провадження у даній справі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник позивача зазначає, що судами не враховано, що у жовтні-грудні 2010 року, березні 2011 року, а також жовтні 2015 року відповідач здійснила кілька платежів на погашення заборгованості, чим перервала перебіг позовної давності. Заперечення/відзив на касаційну скаргу У жовтні 2016 року на дану касаційну скаргу надійшло до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення від адвоката Панченко А. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , у якому представник відповідача просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані рішення залишити без змін. Зазначає, що платежі на погашення заборгованості здійснювалися не відповідачем, а списувалися банком із зарплатної картки на підставі умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Вважає, що такі умови не є частиною кредитного договору, що підтверджено рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі № 752/15972/14 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним окремих положень кредитного договору № DNН4КS50610079. Вищезазначеним рішенням визнано недійсним положення кредитного договору № DNН4КS50610079, відповідно до якого запропоновані банком умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) є складовою кредитного договору. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 21 жовтня 2005 року ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № DNН4КS50610079, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 6452,96 грн на строк до 20 квітня 2009 року зі сплатою 25,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до заяви позичальника № DNН4КS50610079 позичальник доручає банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти на рахунок продавця за придбані позичальником товари, а банк відкриває позичальнику рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості. Згідно з умовами кредитного договору його складовою є умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). В умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутній підпис ОСОБА_1 . З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд 30 жовтня 2015 року.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом. Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Оскаржувані судові рішення не в повній мірі відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до якої вони мають ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законними і обґрунтованими. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови таких договорів розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Апеляційний суд правильно встановив, що умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не містять підпису відповідача, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника. Такий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відповідно до якого без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику умови надання споживчого кредиту фізичним особам, їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору, а також підтверджуються рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року у цивільній справі № 752/15972/14. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку зі спливом позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України позовна давність починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Умови кредитного договору № DNН4КS50610079 не містять положень про розмір та порядок нарахування штрафних санкцій банком за порушення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором. Позивач при поданні позову посилався на умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які не є частиною кредитного договору. У зв`язку з вищенаведеним позов банку до відповідача про стягнення штрафних санкцій є безпідставним, а тому підстав для застосування позовної давності немає: у задоволенні позову слід відмовити з інших підстав. Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З огляду на вищенаведене рішення апеляційного суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу Сокуренко Наталії Вікторівни, яка діє на підставі довіреності в інтересах публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»,задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун М. М. Русинчук