Постанова Донецький апеляційний суд № 242/6407/18

22-ц/804/842/20 242/6407/18 П О С Т А Н О В А Іменем України Єдиний унікальний номер 242/6407/18 Номер провадження 22-ц/804/842/20 19 лютого 2020 року місто Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Лопатіної М.Ю. суддів Биліни Т.І., Принцевської В.П. за участю секретаря Сікори М.М. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі Прокуратура Донецької області, Головне управління Національної поліції України в Донецькій області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Державна казначейська служба України розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 грудня 2019 року, ухваленого у складі судді Владимирської І.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Прокуратури Донецької області, Головного управління Національної поліції України в Донецькій області, Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Державної казначейської служби України, третя особа: Міністерство фінансів України, про стягнення моральної шкоди, в зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного утримання під вартою. Позов мотивовано тим, що слідчим відділом Новогродівського міського відділу міліції Донецької області ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було пред`явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого за ст. 185 ч. 3 КК України, а постановою Новогродівського міського суду Донецької області від 28 січня 2005 року зазначеним особам був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою в СІЗО № 5 м. Донецька Донецької області. Постановою Новогродівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2005 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було направлено до Селидівської міжрайонної прокуратури для повторного досудового розслідування та останнім змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд. Крім того, згідно постанови начальника СВ Селидівського МВ ГУ МВС України в Донецькій області від 07 квітня 2008 року ОСОБА_1 було притягнуто до кримінальної відповідальності за скоєння злочину, що передбачений ч. 2 ст. 186 КК України, у зв`язку з чим 05 квітня 2008 року позивача було затримано, в порядку ст. 115 КПК України. Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 15 квітня 2008 року ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. 02 лютого 2009 року постановою Селидівського міського суду Донецької області кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні злочину, що передбачений ч. 2 ст. 186 КК України було направлено на додаткове розслідування, запобіжний захід був змінений з тримання під вартою на підписку про невиїзд. З огляду на те, що вказані кримінальні справи відносно ОСОБА_1 були сфальсифіковані поліцією, позивача незаконно притягували до кримінальної відповідальності і незаконно утримували під вартою. 12 червня 2012 року постановою старшого слідчого СВ Селидівського МВ ГУМВС України в Донецькій області кримінальна справа відносно ОСОБА_4 була закрита у зв`язку за недоведеністю участі обвинуваченого в скоєнні злочинів. Однак, 27 червня 2012 року постановою прокурора Донецької області дану постанову було скасовано. Апеляційним судом Донецької області від 23 листопада 2016 року постанова прокурора Донецької області від 27 червня 2012 року також була скасована. Таким чином, ОСОБА_1 тривалий час, а саме з початку 2005 року до початку 2017 року незаконно знаходився під слідством, в тому числі 1 рік 8 місяців 27 днів незаконно перебував під вартою. Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 червня 2017 року у справі «Шило та інші проти України», в тому числі і за заявою позивача, встановлено порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конституції у зв`язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень, ОСОБА_1 присуджено 4200 Євро. З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просив стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду з врахуванням інфляції, спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного утримання під вартою у розмірі 11 678 738 грн. 80 коп. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 16 грудня 2019 року зазначений позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 369 310 (триста шістдесят дев`ять тисяч триста десять) грн. 50 коп. шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. В задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено. Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2019 року виправлено арифметичну помилку та описку в вступній та резолютивній частині рішення та в повному тексті рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 грудня 2019 року, а саме: абзац 32 мотивувальної частини рішення викладено в наступній редакції з зазначенням правильного розрахунку відшкодування моральної шкоди: «Суд звертає увагу, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що на час розгляду справи становить 4173 грн. згідно зі ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», а саме з розрахунку 141 місяць 27 днів (час перебування під слідством та судом) х 4173,00 грн. = 589 519 грн. 71 коп.»; абзац другий резолютивної частини викласти в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 350000 (триста п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Позивач не погодився з таким рішенням суду та через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення змінити та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 11 678 738 грн. 80 коп. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у стягненні інфляційних втрат, та, крім того, безпідставно обмежив розмір моральної шкоди мінімальною заробітною платою. У відзивах на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції України в Донецькій області та Головне управління міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскільки її доводи необґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції. В обґрунтування свого відзиву на апеляційну скаргу Прокуратура Донецької області зазначила, що суд першої інстанції вірно визначив період перебування позивача під судом і слідством, а визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, прийнявши до уваги конкретні обставини справи, а також враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, обґрунтовано задовольнив позов частково, стягнувши в рахунок відшкодування моральної шкоди 350000 грн. Також відповідач послався на те, що місцевий суд правильно виходив з того, що застосування до відшкодування моральної шкоди індексу інфляції не передбачено законом. Прокуратура Донецької області просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Державна казначейська служба України також подала відзив на апеляційну скаргу, в обґрунтування якого зазначила, що вона є лише тим органом, який здійснює списання коштів у разі стягнення цих коштів з держави, тому невірним є пред`явлення позовних вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до казначейської служби. Крім того вважає, що позивач належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, суду не надав. Також, згідно до пунктів 3 та 9 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774 VІІІ, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Законом №1774 було змінено поняття «мінімальна заробітна плата» на «прожитковий мінімум для працездатних осіб». Таким чином при визначені розміру відшкодування моральної шкоди, відповідно до частини третьої ст.13 Закону № 266, повинно застосовуватися розрахункова величина мінімального розміру заробітної плати в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. З огляду на те, що судом першої інстанції було неналежним чином надано аналіз вимогам матеріального права в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, Державна казначейська служба України, на підставі ч.4 ст.367 ЦПК України, просила вийти за межі апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасувати оскаржене рішення суду в частині задоволення позовних вимог та повністю відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову. Представник Прокуратури Донецької області Пітерська А.О. в судовому засіданні апеляційного суду просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи в судове засіданні не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Згідно заяв, Головне управління Національної поліції України в Донецькій області та Головне управління міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області просили справу розглянути без участі їх представників. У відповідності до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Прокуратури Донецької області, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, при розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що постановою старшого слідчого СВ Новогродівського МВ УМВС України в Донецькій області від 27 січня 2005 року було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Згідно постанови Новогродівського міського суду Донецької області від 28 січня 2005 року відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою в СІЗО № 5 м. Донецька Донецької області (т.1 а.с 11). З постанови Новогродівського міського суду Донецької області від 19 травня 2005 року вбачається, що Селидівському міжрайонному прокурору доручено провести перевірку про застосування до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фізичного насильства робітниками кримінального розшуку Селидівського МВ УМВС (т.1 а.с 13). Згідно постанови Новогродівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2005 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_3 . за ст.ст. 185 ч. 3, 395 КК України та ОСОБА_1 за ст. 185 ч. 3 КК України направлена Селидівському міжрайонному прокурору для додаткового розслідування, запобіжний захід відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд (т.1 а.с 15-16). Постановою начальника СД Селидівського МВ УМВС України в Донецькій області від 07 квітня 2008 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України (т.1 а.с 17). 07 квітня 2008 року ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, що вбачається з постанови начальника СВ Селидівського МВ УМВС України в Донецькій області (т.1 а.с 17). Згідно постанови Селидівського міського суду Донецької області від 15 квітня 2008 року, відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого в скоєнні злочину передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою в СІЗО Донецької області. Постановою Селидівської міжрайонної прокуратури від 26 вересня 2008 року, постанову начальника СВ Новогродівського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 07 лютого 2006 року про зупинення досудового слідства у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3 за ст.ст. 185 ч.3, 395 КК України та ОСОБА_4 за ст.ст. 185 ч. 3 КК України скасовано, кримінальну справу для організації подальшого розслідування направлено начальнику Новогродівського МВ ГУМВС України в Донецькій області (т.1 а.с 32). З постанови Селидівського міського суду Донецької області від 02 лютого 2009 року вбачається, що кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст. 186 ч. 2 КК України направлена Селидівському міжрайонному прокурору для додаткового розслідування, запобіжний захід відносно ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд (т.1 а.с 18-19). Згідно листа № 282-09 вих. від 16 лютого 2009 року, Селидівська міжрайонна прокуратура розглянула звернення ОСОБА_2 щодо фальсифікації СВ Новогродівського МВ ГУМВС України в Донецькій області матеріалів кримінальної справи № 84-3130. Повідомлено ОСОБА_2 , що за результатами вивчення кримінальної справи № 84-3130 за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за ст. 185 ч. 3 КК України у Селидівській міжрайонній прокуратурі 26 вересня 2008 року скасовано постанову начальника СВ Новогродівського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 07 лютого 2006 року про зупинення досудового слідства на підставі ст. 206 п. 1 КПК України. Стосовно начальника Новогродівського МВ ГУМВС України в Донецькій області порушено дисциплінарне провадження за допущені порушення вимог КПК України. Щодо фальсифікації матеріалів кримінальної справи було направлено вимогу щодо проведення службового розслідування (т.1 а.с 33). Листом № 4/3794 від 12 травня 2010 року, слідче управління Головного управління МВС України Донецької області повідомило ОСОБА_2 стосовно його звернення про порушення працівниками СВ Новогродівського та Селидівського МВ ГУМВС області прав на реабілітацію ОСОБА_1 . Перевіркою встановлено, що після повернення вказаних кримінальних справ на додаткове розслідування, рішення про закриття досудового слідства на підставі ст. 6 п. 2 КПК України не приймалося. Фактів вчинення начальником СВ Новогродівського МВ перешкод в правозахисній діяльності за допомогою погроз фізичною розправою не встановлено (т.1 а.с 37). 31 жовтня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою від імені ОСОБА_1 , присвоєно № досьє - 70569/11 (т.1 а.с 25). Згідно постанови старшого слідчого СВ Селидівського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 12 червня 2012 року, кримінальні справи відносно ОСОБА_1 за ст. 185 ч. 3, ст. 186 ч. 2 КК України закрито у зв`язку за недоведеністю участі обвинуваченого в скоєнні злочинів (т.1 а.с 50-58). Згідно постанови прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні дізнання та досудового слідства управління нагляду прокуратури Донецької області від 27 червня 2012 року, постанова від 12 червня 2012 року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 скасована (т.1 а.с 30). 08 червня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Генеральної прокуратури України зі скаргою про фальсифікацію кримінальних справ відносно Зав`ялова М.О. працівниками прокуратури та поліції (т.1 а.с 39-40). Згідно ухвали від 23 листопада 2016 року, Апеляційний суд Донецької області скасував ухвалу слідчого судді Селидівського міського суду Донецької області від 12 вересня 2016 року відносно ОСОБА_1 , постанову прокурора Донецької області від 27 червня 2016 року про скасування постанови старшого слідчого СВ Селидівського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 12 червня 2012 року про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст. 185 ч. 3, ст. 186 ч. 2 КК України (т.1 а.с 42-44). Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 22 червня 2017 року у справі «Шило та інші проти України», встановлено порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень, зокрема відносно ОСОБА_1 , якому присуджено компенсацію (т.1 а.с 28). Згідно виписки по рахунку № НОМЕР_1 від 05 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 20 вересня 2017 року Міністерством юстиції України перераховано, на підставі рішення Європейського суду № 41135/08 від 22 червня 2017 року 131 369 грн. 99 коп., що еквівалентно 4200 Євро (т.1 а.с 29). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у встановленому законом порядку було доведено завдання йому моральної шкоди, оскільки кримінальну справу за його обвинуваченням було закрито у зв`язку з тим, що не було встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді та вичерпано можливості їх отримання. Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Таким чином, станом на час ухвалення місцевим судом рішення, мінімальна заробітна плата становила 4173 грн та за період часу перебування позивача під слідством 141 місяць 27 днів її розмір становить 589 519,71 грн. Однак, визначаючи розмір моральної шкоди, спричиненої позивачу, місцевий суд з урахуванням конкретних обставин даної справи, а також враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, вважав за необхідне задовольнити дану вимогу позивача частково та стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди позивачеві 350 000 грн. З такими висновками в повній мірі погодитись не можна. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі, незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частина перша статті 1176 ЦК України). Згідно з частинами першою та третьою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону № 266/94-ВР). Відповідно до частин першої та п`ятої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством 141 місяць 27 днів, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР, яка визначається, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до закриття кримінального провадження. Згідно із статтею 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. З урахуванням викладеного, розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Такий правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15. При цьому слід зазначити, що 01 січня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Згідно пояснювальної записки до законопроекту № 1774-VIII, прийняття вказаного акта спрямовано на вдосконалення законодавства щодо підвищення мінімальних розмірів оплати праці та страхових виплат, економного та раціонального використання державних коштів та приведення у відповідність до фінансових можливостей положень окремих законів України. Сферою правового регулювання Закону є правовідносини щодо оплати праці, соціального страхування, легалізації відносин у сфері зайнятості та оплати праці, пенсійного забезпечення на 2017 рік, виплати стипендій студентам (курсантам) вищих навчальних закладів, сплати єдиного внеску платниками єдиного податку, плати за надання адміністративних послуг, сплати судового збору та державного мита. Таким чином, на правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII не поширюється, що спростовує доводи відзиву Державної казначейської служби України у цій частині. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, правильно встановив, що період незаконного перебування ОСОБА_1 , під слідством становить 141 місяць 27 днів, розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», складає 4 173 грн, проте не звернув увагу на те, що мінімальний розмір моральної шкоди, завданої органами дізнання, досудового слідства, суду та прокуратури, яка складає 592 148,7 грн ( (141міс. х 4 173 грн) + (4173 грн : 30дн. х 27 дн.)), є гарантованим мінімумом, а тому не може бути зменшено, безпідставно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, у меншому розмірі 350 000,00 грн. Отже, з огляду на невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам цивільного процесуального законодавства щодо законності й обґрунтованості, є підстави для його зміни в частині розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд враховує, що позивач тривалий час перебував під вартою, був ізольований від суспільства, сім`ї, тривалий час відносно нього було застосовано запобіжний захід - підписка про невиїзд, що порушувало його конституційне право вільно пересуватися, тому суд вважає за необхідне стягнути моральну шкоду, відшкодування якої у таких правовідносинах здійснюється Державним казначейством України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, в сумі 600000,00 грн. Висновки суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди з урахуванням встановленого індексу інфляції є правильними, оскільки відповідальність у вигляді нарахування інфляційних втрат наступає при порушенні грошового зобов`язання, отже до правовідносин, які склались між сторонами, не застосовується. При цьому слід зазначити, що підстави для виходу судом апеляційної інстанції за межі доводів та вимог апеляційної скарги, передбачених ч.4 ст.367 ЦПК України, відсутні, тому і в цій частині посилання Державної казначейської служби України у відзиві є неспроможними. Крім того, обов`язок щодо списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України коштів на виплату позивачу в якості компенсації за завдану моральну шкоди покладено на Державне казначейство України як на розпорядника державних коштів, а не як на відповідальну за завдану шкоду особу, а тому й у цій частині доводи відзиву Державної казначейської служби України безпідставні. З огляду на задоволення вимог апеляційної скарги позивача на 5,13 % ( 600000 грн х 100% : 11 678 738,80 грн) , з Державної казначейської служби України в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 677,93 грн, виходячи з розрахунку: 13215грн х 5,13 %: 100%. Іншу частину судового збору за розгляд справи апеляційним судом слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. ст. 367, 374,376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 грудня 2019 року змінити. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), в рахунок відшкодування моральної шкоди 600 000 (шістсот тисяч) грн. шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Стягнути з Державної казначейської служби України в дохід держави на рахунок отримувача коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106 судовий збір у сумі 677 грн 93 коп.(шістсот сімдесят сім грн. 93 коп.) за розгляд справи апеляційним судом. Іншу частину судового збору за розгляд справи апеляційним судом компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду, за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав, протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складений 24 лютого 2020 року. Судді: