Постанова 4804 № 243/8747/19

Єдиний унікальний номер 243/8747/19 Номер провадження 22-ц/804/869/20 Донецький апеляційний суд П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 лютого 2020 року м. Бахмут Справа № 243/8747/19 Провадження № 22-ц/804/869/20 Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Біляєвої О. М. (суддя-доповідач), Папоян В. В., Хейло Я. В., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області в складі судді Мінаєва І. М. від 23 грудня 2019 року, ухвалене у м. Слов`янську Донецької області, В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_1 пред`явив позов (з урахуванням уточнення) до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних звільненому працівникові сум. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працював на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду у виробничому підрозділі «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Посилаючись на те, що відповідач у день звільнення працівника не провів повний розрахунок, позивач просив стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» нараховану, але невиплачену за період з січня по липень 2017 року заробітну плату, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, вихідну допомогу при звільненні у зв`язку зі скороченням штату працівників. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 грудня 2019 року позов задоволений частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі за березень 2017 року в сумі 2 779 грн 17 коп., компенсацію за невикористані дні відпустки - 3 188 грн 64 коп.; вихідну допомогу - 4 595 грн 99 коп., а всього 10 563 грн 80 коп., з яких підлягають утриманню податки та обов`язкові платежі. Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у межах суми платежу за один місяць. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення мотивовано тим, що відповідач на порушення вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника не виплатив всі суми, що належать йому від підприємства, а тому позовні вимоги про стягнення 2 779 грн 17 коп. заборгованості по заробітній платі, 3 188 грн 64 коп. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки і 4 595 грн 99 коп. вихідної допомоги при звільненні підлягають задоволенню. У січні 2020 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення з підстав порушення судом норм процесуального права і неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що з 16 березня 2017 року не здійснювалось нарахування заробітної плати, оскільки АТ «Укрзалізниця» не мало можливості перевірити факт виконання позивачем трудових обов`язків через існування форс-мажорних обставин і припинення здійснення господарської діяльності виробничого підрозділу, який знаходиться у м. Іловайськ, тобто на непідконтрольній українській владі території, а тому суд безпідставно стягнув суму з відповідача на підставі наданих позивачем доказів, які не є первинними документами. На час перегляду справи відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який повідомлений про постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі в порядку, передбаченому частиною другою статті 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції», не надійшов. Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 1992 року працював на різних посадах Державного підприємства «Донецька залізниця», у тому числі з 01 липня 2016 року на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду пункту технічного обслуговування вагонів станції Байрак 4 класу. 12 серпня 2016 року Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», а експлуатаційне вагонне депо Іловайськ Державного підприємства «Донецька залізниця» - у виробничий підрозділ «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (ас. 6-10). Наказом від 10 липня 2017 року № 4188/ДН-ос позивач з 17 липня 2017 року звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників з виплатою компенсації за 21 невикористані дні щорічної відпустки та одноразової грошової допомоги в розмірі середнього місячного заробітку (ас. 72). Відповідно до довідки про доходи від 30.08.2019 № 923/2, ОСОБА_1 нарахована заробітна плата: січень 2017 року 1 881 грн 98 коп. за 66 відпрацьованих годин, до виплати - 1 496 грн 51 коп.; лютий 2017 року 4 278 грн 66 коп. за 148 відпрацьованих годин, до виплати 3 402 грн 32 коп.; березень 2017 року 1 850 грн 77 коп. за 77 відпрацьованих годин, утримано 379 грн 05 коп., до виплати - 1 471 грн 62 коп. (ас. 38). Згідно з наданими відповідачем відомостями про виплату грошей, ОСОБА_1 виплачено у грудні 2016 року 4 000 грн 00 коп. (відпустка у січні), за січень 2017 року - 1496 грн 51 коп., за лютий 2017 року - 1300 грн 00 коп. та 2102 грн 32 коп., за березень 2017 року - 1471 грн 62 коп. (ас. 39-40, 60-61, 62-65). Згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України застрахованої особи, розмір нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати становив: січень 2017 року - 4 335 грн 08 коп., лютий 2017 року - 4 278 грн 66 коп., березень 2017 року - 4 595 грн 99 коп., за період квітень липень 2017 року - 0 грн 00 коп. (ас. 52-57). АТ «Укрзалізниця», виходячи з заробітку працівника за березень і квітень 2017 року (1 816 грн 82 коп. + 0 грн 00 коп.) і відпрацьованого часу (77 год.), розрахувало середньо годинну заробітну плату 23 грн 60 коп., а тому середньоденна заробітна плата становить 188 грн 80 коп. (23,60 грн х 8 год.), середньомісячна заробітна плата 3 858 грн 60 коп. Виходячи з погодинної тарифної ставки 22 грн 69 коп., з урахуванням надбавки за вислугу років 30 %, середньоденна заробітна плата становитиме 236 грн 00 коп., а середньомісячна 4 882 грн 25 коп. (ас. 66). Установивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника при звільненні, зокрема на отримання належних на день звільнення сум, а тому частково задовольнив позовні вимоги. Однак суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок порушення норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з матеріалами справи (копією трудової книжки), з 09 червня 1992 року ОСОБА_1 працював на різних посадах станції Байрак Державного підприємства (далі ДП) «Донецька залізниця», у тому числі з 01 липня 2016 року на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду пункту технічного обслуговування вагонів станції Байрак 4 класу. 12 серпня 2016 року Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (Закон України від 23.02.2012 № 4442-ІУ, постанова Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200). Того ж числа експлуатаційне вагонне депо Іловайськ Державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (наказ Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 15 квітня 2016 року № 303, наказ № 2/ос від 11.08.2016)(ас. 6-10). 10 липня 2017 року відповідач видав наказ № 4188/ДН-ос про звільнення з 17 липня 2017 року ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників (ас. 72). З огляду на матеріали справи, зокрема довідку АТ «Українська залізниця» від 30.08.2019 № 923/2, за період січень травень 2017 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата: січень 1 881 грн 98 коп., до виплати - 1 496 грн 51 коп.; лютий - 4 278 грн 66 коп., до виплати 3 402 грн 32 коп.; березень 1 850 грн 67 коп., до виплати 1 471 грн 62 коп. (ас. 38). Виплата заробітної плати за першу половину березня 2017 року у сумі 1 471 грн 62 коп. підтверджується платіжною відомістю на виплату грошей № 16 за березень 2017 року (ас. 39-40). Згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України застрахованої особи, заробітна плата позивачу за березень 2017 року нараховувалась у розмірі 4 595 грн 99 коп., з якої сплачувались страхові внески (ас. 56). Положення частин другої, восьмої статті 9, частини другої статті 24 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначають, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що страхові внески страхувальником за березень 2017 року сплачені, отже, виплачені відповідні суми, а позивач, у свою чергу, не надав належного доказу щодо невиплати йому заробітної плати. Однак суд першої інстанції наведені норми не застосував до спірних правовідносин, не зазначив у рішенні мотиви, з яких він прийняв письмовий доказ - індивідуальні відомості про застраховану особу Управління Пенсійного фонду України, який був витребуваний судом першої інстанції на підтвердження позовних вимог. Слід також зазначити, що довідка форми ОК-5, видана Пенсійним фондом України, передбачає отримання відомостей про суми заробітної плати для нарахування пенсії й не може бути безумовним доказом факту її невиплати. Встановлені судом обставини не спростовані позивачем, а надану ним на підтвердження заборгованості копію трудової книжки за відсутності інших доказів щодо часу роботи та нарахування заробітної плати не можна визнати належним доказом. Окрім того, обставини, що у спірний період позивач являвся на робоче місце, за ним зберігався середній заробіток, не підтверджені належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами, зокрема табелями обліку робочого часу. Також матеріали справи не містять доказів, що позивач отримував при звільненні довідку про заборгованість, звертався до роботодавця із вимогою про надання необхідних документів щодо проведення з ним розрахунку при звільненні. При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц. Слід також зазначити, що Указом в.о. Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато проведення антитерористичної операції. Місто Іловайськ Донецької області входило до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, дію якого призупинено розпорядженням від 5 листопада 2014 року № 1079-р, а також визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р. Крім того, місто Іловайськ входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, а також включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який є додатком № 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07 листопада 2014 року № 1085. Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо. Згідно з пунктом 3.3 Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 № 44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ установленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом. На підтвердження форс-мажорних обставин відповідач надав науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, яким засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та здійснення у зв`язку з цим антитерористичної операції) з фактичним знаходженням виробничих потужностей структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», розташованих у м. Донецьку Донецької області, яке перебуває під контролем незаконних збройних формувань, внаслідок чого відповідач, у тому числі, фактично втратив доступ до первинних документів, на підставі яких має здійснюватися розрахунок сум заробітної плати, відпускних та ін., що підлягають до виплати на користь робітникам як поточних виплат, так і виплат у день звільнення, та будучи позбавленим можливості користування своїми коштами здійснювати відповідні виплати, передбачені ч.1 ст.47, ч.1 ст. 83 і ст.ст. 115, 116 КЗпП України (ас. 41-49). Проте суд першої інстанції на порушення вимог статей 263 265 ЦПК України під час ухвалення рішення не вирішив питання, чи мали місце обставини непереборної сили, якими відповідач обґрунтовував свої заперечення, а також не зазначив у мотивувальній частині рішення мотиви відхилення доказу - науково-правового висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2. Отже, висновок суду про задоволення позову про стягнення заборгованості із заробітної плати за березень 2017 року, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та вихідної допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штату працівників, не є правильним, оскільки факт роботи позивача у спірний період, наявність та розмір заборгованості не підтверджено належними доказами. Зважаючи на те, що виробничі потужності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» фактично знаходяться у м. Донецьку Донецької області, яке перебуває під контролем незаконних збройних формувань, відповідач втратив контроль над майном та документацією, АТ «Українська залізниця» з незалежних від нього причин позбавлено можливості надати суду первинні документи. Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 408/2306/17-ц та від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц. Встановивши, що у трудових правовідносинах між АТ «Українська залізниця» та його працівниками, зокрема позивачем ОСОБА_1 , з квітня 2014 року на тимчасово окупованій території виникли та до тепер існують обставини непереборної сили, у період існування яких відповідач позбавлений можливості виконати зобов`язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими та іншими нормативними актами, а позивач не надав доказів на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову про стягнення 10 563 грн 80 коп. За таких обставин підстави для задоволення вимог про стягнення сум відсутні, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції приймає доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду про наявність заборгованості та її розмір не підтверджені належними, достатніми і допустимими доказами. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Установивши, що суд першої інстанції, ухваливши рішення про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а також вихідної допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штату працівників у загальному розмірі 10 563 грн 80 коп., неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції скасовує рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення, а позивач від сплати судового збору звільнена на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також судові витрати 1 152 грн 60 коп., понесені Акціонерним товариством «Українська залізниця» у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Законність й обгрунтованість рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції не перевіряв у зв`язку з неоскарженням учасниками справи. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 грудня 2019 року в частині задоволення вимог і розподілу судових витрат скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки і вихідної допомоги при звільненні у загальному розмірі 10 563 грн 80 коп. відмовити. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також судові витрати 1 152 грн 60 коп., понесені Акціонерним товариством «Українська залізниця» (вул. Тверська, 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Біляєва В. В. Папоян Я. В. Хейло Дата складення судового рішення 25 лютого 2020 року Суддя-доповідач О. М. Біляєва