Постанова Полтавський апеляційний суд № 524/6481/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/6481/17 Номер провадження 22-ц/814/467/20Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2020 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Чумак О.В. суддів: Абрамова П.С., Кривчун Т.О. розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Андрієць Д.Д., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - в с т а н о в и л а : 05.09.2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» (після зміни типу банку АТ КБ «Приватбанк») звернулось до Автозаводського районного суду м. Кременчука з позовом до ОСОБА_1 , в обґрунтування якого зазначило, що між ним та відповідачкою 13.03.2010 року укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 4200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Оскільки зобов`язання за вказаним договором ОСОБА_1 належним чином не виконувала, за нею утворилась заборгованість за кредитом, яка станом на 10.08.2017 становить 15766,59 грн. У зв`язку з чим АТ КБ «Приватбанк» просило стягнути з відповідачки вказану суму заборгованості та судові витрати. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 жовтня 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 13.03.2010 року в розмірі 3200 грн. В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання стягнення судових витрат. З вказаним рішенням місцевого суду не погодився позивач АТ КБ «ПриватБанк», оскарживши його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позов, а в іншій частині рішення залишити без змін. Позивач вказує, що відповідач підписом в Анкеті-заяві приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами користування відповідачем кредитними коштами є виписка по рахунку, в якій відображено всі операції із зняття кредитних коштів та погашення заборгованості, розмір нарахованих відсотків та штрафних санкцій за порушення зобов`язання. Згідно виписки по рахунку, що мається в матеріалах справи, відповідач скористався сервісом «Оплата частинами», яка передбачена п. п. 2.1.1.14.1, 2.1.1.14.2 Умов та Правил надання банківських послуг, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5449,36 грн. Отже, дії з користування кредитними коштами та часткове погашення заборгованості свідчать про згоду відповідача з умовами кредитування, а розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості, в тому числі і за тілом кредиту. Зазначає, що банківська виписка має статус первинного документу. За вказаних обставин вважає, що у суду першої інстанції були наявні підстави для стягнення фактично отриманих коштів у повному обсязі. Також посилається на те, що розрахунком заборгованості підтверджено сплату відповідачем процентів за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим банк вважає, що процентна ставка була узгоджена сторонами. Та, оскільки банк надав кредитні кошти відповідачу, які, в свою чергу ним не повернуті, місцевий суд мав усі підстави для стягнення відсотків по кредиту. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_1 прохає апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки воно є законним і обґрунтованим. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 31 березня 2010 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачу 31.03.2010 на платіжну картку № НОМЕР_1 встановлено кредитний ліміт в розмірі 250 грн. В подальшому кредитний ліміт було неодноразово збільшено та 20.08.2013 року встановлено у розмірі 3200 грн. Відповідно до змісту анкети-заяви, ОСОБА_1 погодилась на те, що анкета-заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг та погодилася з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмову вигляді. Пунктами 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що клієнт зобов`язаний погашати заборгованість по кредиту, відсотки за його використання, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах договору; у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплатити винагороди банку. Згідно п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити Банку Штраф, розмір якого встановлено тарифами договору. Штраф нараховується на окремий рахунок і підлягає сплаті в зазначені банком терміни. Відповідно до п.1.1.3.2.4 Умов та правил надання банківських послуг банк має право змінювати Тарифи, а також інші умови обслуговування рахунку. За цих умов Банк, за виключенням випадків зміни розміру кредиту(кредитного ліміту), зобов`язаний не пізніше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати Клієнта, зокрема у виписці за Картрахунком згідно п.1.1.3.1.9 цього договору. Якщо Банк не отримав повідомлення від Клієнта про незгоду із змінами, вважається, що Клієнт приймає нові умови. Згідно наданого банком розрахунку, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 10 серпня 2017 року становить 15766,59 грн. та складається з наступних складових: тіло кредиту - 5449,36 грн.; нараховані відсотки - 4016,68 грн.; пеня - 5073,57 грн.; штраф - 1226,98 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено право на стягнення заборгованості за кредитом у сумі 3200 грн., з чим погоджується колегія суддів, з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 526, 610, 611, 625 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. В частині першій статті 1048ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1054, 1055 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Як передбачено ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом першої інстанції вірно зазначено, що кредитні відносини передбачають наявність певних зобов`язань між сторонами, зокрема обов`язку кредитора надати кошти, а позичальника повернути кошти та сплатити проценти. Зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного. Для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. У даній справі між сторонами фактично виник спір щодо стягнення заборгованості за договором. Розглядаючи касаційну скаргу по справі по справі № 342/180/17 з аналогічними правовідносинами, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 виклала наступну правову позицію: «Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. … З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору». Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17 вказала: «враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів». Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд вра­ховує висновки щодо застосування від­повідних норм права, викладені в поста­новах Верховного Суду. Судом першої інстанції вірно встановлено, що надані позивачем Витяг з Умов та Правил не містять підпису позичальника. Крім того, підпис позичальника відсутній на копії Тарифів, долучених позивачем, та ним не надано копію Пам`ятки клієнта, яка також становить частину укладеного між сторонами договору про надання банківських послуг. Підписана відповідачем анкета-заява не містить відомостей про розмір відсотків, порядок повернення кредиту, розмір та порядок сплати штрафів. З огляду на вищенаведене та враховуючи, що вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні відсотків, комісії та штрафу. Надані позивачем докази, зокрема виписки по рахунку, підтверджують надання відповідачу кредиту в розмірі 3200 грн. шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку (а.с. 95 на звороті). Отже, приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи те, що наявні в матеріалах справи докази не підтверджують погодження сторонами строку кредитування, відповідачем добровільно не повернуті кошти позивачу, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивач, як кредитор вправі вимагати повернення коштів тіла кредиту, який становить 3200 грн. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», які зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, правильних висновків місцевого суду не спростовують, тому залишаються колегією суддів без задоволення. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам, узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Підстав для скасування рішення суду з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегією суддів не встановлено. Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргуАкціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В.Чумак Судді: П.С.Абрамов Т.О.Кривчун