Постанова 4857 № 300/2150/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2150/19 пров. № А/857/1269/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Старунського Д.М., суддів Большакової О.О., Качмара В.Я., за участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І. представника позивача Савчука Д.М., представника відповідача Гоголь М.М., розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежна будівельна фірма "Схід" на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі №300/2150/19 (рішення ухвалено в м. Івано-Франківську, головуючий суддя Микитин Н.М., рішення складено в повному обсязі 30.12.2019) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежна будівельна фірма "Схід" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, в с т а н о в и в: ТзОВ "Пожежна будівельна фірма "Схід" 01.11.2019 звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 21.10.2019 №0000351411, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на суму 1 843 467,00 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі - 1 228 978,00 грн, за штрафними санкціями в розмірі - 614 489,00 грн. В обгрунтування позову зазначає, що ні ПК України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право будь-якого платника податків на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб`єктами господарювання. Так, згідно п. 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, є для покупця таких товарів/ послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. В зв`язку із тим, що всі податкові накладні, що були виписані уповноваженими особами ТОВ "Танрат", зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін, що підтверджується самим відповідачем в Акті, позивачем у повному обсязі дотримано вимог чинного законодавства під час оформлення досліджуваних господарських операцій та їх подальшого оподаткування. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ТзОВ "Пожежна будівельна фірма "Схід" оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов Товариства задовольнити. Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт вказує, що згідно п. 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, є для покупця таких товарів/ послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Зазначає, що керуючись своїми законними правами Товариство придбало відповідне обладнання, що підтверджено відповідними первинними та іншими документами. Наявність чи відсутність у суб`єктів господарювання необхідної для проведення господарських операцій матеріально-технічної бази не має жодного відношення до позивача, та не може бути підставою для звинувачень контролюючим органом у вдаваних порушеннях, оскільки відсутність власних трудових чи майнових ресурсів не позбавляє суб`єкта господарювання права залучати до виконання відповідних зобов`язань третіх осіб або орендувати необхідні основні фонди. Підтвердження факту здійснення господарської операції є відповідні документи, розрахункові , платіжні та інші первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та підставою для нарахування податкового кредиту і податкового зобов`язання з податку на додану вартість є податкова накладна. Звертає увагу на те, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Також, жодних доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який набрав законної сили немає. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив вимоги наведені в апеляційній скарзі та просив залишити її без задоволення. У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача у судовому засіданні просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач з 04.11.2010 зареєстрований як юридична особа та взятий на податковий облік. Крім того, відповідно до свідоцтва №200055369 позивач з 18.07.2011 є платником податку на додану вартість. Судом встановлено, що на підставі направлень від 03.09.2019 №№ 1, 2, 3 виданих ГУ ДПС в Івано-Франківській області та на підставі наказу ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 20.08.2019 №1368, посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "ПБФ "Схід" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за період 01.01.2016 по 30.06.2019. За результатами перевірки складено акт від 27.09.2019 № 62/09-19-05-02/37416563, яким зафіксовано порушення ТОВ "ПБФ "Схід" п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1 (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 1 228 978 грн., в т.ч. грудень 2017 року - 339 784 гри., березень 2018 року - 384 838 грн., квітень 2018 року - 55 758 грн., травень 2018 року - 160 433 грн., червень 2018 року - 195 383 грн., липень 2018 року - 92 782 грн. ГУ ДФС в Івано-Франківській області на підставі акту перевірки №62/09-19-05-02/37416563 винесено податкове повідомлення-рішення №0000351411 від 21.10.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на суму 1 843 467,00 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі - 1 228 978,00 грн, за штрафними санкціями в розмірі - 614 489,00 грн. Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що суб`єкт підприємницької діяльності TOB "Танрат" було зареєстровано на особу, яка не мала наміру здійснювати та не здійснювала фінансово-господарську діяльність, тому відсутнє волевиявлення контрагентом ТОВ "Танрат" в особі директора Гадзевича А.В. на здійснення господарської операції, що, у свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності, а відтак і відсутность реального характеру господарських взаємовідносини між ТОВ "ПБФ "Схід" та контрагентом ТОВ "Танрат". Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Обов`язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: - неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; - відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту. Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту). Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України. Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов`язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов`язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов`язки учасників податкових відносини, пов`язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов`язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних. Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору. Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності. Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Враховуючи вищенаведені норми права, колегія суддів зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З матеріалів справи видно, що згідно акту перевірки від 27.09.2019 № 62/09-19-05-02/37416563 за період 01.01.2016 по 30.06.2019, ГУ ДФС в Івано-Франківській області встановлено проведення фінансово-господарських операцій ТОВ "ПБФ "Схід" з ТОВ "Танрат". Згідно наданих до перевірки документів, ТОВ "Танрат" поставило позивачу обладнання протипожежного захисту "Telefire" на загальну суму 7 373 866.52 грн, в тому числі ПДВ 1 228 977,78 грн. На підтвердження виконання фінансово-господарських операцій між ТОВ "ПБФ "Схід" та ТОВ "Танрат" позивачем надано договори поставок від 26.12.2017 №26/12-17, від 20.02.2018 №20/02-18, від 22.02.2018 №22/02-18, від 06.03.2018 №06/03-18, від 09.03.2018 №09/03-18, згідно яких постачальник ТОВ "Танрат" в особі директора Гадзевича А.В., що діє на підставі Статуту, зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити та передати у власність покупцю ТОВ "ПБФ "Схід" в особі директора Кулічевського Ю.О., що діє на підставі Статуту обладнання/матеріали та інші товарно-матеріальні цінності, необхідні для потреб, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти та оплатити поставлене обладнання. Наведеними документами на думку позивача підтверджується отримання позивачем товарів від контрагента ТОВ "Танрат". Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що підприємницька діяльність здійснюється суб`єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладаються на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента. Необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини Булвес АД проти Болгарії, де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, обачний платник податку може не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової добросовісності за доступними базами даних, але і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо. Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Колегія суддів звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку. Також, колегія суддів зазначає, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. При цьому при розв`язанні відповідних спорів варто враховувати, що в разі надання відповідачем - податковим органом доказів, які підтверджують факт вчинення платником податку податкового правопорушення, саме на платника податків покладається обов`язок спростовувати обґрунтовані доводи податкового органу. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Отже, за змістом процесуального закону платник податків повинен підтвердити належними та допустимим доказами свої заперечення проти наданих доказів податковим органом. На обгрунтування нереальності господарських операцій позивача з контрагентом відповідач зазначає про те, що із зазначених вище договорів поставок, специфікацій та видаткових накладних, такі підписані постачальником директором ТОВ "Танрат" в особі директора Гадзевича А.В. та покупцем ТОВ "ПБФ "Схід" в особі директора Кулічевським Ю.О. Проте, як досліджено судом першої інстанції згідно пояснень керівника, головного бухгалтера та засновника ТОВ "Танрат" громадянина ОСОБА_1 , від 03.05.2018 він жодного відношення до діяльності ТОВ "Танрат" немає, в органах державної реєстрації та ДФС його не реєстрував, банківські рахунки не відкривав, жодних документів стосовно реєстрації даного підприємства не підписував. При цьому, вказав, що будь-яких фінансово-господарських операцій не здійснював, відповідно, договорів, накладних та довіреностей від свого імені також не підписував. Жодної продукції на адресу ТОВ "ПБФ "Схід" не реалізовував та з громадянином ОСОБА_2 не знайомий. Також, наголосив, що йому не відомо яким чином ТОВ "Танрат" було зареєстроване на громадянина ОСОБА_1 .. Колегія суддів враховує протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 15.10.2018, де він підтримав попередньо надані нам пояснення та підтвердив, що ТОВ "Танрат" та ТОВ "ПБФ "Схід" йому невідомі, жодних договорів та накладних він не підписував, товар останньому не реалізовував. Печатки ТОВ "Танрат" він не виготовлював та її у нього ніколи не було. Додатково зазначив, що влітку 2017 року втратив свій паспорт громадянина України. З наведеного випливає, що суб`єкт підприємницької діяльності TOB "Танрат" було зареєстровано на особу, яка не мала наміру здійснювати та не здійснювала фінансово-господарську діяльність. Відсутність волевиявлення контрагентом ТОВ "Танрат" в особі директора Гадзевича А.В. на здійснення господарської операції на переконання колегії суддів свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності, а тому колегія суддів погоджується з доводами податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських взаємовідносини між ТОВ "ПБФ "Схід" та контрагентом ТОВ "Танрат". Позивачем, також, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та підтверджують засвідчені документами, факти господарської діяльності, яка здійснюється з розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект. Під час розгляду справи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не було підтвердженого того факту, що саме ТОВ "Танрат"виконувало спірні операції. Суд першої інстанції вірно зазначив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг. Така ж позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.02.2019 № 814/152/16 (провадження № К/9901/63184/18). Колегія суддів також вважає, що наявність первинних документів, які мають обов`язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди. Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірні правовідносини (постанови від 22.11.2016 у справі № 826/11397/14, від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16). Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. У справі № 826/11397/14 Верховний Суд України, посилаючись на висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у кримінальній справі вироку, зазначив, що така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства контрагента покупця, не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним. Тому, при розгляді конкретної справи такі доводи органу влади суди мають перевіряти. Відтак, не дивлячись на відсутність вироку щодо контрагента позивача, зазначені вище обставини свідчать про відсутність реальної зміни у структурі активів позивача і фактичного вчинення господарських операцій за укладеними договорами між ним та TOB "Танрат". Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було допустимими доказами по справі доведено суду, яким саме чином його контрагент без наявності жодної матеріально-технічної бази, а також відповідних трудових ресурсів мав змогу виконувати поставку товарів в асортименті та кількості вказаними в накладних. Стосовно посилання позивача на те, що транспортування обладнання покупцем здійснювалося власними силами, що підтверджується подорожніми листами та наказами ТОВ "ПБФ "Схід", то такі документи суперечать умовам договорів поставок в частині суб`єкта, який здійснює поставку, та місця поставки, оскільки за умовами договорів на постачальника ТОВ "Танрат" покладено обов`язок поставки обладнання в м.Новодністровськ, тоді як позивач поданими подорожніми листами та наказами вказує на те, що транспортування здійснювалось його транспортом, як покупцем, до м.Чернівці. При цьому, жодних змін до договорів поставок сторонами не вносилось. Аналізуючи вищевстановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність реального характеру господарських відносин між ТОВ "ПБФ "Схід" та ТОВ "Танрат" та фактичного виконання договорів поставок від 26.12.2017 №26/12-17, від 20.02.2018 №20/02-18, від 22.02.2018 №22/02-18, від 06.03.2018 №06/03-18, від 09.03.2018 №09/03-18. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежна будівельна фірма "Схід" залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі №300/2150/19 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Д. М. Старунський судді О. О. Большакова В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 25.02.2020