Постанова 4850 № 360/4493/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року справа №360/4493/19 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., секретаря судового засідання Сухова М.Є., за участю позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Сватівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 р. у справі № 360/4493/19 (головуючий І інстанції К.О. Пляшкова) за позовом ОСОБА_1 до Сватівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сватівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточнення просив: визнати протиправною бездіяльність Сватівського відділення Управління щодо не продовження позивачу щомісячних страхових виплат з 01.06.2015; зобов`язати Сватівське відділення Управління продовжити щомісячні страхові виплати з 01.06.2015; зобов`язати Сватівське відділення Управління прийняти належним чином нотаріально завірені копії актів про травму від 12 травня 2010 року Н-1; від 12 травня 2010 року Н-5. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року позов задоволено частково, а саме суд: визнав протиправною та скасував постанову Сватівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 01 березня 2019 року № 1218/12230/12230/29 про відмову у страхових виплатах та наданні соціальних послуг; визнав протиправною та скасував постанову Сватівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 26 березня 2019 року № 1218/12230/12230/30 про відмову у страхових виплатах та наданні соціальних послуг; зобов`язав Сватівське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області продовжити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної страхової виплати з лютого 2019 року; зобов`язав Сватівське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01 червня 2015 року по 31 серпня 2015 року та з 21 січня 2019 року по 31 січня 2019 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області судові витрати по сплаті судового збору у сумі 768,40 грн. Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення, прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що за положенням ч.6 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV), страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я. Отже, законодавством визначено, що у різі повторного встановлення МСЕК групи інвалідності та відсотка втрати працездатності, страхові виплати продовжуються з дня їх припинення. Таким чином, позивач має право на отримання страхових виплат з дати їх припинення з 01.06.2015. Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що позивачу припинено виплату страхових коштів, у зв`язку з закінченням строку дії довідки. Отже, право на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат позивач не підтвердив. Також зазначено, що можливість поновлення права на отримання страхової виплати за минулий час - понад 3 роки з моменту призначення не передбачено жодною нормою діючого законодавства України. Апелянт зазначає, що відповідно до ч.5 п.3.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України 19.07.2018 № 11 (далі - Порядок № 11), якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня встановлення МСЕК стійкої втрати потерпілим професійної працездатності внаслідок ушкодження здоров`я, то страхові виплати призначаються з дня звернення за їх призначенням відповідно до чинних нормативно-правових актів. Отже, позивачу щомісячні страхові виплати можуть бути призначені, а не продовжені, з наданням необхідних документів. Позивач в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував. Представник відповідача у судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність. Суд, заслухавши суддю-доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 . З 21.06.2010 позивач, як потерпілий, перебував на обліку у Відділенні Фонду соціального страхування України в м. Свердловську у зв`язку з трудовим каліцтвом та отримував щомісячні страхові виплати. Позивач звернувся до Відділення Фонду соціального страхування України в Старобільському районі з заявою від 23.10.2014 про тимчасове продовження раніше призначених страхових виплат у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, до якої додано копії: паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідки від 10.12.2014 № 930002269 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, заяву про виплату належних особі сум на рахунок, відкритий ЛОУ АТ "Ощадбанк" (а.с.95-99). Постановою Відділення Фонду соціального страхування України в Старобільському районі від 30.10.2014 № 1218/12230/12230/25 продовжено потерпілому ОСОБА_1 , номер справи 12230, номер випадку 12230, раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 2125,78 грн на період з 01.10.2014 по 31.10.2014 включно (а.с. 101). Позивач звернувся до Відділення Фонду соціального страхування України в Старобільському районі з заявою від 10.12.2014 про тимчасове продовження раніше призначених страхових виплат у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (а.с.103). Постановою Відділення Фонду соціального страхування України в Старобільському районі від 26.01.2015 № 1218/12230/12230/26 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 2293,72 грн на період з 01.01.2015 по 31.05.2015 включно (а.с. 104). Постановою Відділення Фонду соціального страхування України в Старобільському районі від 26.01.2015 № 1218/12230/12230/27 призначено потерпілому ОСОБА_1 перераховану щомісячну грошову суму в розмірі 2293,72 грн, відкориговану виплату проводити з 01.03.2014 по 31.12.2014, вважати такою, що втратила чинність постанова від 31.10.2013 № 1218/12230/12230/24 (а.с. 105). Постановою Відділення Фонду в Старобільському районі від 26.01.2015 № 1218/12230/12230/28 призначено позивачу доплату страхової виплати за грудень 2014 року в розмірі 2125,78 грн (а.с. 107). Згідно з довідкою Сватівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 26.11.2018 № 03/2391 станом на 26.11.2018 перебуває на обліку у відділенні як потерпілий на виробництві зі стійкою втратою працездатності з 26.07.2010 мав довідки МСЕК по наслідкам нещасного випадку на підприємстві, який стався 15.10.2007: серії 10 ААА № 050174 від 21.06.2010 по 01.07.2011 та 50 % і ІІІ група; серії 10 ААА № 056971 від 01.07.2011 по 17.08.2011 та 50 % і ІІІ група; серії 10 ААА № 056971 від 17.08.2011 по 01.09.2012 та 70 % і ІІ група; серії 10 ААА № 093350 від 01.09.2012 по 01.09.2013 та 60 % і ІІІ група; серії 10 ААА № 226293 від 01.09.2013 по 01.09.2015 та 50 % і ІІІ група (а.с. 55). Позивач звернувся до Сватівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області із заявою від 19.02.2019 про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (а.с.108). Разом з якою надав довідку МСЕК від 13.02.2019 серії 12 ААА № 033083, згідно з якою позивачу повторно встановлено третю групу інвалідності, 50 % втрати працездатності з 21.01.2019 безстроково (а.с.111-112). З витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 20.02.2019 № 133 вбачається, що Комісією прийнято рішення про призначення (поновлення) ОСОБА_1 соціальних виплат (а.с.114). Згідно з постановою Сватівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 01.03.2019 № 1218/12230/12230/29 позивачу відмовлено у призначенні страхових виплат у зв`язку з порушенням строків звернення за їх одержанням більш як три роки (частина 4 статті 47 Закону № 1105-XIV) (а.с.115). Позивач звернувся до відповідача із заявою від 25.03.2019 про призначення страхових виплат (а.с. 116-117), до якої згідно з описом наданих документів надав копії: паспорта, індивідуального податкового номера, трудової книжки (а.с. 119-131). 25.03.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про прийняття нотаріально засвідчених копії актів про травму форми Н-1 та форми Н-5 від 12.05.2010 (а.с. 137-148). Згідно з постановою Сватівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 26.03.2019 № 1218/12230/12230/30 позивачу відмовлено у призначенні страхових виплат у зв`язку з ненаданням акту форми Н-1 про нещасний випадок на підприємстві, пов`язаний з виробництвом, та акту форми Н-5 розслідування нещасного випадку відповідно до постанови ФСС від 19.07.2018 № 11 "Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат" (а.с. 149). Про прийняті за заявами позивача від 14.02.2019 та від 25.03.2019 рішення відповідач повідомив позивача листами від 03.04.2019 (а.с. 150, 151). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд виходить з такого. Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати соціальних виплат позивачеві з 01.06.2015. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено. Згідно з частиною 1 статті 36 Закону № 1105-XIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. Частиною 1 статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV). Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці" . За положеннями пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Частиною 10 вказаної статті Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування. Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України. У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання. Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються. Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати припинено з 01.06.2015 на підставі рішення комісії у зв`язку із з закінченням дії довідки ВПО. Водночас, статтею 46 Закону №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не встановлено. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав визначених Законом № 1105 для припинення позивачеві страхових виплат. Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат. Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції, затверджений Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 № 20 (далі - Порядок № 20) не є законом, а є підзаконним нормативно-правовим актом, який має нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання страхових виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем. Також, як зазначено в преамбулі цієї постанови від 11.12.2014 № 20, вона прийнята з метою забезпечення безперервності та першочерговості одержання щомісячних страхових виплат та медико-соціальних послуг потерпілими на виробництві (членами їх сімей), які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції. Як зазначено в пункті 1 цього Порядку, він поширюється на фізичних осіб, які постійно проживають в Україні, яких змусили або які самостійно покинули своє місце проживання внаслідок (або з метою уникнення) негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру і які мають право на страхові виплати та страхові витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», за фактичним місцем проживання (перебування) (якщо страховий випадок настав до моменту переміщення). Матеріалами справи підтверджено, що страховий випадок настав до моменту переміщення позивача. Відповідно до п. 2 вказаного Порядку, особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, за формою, наведеною в додатку до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 р. № 509, відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб". Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, до довідка позивача як внутрішньо переміщеної особи є скасованою. За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6). Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано. Тому посилання відповідача на п.6 ст.46 Закону № 1105 як на обґрунтування своєї правової позиції є безпідставним та не ґрунтується на Законі. Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі N 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 р. та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. N

365. Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України. Зміна місця проживання або тимчасова відсутність за місцем проживання після призначення виплат, як вже зазначалось, у розумінні статті 46 Закону № 1105, не може вважатися належною підставою для припинення виплати та невиплаті недоодержаних позивачем сум. Так, стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, за якою , як зазначалось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку. Суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні від 8 липня 2004 року Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. У рішенні від 26 червня 2016 по справі «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ). Як зауважив ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, пункт 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, пункт 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S.W. проти Об`єднаного Королівства», заява № 20166/92, пункт 36). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов протиУкраїни», № 20372/11, пункт 65; рішення від 21 жовтня 2013 рокуу справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09, пункт 93). Також, при розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат. При цьому Верховний суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17. З урахуванням викладеного суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідач, припинивши виплату страхових виплат позивачу з 01.06.2015 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому правомірно задоволено позов. Разом з цим, суд дійшов до помилкового висновку, що позивач мав право на отримання страхових виплат тільки у період з 01.06.2015 по 31.08.2015 та з 21.01.2019 безстроково, оскільки позивачу встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком на 50 % довідкою МСЕК від 23.10.2013 серії 10 ААА № 226293 на період з 01.09.2013 по 01.09.2015, та довідкою МСЕК від 13.02.2019 серії 12 ААА № 033083 на період з 21.01.2019 та безстроково, з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.42 Закону № 1105-XIV, сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я. Яз азанчалось за положенням ч. 5 ст.47 Закону № 1105-XIV, страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Відповідно до ч. 6 ст. 47 Закону № 1105-XIV, страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я. Крім того, відповідно до п. 3.2.3 та 3.2.4 Порядок № 11, щомісячна страхова виплата проводиться протягом строку, на який встановлено МСЕК стійку втрату професійної працездатності. Строк проведення щомісячних страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, установленого при наступному огляді МСЕК, незалежно від часу звернення потерпілого до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності і причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я. Якщо строк повторного огляду МСЕК потерпілим пропущено і МСЕК підтвердила стійку втрату професійної працездатності, щомісячна страхова виплата відновлюється з дати, установленої МСЕК, але не більш як за три роки з дня припинення виплати щомісячної страхової виплати. При цьому розмір щомісячної страхової виплати встановлюється з урахуванням коефіцієнтів перерахування відповідно до частини другої статті 37 Закону. Максимальний розмір щомісячної страхової виплати не повинен перевищувати 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Тобто, за положенням вказаної норми, строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що приписами Конституції України та Закону закріплено право застрахованих осіб на безперервне одержання раніше призначених страхових виплат. Отже, суд погоджується з твердженням позивача в апеляційній скарзі, що у різі повторного встановлення МСЕК групи інвалідності та відсотка втрати працездатності, страхові виплати продовжуються з дня їх припинення. Суд зазначає, що згідно довідки МСЕК від 13.02.2019 серії 12 ААА № 033083, позивач є особою з інвалідність 3 групи з 21.01.2019 та безстроково, тому у даному випадку, з урахуванням протиправного припинення виплати страхових виплат 01.06.2015, відсутні підстави для невиплати раніше призначених щомісячних страхових виплат, з дати їх припинення та до часу, повторно встановлення МСЕК інвалідності 3 групи, тобто, з 01.06.2015 та безстроково, що обумовлює задоволення позовних вимог. Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що можливість поновлення права на отримання страхової виплати за минулий час - понад 3 роки з моменту призначення не передбачено жодною нормою діючого законодавства України, суд зазначає, що оскільки у даному випадку припинення страхових виплат потерпілому, який має право на їх одержання, відбулось з вини відповідача, за положенням ч.7 ст. 47 Закону № 1105, сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку. Суд не приймає посилання відповідача в апеляційній скарзі на положення п. 3.1 Порядку № 11, відповідно до якого, якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня встановлення МСЕК стійкої втрати потерпілим професійної працездатності внаслідок ушкодження здоров`я, то страхові виплати призначаються з дня звернення за їх призначенням відповідно до чинних нормативно-правових актів, оскільки зазначене стосується питання призначення страхових виплат вперше, а не питання продовження раніше призначених виплат. Виходячи з аналізу наведених приписів Закону № 1105, дії відповідача є протиправними, як в частині припинення страхових виплат з 01.06.2015 так і у відмові у відновлені страхових виплат при зверненні останнього з такою вимогою у березні 2019 року з роз`ясненням про можливість повторного призначення страхових виплат за умови виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, та свідчать про безпідставне та незаконне позбавлення позивача права на отримання належних йому грошових сум страхових виплат, які в розумінні рішень Європейського суду по захисту прав людини є власністю позивача. Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до викладеного, у зв`язку з невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, суд дійшов до висновку про задоволення апеляційної скарги позивача, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, скасування рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог та прийняття постанови про задоволення позовних вимог в цій частині. Керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 р. у справі № 360/4493/19 - задовольнити. Апеляційну скаргу Сватівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 р. у справі № 360/4493/19 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 р. у справі № 360/4493/19 - скасувати в частині відмови в задоволені позовних вимог. Прийняти нову постанову в цій частині. Зобов`язати Сватівське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01 вересня 2015 року по 20 січня 2019 року. В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 р. у справі № 360/4493/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 25 лютого 2020 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.Д. Компанієць Л.В. Ястребова