Постанова 4850 № 200/11911/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року справа №200/11911/19 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року (повне судове рішення складено 9 грудня 2019 року в м. Слов`янську) у справі № 200/11911/19 (суддя в І інстанції Голуб В.А.) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області (далі - Управління) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у вересні 2019 року вона звернулась до Управління про призначення допомоги при народженні дитини - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, у зв`язку із пропуском 12-місячного строку для звернення за цією допомогою, отримала відмову відповідача у її призначенні. Вважаючи рішення відповідача незаконним, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати рішення Управління про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини, визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні і виплаті допомоги при народженні дитини, зобов`язати відповідача призначити та здійснити виплату державної допомоги при народженні дитини. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Управління від 19.09.2019, яким відмовлено у призначенні позивачу допомоги при народженні дитини. Визнано протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини на сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Управління повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. В решті заявлених вимог, - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 512,27 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 256,13 грн. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, фактично встановивши порушення з боку відповідача, безпідставно не зобов`язав його призначити та виплатити допомогу по народженню дитини, тобто, не здійснив ефективного захисту її прав. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Також зазначено, що рішення суду в цій справі вже виконано відповідачем, 13.12.2019 повторно розглянуто заяву позивача та вирішено, що підстави для призначення вказаної допомоги відсутні. Всі особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули, тому апеляційне провадження здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав. Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише позивачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення відповідачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає постанова місцевого суду лише в частині, в якій в задоволенні частки позовних вимог відмовлено. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серія НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12-13 ). ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивачки народився син - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 19.12.2017 року, виданого Торецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (а.с. 14). Позивачка та її син є внутрішньо переміщеними особами із фактичним місцем проживання : АДРЕСА_2 (а.с. 15-16). З матеріалів справи встановлено, що позивачка 17.09.2019 звернулась до Управління з заявою про призначення допомоги при народженні дитини № 1571 (а.с.32-33). Рішенням відповідача від 19.09.2019 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні допомоги на підставі ст. 11 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» у зв`язку з тим, що звернення за її призначенням надійшло пізніше 12 календарних місяців після народження дитини (а.с.29). Не погодившись з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні державної допомоги при народженні дитини, позивачка звернулась до суду з цим адміністративним позовом. Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, апеляційний суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" (далі - Закон № 2811-XII). Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення. Так, згідно з частиною 1 статті 1 цього Закону громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України. Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 3 Закону № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII. Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей. Крім того, суд зазначає, що допомога при народженні дитини та допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку об`єднана в один вид - допомогу при народженні дитини - із 1 липня 2014 року. За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається. Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року). Суд зазначає, що відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду. Крім того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 591/610/16, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України). Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивачка всупереч своїй волі змушена змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, виходячи з завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що, відмовляючи у призначенні допомоги при народженні дитини, відповідач не врахував всі обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення. Відповідно суд приходить до висновку, що дії Управління, які полягають у відмові в призначенні державної допомоги при народженні дитини, є протиправними. Враховуючи наведене, вимога позивачки про визнання незаконним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини від 19.09.2019 підлягає задоволенню. Поряд з цим, стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання Управління призначити та виплатити допомогу при народженні дитини, суд першої інстанції вважав, що вона не підлягає задоволенню, оскільки вказані повноваження відносяться до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень. На обґрунтування свого висновку місцевий суд навів такі мотиви. Так, дискреційне повноваження суб`єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження. При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог. Комітетом Міністрів Ради Європи розроблено принципи здійснення дискреційних повноважень, а саме - мета дискреційного повноваження; об`єктивність та неупередженість; рівність перед законом; пропорційність; розумний час; застосування вказівок; відкритість вказівок; відступ від вказівок; характер контролю; утримання правоохоронного органу від дій; повноваження контрольних органів щодо отримання інформації тощо. Ці принципи з огляду на членство України у Раді Європи зобов`язані повною мірою дотримуватися також і вітчизняні суб`єкти публічної адміністрації. З огляду на вищевказане, суд першої інстанції зазначив, що нарахування і виплата суми державної допомоги сім`ям з дітьми є дискреційним повноваженням. Проте, у будь-якому випадку суб`єкт владних повноважень має діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Отже, на підставі викладеного, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне задовольнити частково позовні вимоги позивачки, шляхом визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 19.09.2019 про відмову у призначенні допомоги сім`ям з дітьми ОСОБА_1 . Проте, щодо зобов`язання відповідача призначити та виплатити державну допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2 , місцевий суд вважав за необхідне відмовити, з огляду на те, що вказані повноваження відносяться до дискреційних. Разом з тим, окружний суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача вирішити питання щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення допомоги при народженні дитини, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду. Безпосереднє втручання суду в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень допускається, як виняток, у випадку, коли обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини у публічно-правовій сфері, а також зібрані у справі докази дають підстави для висновку про безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке повинно бути прийнято з урахуванням висновків, зроблених судом у цій справі. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року в справі №360/530/17-а. Саме такі фактичні обставини і в цій справі: з урахуванням висновків суду першої інстанції відповідачу слід прийняти безальтернативне рішення - призначити та виплатити спірну допомогу. Аналогічно, Верховний Суд в постанові від 21 листопада 2018 року в справі №750/11115/16-а ухвалює своє рішення, яким зобов`язує відповідача призначити пенсію. В справах № 226/318/17 та № 303/2265/17 (постанови відповідно від 02 травня 2018 року та від 22 січня 2019 року) Верховним судом залишено без змін рішення попередніх інстанцій, якими зобов`язано відповідача призначити та здійснити їй виплату допомоги при народженні дитини. Таким чином, ефективним способом захисту прав позивача в даному випадку було задоволення позовних вимог в повному обсязі. Зазначену помилку місцевого суду виправляє апеляційна інстанція своїм рішенням. Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.10.2019 позивачці відстрочена сплата судового збору до ухвалення судового рішення по справі, у зв`язку з тим, що на час звернення до суду вона не мала доходу. Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб становить 1921,00 грн. Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду позивачці була відстрочена сплата судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області судового збору у розмірі 768,40 грн. на користь Державного бюджету України та на користь позивачки 1152,60 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, у зв`язку із повним задоволенням її позовних вимог та апеляційної скарги. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду - зміні. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 200/11911/19 - змінити. В абзаці першому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 200/11911/19 слово «частково» замінити словом «повністю». Абзаци 4-7 резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 200/11911/19 замінити трьома абзацами наступного змісту: «Зобов`язати Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її заявою від 17.09.2019. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області (ЄДРПОУ 26000411, 85200, Донецька обл., місто Торецьк, вулиця Євгена Седнєва, будинок 1) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесяти восьми) гривень 40 копійок. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області (ЄДРПОУ 26000411, 85200, Донецька обл., місто Торецьк, вулиця Євгена Седнєва, будинок 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1152 (однієї тисячі сто п`ятдесяти двох) гривень 60 копійок.». Повне судове рішення - 25 лютого 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді Г. М. Міронова Т. Г. Гаврищук