Постанова 4824 № 752/17059/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 лютого 2020 року справа № 752/17059/18 провадження № 22-ц/824/2467/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Музичко С.Г., суддів: Болотова Є.В., Іванченко М.М., при секретарі: Русинчук І.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, В С Т А Н О В И В : Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду представником позивача подано апеляційну скаргу. В поданій апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позову. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що при постановленні рішення судом не враховано інтереси дитини. Вважає, що відповідачем здійснювались дії щодо ухилення виконання рішення. Вказує, що виконавчий лист за рішенням про зменшення розміру аліментів було видано ОСОБА_2 , який не повідомляв стягувача щодо пред`явлення виконавчого листа, та про рішення державного виконавця про відмову у відкритті провадження. Позивач не могла оскаржити дії державного виконавця щодо відмови у відкритті провадження, оскільки їй не було відомо про рішення держвиконавця, та про те, що виконавчий лист було видано боржнику, а не стягувачу. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Посилається на те, що нарахування заборгованості здійснюється в межах виконавчого провадження. Примусове виконання рішення суду про стягнення аліментів відсутнє, а тому відсутні підстави для нараховування заборгованості та пені. В судовому засіданні 29.01.2020 року представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні 12.02.2020 року представник позивача просив рішення суду скасувати, апеляційну скаргу задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились про місце, дату та час розгулу справи повідомлені належним чином. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували належне звернення нею, як стягувачем, судового рішення до виконання, наявності заборгованості відповідача по сплаті аліментів, та те, що зазначена заборгованість утворилась з вини відповідача. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судом встановлено, що сторони із 22.11.1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14.01.2014 р. у справі № 752/17944/13-ц. Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31.07.2013 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнуто аліменти в твердій грошовій сумі 2000,00 грн. на двох дітей, щомісячно, починаючи з 30.05.2013 року і до повноліття ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а після досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, в розмірі 1286, 00 грн., щомісячно на утримання ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 до повноліття останньої. 11.09.2013 року видано виконавчий лист на примусове виконання зазначеного рішення. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів відмовлено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2014 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким зменшено розмір стягнутих з ОСОБА_2 аліментів в сумі 2000,00 грн. на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2000,00 грн. до Ѕ частини з усіх видів його заробітку, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі Ѕ частини з усіх видів заробітку, щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві від 18.03.2015 року, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом м. Києві 11.09.2013 року закінчено на підставі п.4 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у зв`язку із скасуванням рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02.06.2014 на підставі якого було видано виконавчий документ. Обґрунтовуючи позовні вимоги представником позивача зазначено, що ОСОБА_6 ухиляється від сплати аліментів. Крім того, ОСОБА_2 отримано виконавчий лист на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 11.09.2013 року, проте не пред`явлено до виконавчої служби. З матеріалів справи слідує, що 30.01.2015 року ОСОБА_2 подано заяву до Шевченківського ВДВС РУЮ в м. Києві щодо прийняття виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 28.01.2015 року до виконання та непроведення стягнення за попереднім виконавчим документом. Відповідно до даних АСВП, було встановлено, що у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом від 28.01.2015 року у справі № 752/1332/14-ц було відмовлено на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: у виконавчому документі не зазначено дату, з якої необхідно проводити утримання із заробітної плати. Відповідно до листа Голосіївського ВДВС м. Київ ГУЮ у м. Києві від 21.06.2018 року, встановлено, що виконавчі документи з примусового виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 не перебувають. Відповідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до ч. 3, 4 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України. Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику. Відповідно до ч. 9 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» 199 року, спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Таким чином, законодавством передбачено, що нарахування заборгованості зі сплати аліментів здійснюється державним виконавцем. Судом вирішується лише спір щодо розміру заборгованості за аліментами, який виникає між стороною виконавчого провадження (стягувачем та/чи боржником) і державним виконавцем, до компетенції якого законодавець відніс обчислення розміру заборгованості за аліментами. Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права та свободи. Позивачем рішення державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження не оскаржувалось . Доводи апеляційної скарги, що позивачу невідомо було про відмову у відкритті виконавчого провадження 30.01.2015 року, колегія суддів відхиляє, оскільки остання не була позбавлена можливості дізнатись про наявність такої постанови, так як тривалий час була стороною виконавчого провадження. Матеріали справи не містять розрахунку заборгованості державного виконавця, зокрема, на час закриття виконавчого провадження 12.03.2015 року на підставі п.4 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, позивачем до травня 2018 року не вживались заходи щодо встановлення дійсних причин ненарахування аліментів та ходу виконавчого провадження вцілому. Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Згідно з п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» визначено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки ( пені), визначена у статті 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи, на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Таким чином, у зв`язку із відсутності встановленої заборгованості відповідача зі сплати аліментів, немає підстав для стягнення пені, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та відмовлено у задоволенні позову, оскільки нарахування та стягнення заборгованості по аліментам боржника відноситься до компетенції державного/приватного виконавця на підставі розрахунку заборгованості у тому ж виконавчому провадженні. Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що при ухваленні рішення, судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 21.02.2020 року Суддя-доповідач Судді