Постанова Київський апеляційний суд № 752/6392/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 року справа № 752/6392/24 провадження № 22-ц/824/1478/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Музичко С.Г., суддів: Болотова Є.В., Олійника В.І. при секретарі: Шереметьєвій М.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 травня 2024 року, постановлене під головуванням судді Ольшевської І.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на дітей та стягнення коштів на особисте утримання,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила розірвати шлюб з відповідачем ОСОБА_2 та стягнути аліменти на утримання дітей: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати подання позову і до повноліття дітей, а також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 кошти на особисте утримання в розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з моменту подання позову до досягнення дитиною - дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трьох років. В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що вони з відповідачем із 20.04.2016 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. Спільне життя не склалося у зв`язку з різними поглядами на життя та відсутністю взаєморозуміння, проживають окремо, шлюбних стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть. Від шлюбу сторони мають дітей: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У свідоцтвах про народження дітей батьками вказані мати - ОСОБА_1 та батько - ОСОБА_2 . Це підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 . Домовленості між подружжям з приводу виховання та утримання спільних дітей відсутні. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 травня 2024 року позов задоволено частково. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 квітня 2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис №

434. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи 24.03.2024 р. і до повноліття дітей. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти на особисте утримання в розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 24.03.2024 р. до досягнення дитиною - дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трьох років. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,2 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.). Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2 422,40 гри. (дві тисячі чотириста двадцять дві гри. 40 коп.). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить рішення в частині розміру стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей змінити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не надав вмотивовану оцінку доказам по справі та не виклав своїх доводів з посиланням на норми закону щодо зменшення розміру аліментів на двох малолітніх дітей. Посилається на ч. 3 ст. 183 СК України, в якій визначено мінімальний розмір аліментів на утримання дітей, що становить у розмірі однієї третини на двох дітей. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення. Позивач в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином. 22 січня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника позивача ОСОБА_3 про розгляд справи без участі. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач погоджується, що має матеріально підтримувати позивача до досягнення дитиною трирічного віку та не заперечує проти задоволення судом такої вимоги позивача. Відповідач зобов`язаний утримувати дітей до досягнення ними повноліття, створювати необхідні умови для її розвитку та життя нарівні з позивачем. Матеріали справи не містять достовірних доказів про щомісячний дохід позивача. Враховуючи обставини, зазначені в ст. 182 СК України, що відповідач є працездатним, за відомостями, зазначеними у відзиві, є військовослужбовцем Збройний сил України, відомостей про наявність у нього інших доходів а також інших утриманців матеріали справи не містять, обов`язок обох батьків утримувати спільних дітей, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання спільних дітей. Право позивача на отримання аліментів на утримання спільних дітей, відповідачем визнано та в судовому засіданні встановлено. Однак вбачається, що заявлений до стягнення розмір у частці 1/3 від доходу щомісячно не визнається відповідачем, заявляючи зі свого боку про спроможність утримувати дітей у частці 1/5 від доходу. Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Таким чином, стягнення аліментів у даному випадку необхідно рахувати від дня пред`явлення позову. Беручи до уваги вищевикладене, суд за наявності для того законних підстав дійшов до висновку про можливість стягнення аліментів в розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Суд, вирішуючи питання про стягнення аліментів, керувався загальними принципами, за якими стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно із становищем одержувача аліментів. Крім того, на думку суду, вказаний розмір суми аліментів з врахуванням рівного обов`язку обох батьків на утримання та виховання дитини буде відповідати інтересам та потребам останньої. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судом встановлено, що шлюб між сторонами було зареєстровано 20.04.2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 434, що вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 20.04.2016 р. Від шлюбу сторони мають спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 01.12.2018 року складено відповідний актовий запис № 2555 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що 24.09.2021 складено актовий запис №153 Сквирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини. Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, декларує, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини. У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у Сімейному кодексі України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права. За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Згідно із частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 цього Кодексу) за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Той із батьків, з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, дана норма закріплена у статті 183 СК України. У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. У справі, яка переглядається, суд першої інстанцій встановив, що відповідач є батьком малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а тому згідно зі статтею 180 СК України зобов`язаний утримувати їх до досягнення повноліття. Відповідно до ст. 179 СК аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Тобто, аліменти - це платіж, спрямований на утримання дітей, і повинен бути достатнім для цього та співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дітей в коштах у розмірі, необхідному для їх життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, який необхідний для їх фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, їх гармонійного розвитку, з врахуванням визначеного законом рекомендованого розміру прожиткового мінімуму для дитини. Вирішуючи питання про розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача місцевий суд врахував, що позивачкою належними та допустимим доказами не обґрунтовано розмір аліментів заявлений до стягнення саме у розмірі 1/3 частки доходів відповідача щомісячно, як і не надано доказів на підтвердження наявності у самої позивачки такого доходу, адже закон виходить саме з рівності батьків щодо утримання їх спільних дітей, тобто і на позивачку покладено обов`язок утримувати спільних дітей у розмірі не меншому ніж заявлено вимогу до відповідача. Доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Однак, такі посилання й доводи апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) платника аліментів, які стягнуто на утримання неповнолітніх дітей. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач: Судді: