Постанова 4822 № 715/1705/14-ц

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 року м. Чернівці справа №715/1705/14 провадження № 822/221/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів Половінкіної Н.Ю., Одинака О.О., секретар Чубрей І.І. учасники справи: позивач Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», відповідач ОСОБА_1 , апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 вересня 2014 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Григорчак Ю.П. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В липні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позов мотивовано тим, що 05 квітня 2007 року між АКІБ «УкСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11138021000, згідно умов якого банк зобов`язався надати останньому кредит у розмірі 90000 доларів США, строком до 04 квітня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 05 квітня 2007 року між АКІБ «УкСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 51587, предметом якого є житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 422 кв.м., житловою площею 205,7 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 . 08 грудня 2011 року за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АКІБ «УкСиббанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки з ОСОБА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 кредитного зобов`язання виникла заборгованість, яка ним не сплачена. Просив суд, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк» вказаного предмета іпотеки у власність, визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на предмет іпотеки, виселити та зняти з реєстрації місця проживання та перебування відповідача та інших осіб, які зареєстровані та проживають по АДРЕСА_1 , зобов`язати відповідача передати ПАТ «Дельта Банк» правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, ключі від вхідних дверей та інші документи, а також стягнути з відповідача на користь ПАТ «Дельта Банк» судові витрати по справі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 вересня 2014 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 11138021000 від 05 квітня 2007 року, яка становить 105 472,04 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме, на нерухоме майно, яке розташоване по АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 422 кв.м., в тому числі житловою площею 205,7 кв.м., літньої кухні літ. «Б», сараю літ. «В», убиральні літ. «Г», огорожі №1-б, колодязя №7, вигрібної ями літ. «І», шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк» вказаного предмета іпотеки у власність. Виселено з житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та зобов`язано останнього передати ПАТ «Дельта Банк» правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, ключі від вхідних дверей та інші документи. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк набув право звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки відповідач свої зобов`язання з повернення кредиту не виконував належним чином. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову ПАТ «Дельта Банк» в задоволенні позову. Апелянт посилається, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позов ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставним, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Судом встановлено, що 05 квітня 2007 року між АКІБ «УкСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11138021000, згідно умов якого банк зобов`язався надати останньому кредит у розмірі 90 000 доларів США, строком до 04 квітня 2022 року. ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (а.с.7-20). Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 05 квітня 2007 року між АКІБ «УкСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 51587, предметом якого є житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 422 кв.м., житловою площею 205,7 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 . (а.с.22-25). 08 грудня 2011 року за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АКІБ «УкСиббанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки з ОСОБА_1 (а.с.33-35) Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що банк набув право звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки відповідач свої зобов`язання з повернення кредиту не виконував належним чином. Апеляційний суд не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Законом України «Про іпотеку» передбачено три форми захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді. Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку. Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Зазначений правовий висновок щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього висловлений у постанові Великої Палати Верховного суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з пунктом 4.1 договору іпотеки сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до пункту 4.2. договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Пунктом 4.5 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до законодавства України. Відповідно до пункту 4.6 договору іпотеки звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно розділу 5 цього іпотечного договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку». Договір іпотеки не містить погодження сторін про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом передачі предмету іпотеки у власність банку за судовим рішенням. Отже, сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк», оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Що стосується позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» про виселення та зобов`язання вчинити дії, то вони є похідними від основної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, в задоволенні якої судом апеляційної інстанції відмовлено. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Щодо судових витрат Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат. З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. При звернені до апеляційного суду апелянтом відповідно до квитанцій було сплачено 5481 гривню судового збору (а.с.84). З огляду на зазначене, слід стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 5481 гривню в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 вересня 2014 року скасувати. В позові Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, виселення, зобов`язання вчинити дії відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 5481 гривню в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складання повного тексту постанови 25 лютого 2020 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді: Н.Ю.Половінкіна О.О. Одинак