Постанова Харківський апеляційний суд № 953/16805/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2020 року м. Харків справа № 953/16805/19 провадження № 22-ц/818/1406/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: судді - Тичкової О.Ю., суддів Котелевець А.В., Піддубного Р.М. за участю секретаря судового засідання Сидорчук М.О. сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадиров Владислав Володимирович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Легіон Агро», інші учасники справи: третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв Андрій Миколайович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон Агро» та ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова, постановлену 26 грудня 2019 року в складі судді Попрас В.О., - установив: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, після уточнення якого у грудні 2019 року просив визнати припиненим укладений позивачем з Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» кредитний договір № 2006/0808/55-013 від 29.08.2008 з 01.09.2015; визнати недійсними: укладений між ПАТ «Дельта банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіон Агро» (надалі ТОВ) договір купівлі - продажу прав вимоги від 09.08.2019; договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 09.08.2019, укладений між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П. про державну реєстрацію за ТОВ прав та їх обтяжень щодо квартири АДРЕСА_1 (надалі АДРЕСА_2 ), скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Звєрєва А.М. про державну реєстрацію за ТОВ права власності на Квартиру. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявами про забезпечення позову шляхом накладення арешту на Квартиру та шляхом заборони в позасудовому порядку ТОВ вчиняти будь-які дії щодо зняття з реєстрації та виселення позивача з Квартири, вселення будь-яких інших осіб, заборони здійснювати заміну замків, вхідних дверей або зміну вхідних дверей у Квартирі. Заяви мотивовані тим, що 06.12.2019 приватним нотаріусом ХМНО Звєрєвим А.М. було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 50068612, яким право власності на Квартиру зареєстроване за ТОВ. Вказане рішення прийняте на підставі незаконної виписки з договору купівлі-продажу прав вимоги від 09.08.2019, що є предметом спору в цивільній справі № 953/16805/19. За наслідками розгляду цивільної справи № 640/15313/15-ц ПАТ «Дельта Банк» було відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на Квартиру. У зв`язку зі зверненням ПАТ «Дельта Банк» до суду у справі № 640/15313/15-ц дія кредитного договору № 2006/0808/55-013 від 29.08.2008 з 01.09.2015 припинался. Дев`ятого червня 2014 року приватний нотаріус КМНО Ковальчук С.П. прийняв рішення про державну реєстрацію за ТОВ прав та їх обтяжень щодо Квартири за відсутності правових підстав, оскільки договори щодо придбання ТОВ прав за кредитним та іпотечним договорами були укладені лише у 2019 році. Протиправні дії з боку ТОВ спрямовані на унеможливлення відновлення права ОСОБА_2 на Квартиру. За час розгляду дійсної цивільної справи до Квартири та сусідів неодноразово приходили невідомі особи з метою виселення позивача з Квартири без рішення суду. Тому невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить або взагалі унеможливить виконання рішення суду та поновлення порушених прав, свобод та інтересів позивача. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2019 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на Квартиру до вирішення справи по суті. В задоволені заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом заборони знаття з реєстрації та виселення з Квартири відмовлено. Ухвала мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, враховуючи зміст позовних вимог та обставини, наведені в заяві про накладення арешту на ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_2 не довів наявність обставин, які б дозволяли припускати, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ вчиняти будь-які дії щодо зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_2 та вселення будь-яких інших осіб, здійснювати заміну замків, вхідних дверей до Квартири може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду та ці заходи забезпечення позову є співмірними з заявленими позовними вимогами. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати в частині відмови в забезпечені позову шляхом заборони ТОВ вчиняти будь-які дії щодо зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_2 та вселення будь-яких інших осіб, здійснювати заміну замків, вхідних дверей у Квартирі, постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову обраним способом задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить або взагалі унеможливить виконання можливого рішення суду, що потягне відсутність можливості поновлення порушених прав, свобод та інтересів позивача. ТОВ зняло ОСОБА_2 з реєстрації за його місцем проживання в односторонньому порядку, не зважаючи на перебування дійсної цивільної справи в суді. На час подачі заяви товариство вже вчиняло ряд дій щодо виселення позивача з Квартири. ТОВ також звернулося до суду з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведений намір ТОВ відчужити Квартиру або чинити перешкоди у виконанні рішення суду. Заява ОСОБА_2 про забезпечення позову не відповідає вимогам ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України), на що суд першої інстанції не звернув уваги. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечує. Посилається на те, що в порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України позивач не довів, що невжиття заходів забезпечення його позову шляхом заборони ТОВ вчиняти будь-які дії щодо зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_2 та вселення будь-яких інших осіб, здійснювати заміну замків, вхідних дверей або зміни вхідних дверей у Квартирі може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду і ці заходи є співмірними із заявленими позовними вимогами. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення Калініченка В.М. та представника ТОВ «Легіон Агро», дослідивши наявні у виділеному з цивільної справи провадженні докази, вивчивши матеріали виділеного провадження, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційних скарг, відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, апеляційну скаргу ТОВ належить задовольнити частково з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Як установлено судовим розглядом і вбачається з матеріалів справи, позов ОСОБА_2 стосується оспорювання права ТОВ на набуття у власність Квартири, що була передана ОСОБА_2 в іпотеку ПАТ «Сведбанк». Відповідно до частин 1-2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Аналіз ст. 149 ЦПК України дає підстави вважати, що вжиття заходів забезпечення позову є правом, а не обов`язком суду у разі, якщо існують обставини, що можуть ускладнити виконання рішення в майбутньому. Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Отже, підставою для забезпечення позову є обґрунтоване припущення про те, що невжиття певних заходів, передбачених ч. 1 ст. 150 ЦПК України, утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення. Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з врахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Отже, заходи забезпечення позову, за своєю правовою суттю - є гарантією забезпечення інтересів позивача у майбутньому при реалізації судового рішення. Відповідно до принципу пропорційності у цивільному судочинстві, суд визначає в межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями (ст. 11 ЦПК України). Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, аналізуючи зміст вищевказаних норм права, дослідивши обставини справи, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про наявність підстав для часткового забезпечення позову ОСОБА_2 . Характер спірних правовідносин та предмет спору - ОСОБА_3 , що може бути відчужена до вирішення спору по суті, свідчить про те, що існує загроза утруднення або неможливість виконання в майбутньому рішення суду у цивільній справі № 953/16805/19. Відповідно до п.п. 1,2 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. ОСОБА_2 просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на Квартиру та шляхом заборони ТОВ вчиняти дії стосовно спірного майна. Ухвала суду про накладення арешту на майно відповідача виконується державним виконавцем в порядку, визначеному у ст. 56 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 «Про виконавче провадження». Стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження», якою регулюються питання застосування арешту, має назву «Арешт і вилучення майна (коштів) боржника». Аналіз змісту вказаної статті дає підстави стверджувати, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. При цьому арешт може стосуватися як заборони розпоряджатися майном, так й заборони користуватися ним. Отже, Закон України «Про виконавче провадження» розмежовує такі процесуальні дії, як накладення арешту на майно і оголошення заборони на його відчуження, а також проведення опису і арешту майна. При застосуванні такого виду (способу) забезпечення позову, як накладення арешту на майно (п. 1 частини першої ст. 150 ЦПК України) потрібно конкретизувати його дію: опис, вилучення і передача на зберігання іншій особі або заборона на відчуження. Тому колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу ТОВ та задовольнити заяву позивача про забезпечення позову не шляхом накладення арешту на Квартиру, а шляхом заборони відчуження Квартири. Одночасно судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. Згідно з наданими ОСОБА_2 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції пояснень, які підтверджені поясненнями представника ТОВ, на час звернення до суду з заявою про забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ знімати його з реєстрації за адресою Квартири, виселяти та вселяти інших осіб, здійснювати заміну замків, вхідних дверей, ОСОБА_2 вже був виселений із Квартири, знятий з реєстрації за адресою її місцезнаходження, у вхідних дверях до Квартири замінений замок та встановлено сигналізацію. Згідно з даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 200050720 від 12.02.2020 власником Квартири є ТОВ. Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно з нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України) Доказів того, що ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненим позовом про вселення та поновлення його реєстрації у Квартирі суду апеляційної інстанції не надано. Спір між ОСОБА_2 і відповідачами стосується правомірності набуття права власності на Квартиру ТОВ, а не вселення ОСОБА_2 . Тому забезпечення дійсного позову обраним позивачем способом шляхом заборони ТОВ вчиняти відносно Квартири певні дії не може бути підставою для вселення позивача до житлового приміщення. Суд не може врахувати правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 754/4727/16-ц, на яку ОСОБА_2 посилається в апеляційній скарзі, оскільки зазначена справа стосується оскарження дій державного виконавця, тобто має відмінні від цивільної справи № 953/16805/19 обставини. За таких обставин, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 належить залишити без задоволення, апеляційну скаргу ТОВ «Легіон Агро» - задовольнити частково. Ухвалу суду першої інстанції від 26.12.2019 змінити, забезпечивши позов ОСОБА_2 шляхом заборони відчуження Квартири. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374,376, 381- 384, 389 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон Агро» задовольнити частково. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2019 року змінити, виклавши перший та другий абзаци резолютивної частини в такій редакції: «Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру задовольнити частково. Заборонити товариству з обмеженою відповідальністю «Легіон Агро» відчужувати квартиру АДРЕСА_1 ». В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 24 лютого 2020 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді А.В. Котелевець Р.М. Піддубний