Постанова 4811 № 461/4914/17

Справа № 461/4914/17 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р. Провадження № 22-ц/811/2757/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевич А.В. секретар Жукровськка Х.І., з участю представника апелянта адвоката Райхеля Р.П., позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Пахута С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Львівської дирекції на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 травня 2019 року, постановлене у складі головуючого судді Юрківа О.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 , за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Укрпошта", за участю третьої особи на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - в с т а н о в и л а: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" (в процесі розгляду справи реорганізоване в Акціонерне товариство "Укрпошта") про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування своїх позовних вимог покликався на те, що близько 16:30 год. 15 серпня 2014 року на вул. Дорошенка в м. Львові відбулась ДТП за участю ОСОБА_3 , який працював водієм Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", та який керуючи належним цьому підприємству автомобілем ВАЗ-21213 р.н. НОМЕР_1 , порушив вимоги ПДР, внаслідок чого здійснив зіткнення з мотоциклом "Сузукі" р.н. НОМЕР_2 під його керуванням. Внаслідок даної ДТП позивач ОСОБА_1 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а мотоцикл механічні ушкодження. Ухвалою суду від 06 червня 2017 р. ОСОБА_3 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею на поруки трудовому колективу. Цивільно-правова відповідальність водія ВАЗ-21213 р.н. 162-98 ТА була застрахована в СК "ВУСО". Оскільки Страхова компанія "ВУСО" на неодноразові звернення позивача не провела страхової виплати, він вимушений був звернутися з позовом до "Укрпошти". Після отриманих під час ДТП тілесних ушкоджень, ОСОБА_1 проходив курс лікування. Поніс витрати пов`язані з діагностикою, стаціонарним та амбулаторним лікуванням, реабілітацією тощо. Сума витрат складає 61 573, 35 грн. 30 червня 2015 року йому встановлено 3-тю групу інвалідності. Крім того, згідно з висновком судово-медичної експертизи від 28 липня 2016 року позивач втратив працездатність в період з 15 серпня 2014 року по 30 червня 2016 року. Розмір відшкодування по втраті працездатності за цей період становить 29 088, 10 грн. Також, позивач ОСОБА_1 зазначав, що даним злочином йому завдано моральної шкоди, яка полягає в стражданнях від отриманих травм та фізичного болю, тривалого лікування та змін в особистому житті, в сім"ї, тощо. Так, протягом першого року після ДТП він практично не міг самостійно пересуватися та обслуговувати себе, постійно потребував стороннього догляду та допомоги. За цей час він набув відчуття, що на тривалий час став тягарем для оточуючих. Згодом, протягом наступних двох років він міг пересуватися лише на милицях, і лише на короткі відстані. Ставлення оточуючих людей, як до інваліда, також, завдавало постійних моральних страждань. Щоб пересуватися без милиць, йому довелося докласти надлюдських зусиль, побороти в собі біль та страх. По даний час він вживає обезболюючі ліки. Завдану моральну шкоду позивач оцінює в 500 000, 00 грн. Крім того, просив суд стягнути вартість пошкоджень мотоцикла "Сузукі". В ході судового розгляду позивач ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути вартість матеріального збитку, заподіяного пошкодженням мотоцикла "Сузукі" р.н. НОМЕР_2 , визначену згідно висновку № 356 в сумі 78 143, 72 грн., та 1 500, 00 грн. вартості проведення дослідження (т. 1 а.с. 205-207). Також, просив стягнути 2 500, 00 грн. витрат на правничу допомогу. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 травня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Укрпошта" на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової та моральної шкоди 247 083, 15 грн., з яких: - 24 689, 43 грн. витрат на лікування та відшкодування по втраті працездатності, - 28 393, 72 грн. майнової шкоди, заподіяної пошкодженням мотоцикла, - 190 000, 00 грн. моральної шкоди, - 1 500, 00 грн. вартості експертного дослідження, - 2 500, 00 грн. витрат на правову допомогу, всього 247 083,15 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства "Укрпошта" в дохід держави судовий збір в сумі 1 536, 80 грн. Рішення суду оскаржив відповідач Акціонерне товариство «Укрпошта» в особі Львівської дирекції. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. В обґрунтування вимог покликається на те, що при ухваленні рішення, суд не надав жодної оцінки тому факту, що у даній дорожньо- транспортній пригоді є також і вина позивача ОСОБА_1 , який рухався зі швидкістю 88 км/год, тоді як згідно п. 12.4 Правил дорожнього руху в Україні, які діяли на час ДТП, в населених пунктах рух транспортних засобів дозволявся зі швидкістю не більше 60 км/год., тобто позивач перевищив допустиму швидкість руху, чим позбавив себе технічної можливості уникнення зіткнення шляхом своєчасного застосування гальмування та внаслідок чого сам і отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження. Окрім цього, водійське посвідчення ОСОБА_1 отримав лише 09.07.2014 року, ДТП мало місце 15.08.2014 року, що підтверджує про те, що у позивача малий стаж керування мотоциклом. Апелянт вважає, що відшкодування витрат по втраті працездатності в сумі 24 689, 43 грн. є неправомірним, оскільки позивач не надав жодних підтверджуючих документів із Пенсійного фонду України чи Державної фіскальної служби України про те, що він дійсно не перебував у трудових відносинах до 15.08.2014 року та про те, що йому не оплачувались лікарняні за період тимчасової непрацездатності. Витрати на лікування, пов`язані із купівлею ліків, які не зазначені в лікарняних призначеннях, не підлягають відшкодуванню, оскільки ці препарати не прописані в карті стаціонарного хворого ОСОБА_1 . Невідомо чи ці ліки були використані взагалі, якщо використані, то ким та з якою метою і за чиїм призначенням. Зазначає, що цивільно-правова відповідальністю АТ «Укрпошта» застрахована в СК ПАТ «ВУСО», яка виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 66 303, 54 грн. (за мінусом 0,5% - 3 31, 52 грн. за переказ), тобто в розмірі 65 972, 02 грн. Окрім того, СК ПАТ «ВУСО» було виплачено 49 750, 00 грн. за пошкоджений мотоцикл. Також відповідач вважає, що при визначенні майнової шкоди (матеріального збитку), суд не врахував у своєму рішенні те, що позивач також є винним у даній ДТП, оскільки ОСОБА_1 було перевищено допустиму швидкість руху. Згідно висновку судово-медичного експерта № 68 від 18.01.2016 року на спідометрі стрілка зупинилась на позначці 119 км/год. З врахуванням вини позивача, на думку апелянта, вартість матеріального збитку слід рахувати порівну. Щодо відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн., то такі вимоги є теж безпідставними, оскільки Договір про надання правової допомоги № 47-17 від 11.07.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 діяв лише до часу подання цивільного позову до суду. Моральну шкоду, яку суд першої інстанції стягнув вважає завищеною, не враховано вимоги розумності і справедливості. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Враховуючи вину ОСОБА_1 в ДТП, моральна шкода взагалі не підлягала відшкодуванню за рахунок АТ «Укрпошта». Просить рішення Галицького районного суду м. Львова в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нову постанову, якою в цій частині відмовити. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який постановив ухвалу, що оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає частково. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався частково. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 15 серпня 2014 року о 16 год. 30 хв. на вул. Дорошенка у м. Львові відбулася ДТП, за участю транспортних засобів: автомобіля марки «ВАЗ 21213», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 та мотоциклом марки «SIZUKI JSF 600 BANDIT» р.н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби зазнали технічних пошкоджень, а водій ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06 червня 2017 року звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України, у зв`язку із передачею на поруки. Кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України закрито. Цивільно-правова відповідальність акціонерного товариства «Укрпошта» (Львівська дирекція), як володільця транспортного засобу марки «ВАЗ 21213», р.н. НОМЕР_1 , з яким ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах, на момент ДТП була застрахована за договором ОСЦПВ власників транспортних засобів відповідачем (поліс № АІ/2893518) приватним акціонерним товариством Страхова компанія «ВУСО». Згідно висновку експертного авто-товарознавчого дослідження № 356 від 26 жовтня 2017 року, вартість матеріального збитку внаслідок пошкодження мотоцикла марки «SIZUKI JSF 600 BANDIT» р.н НОМЕР_2 складає 78 143 грн. 72 коп. Позивачем понесено витрати на лікування на загальну суму 61 573 грн. 35 коп. Висновком судово-медичної експертизи від 28 липня 2016 року підтверджено, що позивач втратив працездатність в період з 15 серпня 2014 року по 30 червня 2016 року. 30 червня 2015 року позивачу встановлено 3-тю групу інвалідності. У зв`язку із визнанням даної ДТП страховим випадком, страхова компанія «ВУСО» виплатила позивачу, як потерпілому страхове відшкодування у розмірі 49 750, 00 грн. за пошкодження мотоцикла та 66 303 грн. 54 коп. витрат на лікування та у зв`язку із втратою працездатності. Як зазначено в частині шостій статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до приписів статей 22, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). За правилами частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Встановивши, що шкода майну позивача заподіяна винним діями працівника відповідача, враховуючи що страховиком, в межах ліміту відповідальності останнього здійснено виплачу позивачу страхового відшкодування за пошкодження майна, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача різниці між виплаченим страховим відшкодуванням та розміром матеріального збитку. Одночасно з цим, суд першої інстанції вірно стягнув з відповідача витрати понесені позивачем на проведення авто-товарознавчого дослідження. Жодних доказів на спростування розміру цих сум відповідачем не надано. За приписами статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого, а також шкода, пов`язана з тимчасовою або стійкою втратою працездатності потерпілим. Частиною першою статті 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. З`ясувавши, що частково, в межах ліміту відповідальності страховиком здійснено виплату позивачу відшкодування заподіяного його здоров`ю шкоди, пов`язаної з лікування та втратою ним працездатності, суд першої інстанції, з метою повного відшкодування такої, стягнув з роботодавця заподіювача шкоди відповідача різницю. При цьому судом першої інстанції обґрунтовано відхилено, як такі, що не підтверджено матеріалами справи посилання представника відповідача на те, що позивачем безпідставно включено до понесених ним витрат на лікування певну частину коштів. Аналогічні доводи містяться в поданій апеляційній скарзі, які відхиляються судом апеляційної інстанції з аналогічних підстав. Згідно із частиною першою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Частиною третьою статті 23 ЦК України визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З`ясувавши дійсні обставини, пов`язані із заподіянням позивачу моральної шкоди, колегія суддів, враховуючи вимоги розумності і справедливості, частково визнає доводи апеляційної скарги у цій частині вирішення позовних вимог обґрунтованими, і на переконання колегії такою, що зможе компенсувати перенесені позивачем страждання є моральна шкода у розмірі 50 000,00 грн. У зв`язку із цим рішення суду першої інстанції в означеній частині слід змінити, зменшивши розмір моральної шкоди з 190 000, 00 грн. до 50 000, 00 грн. Вирішуючи питання стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на те, що незалучення представника позивача саме, як особи котра надає правову допомогу, позбавляє його право отримати понесених ним на оплату послуг такої особи витрат. При цьому судом також враховано, що відповідачем не заперечено обґрунтованість розміру таких витрат. Саме до такого висновку прийшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 березня 2019 року в справі № 161/11180/13-ц (провадження № 61-13978сво18). Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Оскаржуване ж судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення лише частково. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи,порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно положень ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Оскільки, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції при обґрунтуванні розміру морального відшкодування не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом у цій частині норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в означеній частині змінити, зменшивши розмір стягуваного з Акціонерного товариства "Укрпошта" на користь ОСОБА_1 морального відшкодування з 190 000, 00 грн. до 50 000, 00 грн. В решті рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог закону і підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрпошта» задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 травня 2019 року в частині відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши розмір морального відшкодування з 190 000, 00 грн. до 50 000,00 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 лютого 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.