Постанова 4811 № 466/6210/18

Справа № 466/6210/18 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є. Провадження № 22-ц/811/1949/19 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія:58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2020 року м.Львів Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Савуляка Р.В., Мікуш Ю.Р., секретаря - Юзефович Ю.І., з участю: представника позивача - ОСОБА_4, представника відповідача ТОВ «Інформаційне агентство «Корупція інфо» - Яцківа І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 14 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Корупція інфо», ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, в с т а н о в и л а: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недостовірною й такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Інформаційне агентство «Корупція інфо» та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2,наступного змісту: - «Правда, після 8-го класу зі школи його вигнали, і здобувати середню освіту довелось в «вечірці» №3.»; - «Завдяки шлюбу ОСОБА_1 вирішив свої проблеми з грошима, отримав в подарунок до весілля квартиру в Києві, блакитні жигулі і місце в Київській прокуратурі. Там він пропрацював близько трьох років, дослужившись до посади старшого слідчого і несподівано звільнився. Такий вчинок пов`язували з переїздом впливового зятя до Києва . Саме під його керівництвом ОСОБА_1 починає займатись бізнесом і відкриває спільне підприємство «Правекс»; - «Проти політика відкрили кримінальну справу за незаконне будівництво вертолітного майданчика для ОСОБА_5, а також різні фінансові махінації, про які ГПУ замовчує з причин слідства.»; - «Спокійно не дають пожити ОСОБА_1 і в Грузії, так як місцева влада погодилася допомогти Україні і була готова видати політика». Просив зобов`язати відповідачів спростувати вказану вище інформацію, яка є недостовірно та негативною, у той же спосіб, в який її було поширено, розмістивши інформацію на веб-сайті «https://korupciya.com» в мережі Інтернет протягом 10 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду, шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення із зазначенням, що розповсюджена інформація є недостовірною і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 . Крім того, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів у його користь 2000000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої розповсюдженням недостовірної інформації про нього. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 інформаційний ресурс «Корупція. Інфо» розмістив статтю із кричущою та обурливою назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_1 »: «ІНФОРМАЦІЯ_3», в якій детально викладено життєпис ОСОБА_1 , починаючи змалку і закінчуючи подіями останніх часів, проте із суттєвими неточностями та відвертим перекручуванням фактів, а фактично - брехнею та навіть наклепами. Зазначене, на думку позивача, вчинено задля підвищення власних рейтингів відповідачів, за рахунок відомої і публічної особи ОСОБА_1 , який був народним депутатом України, двічі обирався міським головою м.Києва, є кандидатом юридичних наук, заслуженим юристом України та почесним працівником прокуратури України. На переконання позивача, оспорювана інформація містить фактичні твердження, які можна перевірити на правдивість, а тому не може вважатись оціночними судженнями. Заподіяння моральної шкоди у вказаному розмірі позивач обґрунтовує тим, що поширення вказаної інформації відповідачами непоправно вплинуло на його репутацію, потягло за собою тяжкість вимушених змін у життєвому укладі та стосунках з людьми, а також суттєве і невідворотне зниження престижу і ділової репутації позивача, внаслідок чого він зазнав сильного душевного хвилювання. Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 14 травня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 в особі свого представника - ОСОБА_3 , просить рішення скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Свої доводи апелянт обгрунтовує тим, що суд, відмовивши у задоволенні позовних вимог, фактично легалізував використання вказаних брехливих тверджень засобами масової інформації і надалі, які тиражують і передруковують цитовану вище недостовірну інформацію про позивача в інтернет-просторі, адже оскаржуваним рішенням було встановлено, що жодне із спірних тверджень спростуванню не підлягає. Також, апелянт наголошує, що ОСОБА_1 є заслуженою людиною в українському суспільстві, двічі обирався Київським міським головою та двічі народним депутатом України, є заслуженим юристом України та почесним працівником прокуратури, має багато нагород і подяк, що свідчить про високу соціальну оцінку діянь останнього. Окрім цього, висновок суду про те, що оскільки поширена інформація взята відповідачем з публікацій інших інформаційних агенств та використана автором статті на власний розсуд, тому ТОВ «Інформаційне агентство «Корупція інфо» не може нести відповідальності за розповсюдження такої інформації, апелянт вважає помилковим, оскільки суд невірно застосував норму ст.35 Закону України «Про інформаційні агентства», як підставу для звільнення відповідачів від відповідальності. Також апелянт не погоджується з висновком суду про те, що поширена відповідачем інформація є оціночним судженням, і вважає, що суд невірно визначив характер оспорюваної інформації. Зазначає, що всю неправдиву інформацію, поширену відповідачем, можна перевірити, а тому вона не є і не може бути оціночним судженням. Апелянт звертає увагу на те, що перед публікацією своєї статті, журналіст зобов`язаний перевірити зміст отриманої інформації на достовірність, а посилання суду на широку межу допустимої критики щодо позивача вважає помилковим і недоречним. 05.08.2019 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та предмет доказування в даній справі, правильно з'ясував першоджерела оспорюваної інформації та визначив засоби масової інформації, в яких вона розміщена, та вірно застосував ст.35 Закону України «Про інформаційні агентства», а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення протилежної сторони, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Конституцією України (ст.34) також гарантується право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду із позовом про захист її гідності та честі. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (п.1), беручи до уваги зазначені вище конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч.ч.4, 7 ст.277 ЦК). Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (порушення норм моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Згідно з положеннями ст.277 ЦК України, роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п.18 названої вище постанови, обов`язок довести, що інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України). Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Отже, за змістом статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду. Отже, за змістом норми статті 10 Конвенції, свобода слова, преси, виступи та звернення громадських організацій як захисника інтересів громадськості, критика представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини, і втрутитись у процес реалізації особою права на свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію тощо, національна влада може лише у випадках, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи, як політик, є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року). Крім цього, згідно із абзацу 6 пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про поширення відомостей від 10.04.2003 року №8рп/2003, проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то вони повинні бути готовими до критичного реагування з боку суспільства. У ст.ст.3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленій 12.02.2004 року Комітетом Міністрів Ради Європи, зазначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав особи порівняно з іншими особами. Право на відповідь, зокрема, для публічних діячів, політиків, як воно викладено в Рекомендації (2004) 16 Комітету Міністрів Ради Європи, є повністю доречним в новому медійному середовищі, оскільки воно дає можливість швидко оприлюднити заперечення на факти, що оспорюються. Таким чином, аналіз національного законодавства, статті 10 Конвенції та практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежить від їх змісту й того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. Також необхідно зазначити, що статтею 35 Закону України «Про інформаційні агентства» визначено підстави звільнення інформаційних агентств, суб`єктів діяльності інформаційних агентств від відповідальності за розповсюдження інформації, яка не відповідає дійсності, принижує честь і гідність громадян та організацій, порушує їх права і законні інтереси або являє собою зловживання свободою діяльності інформаційних агентств і правами журналіста, зокрема, у разі, якщо ця інформація є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб, тощо. Отже, з урахуванням наведених вище норм матеріального права й з огляду на особистість позивача, як відомої публічної особи та політичного діяча, особисте життя якого та його діяльність на займаних посадах уже впродовж тривалого періоду часу піддається широкому обговоренню та гострій критиці у засобах масової інформації та в мережі Інтернет, а також встановленого у даній справі факту використання поширеної відповідачами у вказаній статті інформації з інших інформаційних джерел з дослівним її відтворенням та висвітленням власної точки зору автора (свого оціночного бачення ситуації), на яке він має право, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених позивачем вимог. Враховуючи викладене й те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору і не вказують на допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 14 травня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 21 лютого 2020 року. Головуючий: Бойко С.М. Судді: Савуляк Р.В. Мікуш Ю.Р.