Постанова Запорізький апеляційний суд № 2-424/2008

Дата документу 19.02.2020 Справа № 2-424/2008 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 2-424/2008 Головуючий у 1 інстанції № провадження 22-ц/807/257/2020 Ліхтанська Н.П. Доповідач: Бєлка В.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Бєлки В.Ю. Суддів: Кухаря С.В. Онищенко Е.А. За участю секретаря: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2008 року та додаткове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2009 року у справі за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_2 до ТОВ «Свято» в особі директора ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Данциг-Картофлицька Світлана Яківна, про визнання договору дарування недійсним, та за зустрічним позовом ТОВ «Свято» до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, визнання дійсною угоди укладеної в простій письмовій формі, В С Т А Н О В И В: У травні 2007 року Бердянський міжрайонний прокурор в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Свято» в особі директора ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Данциг-Картофлицька С.Я., про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що Бердянською міжрайонною прокуратурою за зверненням ОСОБА_2 проведена перевірка з питань додержання вимог чинного законодавства при укладенні договору дарування житла. В ході перевірки встановлено, що інвалід 2-ї групи, 69-річна ОСОБА_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира 11.04.2006 року була подарована ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеного між ТОВ «Свято», в особі директора ОСОБА_4, та ОСОБА_2 . З пояснення ОСОБА_2 вбачається, що укладенню договору дарування передував факт передачі нею грошових коштів ОСОБА_4 частинами за частину житлового будинку, що надалі стане предметом вищезазначеного договору дарування. Факт передачі грошей ОСОБА_2 засвідчується довіреністю № 303982 виданої Бердянським MB УМВС України в Запорізькій області директору ТОВ «Свято» ОСОБА_4 на отримання від ОСОБА_2 в сумі 5400 грн. як завдаток за житло, довіреністю № 303981 від 8.10.2004 року про отримання ОСОБА_4 грошових коштів в розмірі 2700 грн. від ОСОБА_2 в якості попередньої оплати за частину будинку, довіреністю № 303993 від 21.10.2004 року про отримання ОСОБА_4 грошових коштів в розмірі 2900 умовних одиниць від ОСОБА_2 в якості оплати за частину будинку. Також з її пояснення вбачається, що після передачі грошей вона заселилась в даний будинок, але при цьому 11.04.2006 року отримала договір не купівлі-продажу, а дарування. Тобто з самого початку вона вважала, що саме укладає договір купівлі-продажу, а не отримує дарунок. Так, відповідно ст. 717 Цивільного кодексу України - за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. В свою чергу, ОСОБА_4 пояснює, що в 2004 році вирішив продати частину свого будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Частину будинку погодилась купити ОСОБА_2 , факт передачі грошей він підтверджує. Стосовно укладення договору дарування пояснює, що оскільки продавалась частина житлового будинку, необхідна була письмова згода інших мешканців будинку про те, що вони не заперечують проти продажу та не бажають скористатись переважним правом купівлі, а оскільки на той час деякі мешканці будинку тривалий час були відсутні в м. Бердянську та необхідно було терміново продати частину будинку він вирішив відчужити частину будинку шляхом укладення договору дарування. Таким чином, ОСОБА_4 уклавши договір дарування з ОСОБА_2 про дарування частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ввів її в оману щодо природи правочину купівлі-продажу, її прав та обов`язків за цим договором. Уклав всупереч інтересів ОСОБА_2 договір дарування. Посилаючись на зазначені обставини та на підставі ч. 1 ст. 229,230 Цивільного кодексу України, просив суд визнати недійсним договір дарування 1/10 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 11.04.2006 року між ТОВ «Свято», в особі директора ОСОБА_4 та ОСОБА_2, сторони за договором повернути в первісний стан, зобов`язати ОСОБА_4 укласти договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 а з ОСОБА_2 відповідно до вимог чинного законодавства, та стягнути судові витрати по справі. У серпні 2007 року ТОВ «Свято» звернулось до суду з зустрічною позовною заявою, в якій зазначає, що товариству на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.06.2004 року на праві загальної часткової власності належало 7/10 частин будівлі по АДРЕСА_1 . 08.10.2004 року між ТОВ «Свято» та ОСОБА_2 в простій письмовій формі була укладена угода щодо купівлі-продажу 1/10 частини вищевказаною будівлі. Ціна продажу склала 2900 доларів США. Зазначає. що сторони реально виконали договір з 2004 року, ОСОБА_2 користується належною їй часткою домоволодіння, а ТОВ «Свято» отримало розрахунок за договором. Проте, з 2004 року ТОВ «Свято» не мало можливості нотаріально укласти договір купівлі-продажу у зв`язку із неможливістю отримати згоду відсутніх співвласників на продаж частки сумісної власності. Вказує, що за пропозицією ОСОБА_2 13.04.2006 року між сторонами був укладений договір дарування вищевказаної 1/10 частини домоволодіння, що не відповідає фактичним відносинам сторін. Посилаючись на зазначені обставини просило суд визнати недійсним договір дарування 1/10 частини домоволодіння АДРЕСА_1 від 13.04.2006 року, укладений між ТОВ «Свято» та ОСОБА_2 , визнати дійсним договір купівлі-продажу 1/10 частини домоволодіння АДРЕСА_1 від 08.10.2004 року, укладений між ТОВ «Свято» та ОСОБА_2 . Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2008 року основний позов задоволено частково, зустрічний позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір дарування 1/10 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 13.04.2006 року між ТВ «Свято» в особі директора ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Данциг-Картофлицькою Світланою Яківною 13.94.2006 року за №

754. Визнано дійсною угоду: договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з кімнати 125 площею 7,4 кв.м., кімнати - 129 площею 6,54 кв.м., кухні - 128 площею 11,3 кв.м., санвузла - 134 площею 2,8 кв.м., коридора - 133 площею 2,8 кв.м., укладений 25.12.2004 року між ТОВ «Свято» в особі директора ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . В решті частині основного позову відмовлено. Додатковим рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2009 року уточнено рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2008 року: Визнано недійсним договір дарування 1/10 частини житлового будинку, розташованого а адресою: АДРЕСА_1 , укладений 13.04.2006 року між ТОВ «Свято» в особі директора ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Данциг-Картофлицькою Світланою Яківною 13.04.2006 року за №

754. Визнано дійсною угоду: договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що складається з підсобного приміщення № 5-5 площею 7,4 кв.м., житлового будинку «А» кімнати № 5-4 площею 6,54 кв.м., кухні № 5-3 площею 11,3 кв.м., санвузла № 5-2 площею 2,8 кв.м., коридора № 5-1 площею 2,8 кв.м., житлової прибудови «А-3», ганку до «А-3», укладений 25.12.2004 року між ТОВ «Свято» в особі директора ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що спірні правовідносини між сторонами виникли до 01.01.2004 року, тому для вирішення даного спору підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР 1963 року. Залишилось поза увагою, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами тих обставини, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу частини будівель цілісного майнового комплексу, що відбулося повне або часткове виконання договору. Не враховано, що 29.12.1993 року між Фондом комунального майна Бердянської міської ради та товариством покупців державної комерційної фірми «Свято» був укладений договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу фірми «Свято», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 08.08.1998 року між ТОВ «Свято» та ПМП «Подолянка» був укладений договір купівлі-продажу будівлі цілісного майнового комплексу за вказаною адресою і розташованою на земельній ділянці площею 550 кв.м. Оскаржуваним рішенням порушуються її права, оскільки 20.12.2002 року між нею та ПМП «Подолянка» було укладено договір купівлі-продажу спірного майна, отже вона має безпосередній майновий інтерес щодо вказаного нерухомого майна, бо це є її єдиним житлом. На зазначену апеляційну скаргу Бердянська місцева прокуратура Запорізької області подала відзив та посилалась на те, що суд першої інстанції постановив правильне рішення, яке відповідає встановленим обставинам та вимогам закону. Більш того, згідно інформації з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ОСОБА_1 відсутнє будь-яке зареєстроване право власності на нерухоме майно в АДРЕСА_1 . Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 08 жовтня 2004 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Свято» було укладено угоду щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Згодом, 25 грудня 2004 року було укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, а саме 1/10 частини житлового будинку. Зазначений договір було реально виконаний сторонами в 2004 році. У зв`язку з тим, що у 2004 році ТОВ «Свято» не мало можливості укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірного майна, 13 квітня 2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Свято» в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір дарування 1/10 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , договір посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Данциг-Картофлицької С.Я. 13 квітня 2006 року за №

754. Даний договір не відповідав фактичним правовідносинам між сторонами. Задовольняючи частково позовні вимоги за первісним позовом та задовольняючи зустрічний позов в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з доведеності факту реального укладання договору купівлі-продажу спірного приміщення та виконання сторонами його умов у повному обсязі. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 655 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. З матеріалів справи вбачається, що сторонами визнається факт укладання договору дарування з метою нотаріального оформлення переходу права власності на спірне майно від ТОВ «Свято» до ОСОБА_2 , а також повне реальне виконання умов договору купівлі-продажу, укладеного ними в простій формі. Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Виходячи із зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено природу спірних правовідносин із дотриманням вимог цивільного законодавства. Колегія суддів відхиляє довід скаржника, викладений в апеляційній скарзі щодо не застосування судом першої інстанції законодавства, яке підлягало застосуванню, а саме Цивільного кодексу УРСР 1963 року, оскільки спірні правовідносини виникли в момент укладання між сторонами угоди щодо купівлі-продажу 08 жовтня 2004 року, в той час як Цивільний кодекс України набув чинності 01 січня 2004 року. Отже судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу України № 435-IV від 16 січня 2003 року. Окрім того колегія суддів відхиляє довід скаржника про придбання нею у 2002 році у ПМП «Подолянка» частини приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, оскільки дане спростовується довідкою Бердянського комунального підприємства з технічної інвентаризації № 407 від 12 квітня 2007 року. Відповідно до даних, що містяться в довідці ОСОБА_1 не є співвласником зазначеного майна. Доказів на підтвердження своїх доводів скаржник не надала. Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Інші докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відсутні підстави і для скасування додаткового рішення суду, оскільки воно стосується досліджених судом при розгляді справи деяких приміщень про які не зазначено у судовому рішенні. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2008 року та додаткове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2009 року вцій справі залишити без змін. Дата складання повної постанови 24 лютого 2020 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: В.Ю. Бєлка Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко