Постанова 4807 № 335/4117/19

Дата документу 23.03.2021 Справа № 335/4117/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/4117/19 Головуючий у 1-й інстанції: Воробйов А.В. Провадження № 22-ц/807/1285/21 Суддя-доповідач Поляков О.З. Провадження № 22-ц/807/1285/21-2 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В. при секретарі: Бабенко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року та на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Щербини Валерії Сергіївни, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису,- В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Щербини В.С., ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 13 вересня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, серія та номер 1210. Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 . Державна реєстрація була проведена 13 вересня 2018 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42982451 було прийнято 13 вересня 2018 року. Підставою для виникнення права власності та реєстрації права власності на 187,6 кв.м. житлової нерухомості зазначено вищенаведений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Щербиною В.С. Козакова Н.М. вважає, що договір дарування в частині та рішення нотаріуса про державну реєстрацію є недійсними, протиправними та підлягають скасуванню з наступних підстав. Так, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками та знесення самовільної будівлі, було встановлено, що ОСОБА_3 здійснено прибудову до свої частини домоволодіння яка є самочинним будівництвом. Зазначеним рішенням усунуто перешкоди в користуванні позивачу земельної ділянки, зокрема шляхом знесення самовільно побудованої прибудови. Таким чином, обставину, що ОСОБА_3 було здійснено самочинне будівництво нерухомого майна встановлено рішенням суду, що набрало законної сили та не підлягає доказуванню в силу вимог ч.4 ст.82 ЦПК України. При цьому, ОСОБА_3 не набув права власності на самочинно побудоване нерухоме майно та не мав права ним розпоряджатися, зокрема уклавши договір дарування з ОСОБА_2 , що є підставою для визнання недійсним правочину в частині дарування самочинно побудованого нерухомого майна. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 19 квітня 2018 року державним реєстратором Департаменту реєстраційний послуг Запорізької міської ради Нікітенко Л.О. було зареєстровано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 95,1 кв.м., житловою площею 47,2 кв.м. Підставою виникнення права власності зазначено договір дарування, серія та номер 494, виданий 23 квітня 2003 року та декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія номер ЗР141180820224, виданий 23 березня 2018 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області. Згідно декларації загальна площа будинку складає 154,4 кв.м., житлова 90,7 кв.м. 25 квітня 2018 року державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Нікітенко Л.О. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40802326 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності знов було зазначено та самі документи: договір дарування серія та номер 494, виданий 23 квітня 2003 року та декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ЗП141180820224, виданий 23 березня 2018 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області. Проте, замість реєстрації загальної площі 154,4 кв.м. та житлової 90,7 кв.м. було зареєстровано право власності на об`єкт загальною площею 187,6 кв.м., житловою площею 116,2 кв.м., що є більшим ніж документально підтверджено декларацією про готовність об`єкту на 33,2 кв.м. та 25,5 кв.м. відповідно. Реєстратору було подано документи на підтвердження права власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 95,1 кв.м., житлової площею 47,2 кв.м. Документів на підтвердження права власності на об`єкт загальною площею 187,6 кв.м., житловою площею 116,2 кв.м. ОСОБА_3 реєстратору не подавав, що і відображено у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Щодо декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ЗП141180820224, виданий 23 березня 2018 року Департаментом Державної архітектурно - будівельної інспекції у Запорізькій області, то ця декларація була отримана шляхом зазначення неправдивих відомостей. Так, в ході перевірки інспектором ДАБІ Оксанченко С.М. були виявлені порушення будівельних норм та неправдивість даних указаних в декларації. Інспектором ДАБІ був складений акт перевірки №234/05.06.2018, протокол про адміністративне правопорушення від 18 червня 2018 року, припис №60 від 18 червня 2018 року, постанова №62 від 03 липня 2018 року про справі про адміністративне правопорушення та наказ №52 від 22 червня 2018 року «Про скасування декларації про готовність до експлуатації об`єкта», що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками, яким скасовано реєстрацію декларації №ЗП141180820224 від 23 березня 2018 року на об`єкт «Реконструкція 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 », замовник ОСОБА_3 . Запис з єдиного реєстру дозвільних документів №ЗП141180820224 від 23 березня 2018 року вилучена. Таким чином, підстава для виникнення права власності на 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 , як декларація про готовність об`єкта до експлуатації не існує. Більш того, реєстратором було зазначено, що згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації, загальна площа будинку складає 154,4 кв.м., житлова 90,7 кв.м. Ця інформація відображена у витязі із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, державним реєстратором всупереч вимогам ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не проведена перевірка про підстави виникнення права власності у ОСОБА_3 на об`єкт загальною площею 187,6 кв.м., житловою площею 116,2 кв.м. Отже, реєстратором було зареєстровано за ОСОБА_3 речові права на нерухоме майно що не відповідають поданим/отриманим документам. Наразі єдиним чинним документом на підтвердження права власності ОСОБА_3 на 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 є договір дарування серія та номер НОМЕР_1 , виданий 23 квітня 2003 року, який підтверджує право власності загальною площею 95,1 кв.м., житловою площею 47,2 кв.м.. Доказів набуття права власності на об`єкт загальною площею 116,2 кв.м. не існує. Таким чином, державним реєстратором протиправно було зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на об`єкт самочинного будівництва. У зв`язку з наведеним, договір дарування серія та номер 1210, виданий 13 вересня 2018 року приватним нотаріусом ЗМНО Щербиною В.С., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним в частині дарування 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 загальною площею 92,5 кв.м. (186,7 кв.м. - 95,1 кв.м.) та 69 кв.м. житлової площі (116 кв.м. - 47,2 кв.м.). Також є протиправним та підлягає скасуванню рішення державного реєстратора приватного нотаріуса ЗМНО Щербини В.С. індексний №42982451 від 13 вересня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та реєстраційний запис №27897259, дата державної реєстрації 13 вересня 2018 року. Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування серія та номер 1210, виданий 13 вересня 2018 року приватним нотаріусом ЗМНО Щербиною В.С., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в частині дарування 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 загальною площею 92,5 кв.м. (186,7 кв.м. - 95,1 кв.м.) та 69 кв.м. житлової площі (116 кв.м. - 47,2 кв.м.); визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Щербини В.С., індексний №42982451 від 13 вересня 2018 року про державну реєстрацію та їх обтяжень; скасувати реєстраційний запис 27897259, дата державної реєстрації 13 вересня 2018 року. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні позову. Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням та додатковим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційній скарги, в яких просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог, а заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення залишити без розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року ОСОБА_1 зазначає, що висновки суду про неможливість посилатися на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2006 у справі № 2-2341/06 відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, як на обставини, встановлені рішенням суду, є протиправними, оскільки ОСОБА_1 на стадії виконання цього рішення була стягувачем - правонаступником позивача. При цьому, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2006 у справі № 2-2341/06 по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та знесення самовільної будівлі було встановлено, що ОСОБА_3 здійснено прибудову до своєї частини домоволодіння яка є самочинним будівництвом. Отже, оскільки ОСОБА_3 в силу вимог ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України не набуває права власності на самочинно побудоване нерухоме майно, то він також не має права ним ї розпорядитися, зокрема уклавши договір дарування з ОСОБА_2 . Таким чином, наявні підстави для визнання недійним правочину між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в частині дарування самочинно побудованого нерухомого майна, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України. Щодо визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Щербини В.С., ОСОБА_1 зазначає наступне. Так, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 19 квітня 2018 року державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Нікітенко Л.О. було зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 95,1 кв. м. житловою площею 47,2 кв.м. 25 квітня 2018 року державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Нікітенко Л.О. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на 1\2 частину будинку АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності було зазначено: договір дарування серія та номер від 23 квітня 2003 року та декларація про готовність об`єкта до експлуатації, від 23 березня 2018 року. Проте, замість реєстрації загальної площі 154,4 кв.м та житлової 90,7 кв.м. було зареєстровано право власності на об`єкт загальною площею 187,6 кв. м., житловою площею 116,2 кв. м., що є більшим ніж документально підтверджено декларацією про готовність об`єкту на 33,2 кв.м. та 25,5 кв.м. відповідно. Кроім того, декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 23 березня 2018 року була скасовано наказом №52 від 22 червня 2018 року Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області. Таким чином, така підстава для виникнення права власності на 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 , як декларація про готовність об`єкта до експлуатації не існує. За таких обставин, договір дарування від 13 вересня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним в частині дарування 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 загальною площею 92.5 кв. м. (186,7 кв. м. - 95,1 кв. м.) та 69 кв. м. житлової площі (116,2 кв. м. - 47,2 кв. м.). Також є протиправним та підлягає скасуванню рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Щербини В.С. від 13 вересня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та реєстраційний запис 27897259. В обґрунтування апеляційної скарги на Додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 зазначає, що рішення по справі судом першої інстанції було прийнято 04 грудня 2020 року. Отже, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України останнім днем на подання доказів понесених судових витрат є 10 грудня 2021 року. Проте, ОСОБА_2 заяву про ухвалення додаткового рішення було подано 13 січня 2021 року, що свідчить про наявність обставин для залишення заяви без розгляду. Посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_2 докази понесених витрат на правову допомогу було надано суду під час розгляду справи по суті, є помилковими, оскільки акт виконаних робіт, складний адвокатом Зелінською О.С. та Прудник І.І. датовано 04 грудня 2020 року, тобто після прийняття судом першої інстанції рішення по справі. Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги, що згідно квитанції відповідну суму адвокату Зелінській О.С. сплатила не ОСОБА_2 а ОСОБА_6 . У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7 просить залишити рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року залишити без змін. Зазначає, що ОСОБА_1 намагається визнати недійсним та скасувати договір дарування укладений між батьком ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, ОСОБА_1 є неналежним позивачем. При цьому, обставини правомірності вчинення державним реєстратор ОСОБА_8 реєстраційного запису від 19 квітня 2018 року, та рішення про державну реєстрацію прав від 25 квітня 2018 року перевірялись судами під час розгляду справи № 335/10960/18, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Нікітенко Л.О., треті особи: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_2 з вимогами про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що предметом судової діяльності у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є перевірка законності дії нотаріусів або відповідних посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії чи які відмовили в їх вчиненні. Так, відповідно до ч. 9 ст. 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою, серед іншого, для оформлення права власності на нього. У постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, зазначено, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення і по такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. Таким чином, скасування в подальшому декларації готовність реконструйованого об`єкту до експлуатації не створює правових підстав для скасування вчиненого на їх підставі запису. Інші учасники своїм правом на подання відзиву не скористалися. 15 березня 2021 року від приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Щербини В.С. на адресу апеляційного суду надійшли заяви про розгляд апеляційних справ без її участі (т. 2 а.с. 80, 82). Представник ОСОБА_1 ОСОБА_9 у судовому засіданні апеляційні скарги підтримала та просила задовольнити їх з вищевказаних підстав. Представник ОСОБА_2 ОСОБА_7 у судовому засіданні проти апеляційних скарг заперечувала. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (т. 2 а.с. 76-79), клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне. Так, встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 13 вересня 2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Щербиною В.С. посвідчено договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 63-64). За вищевказаним договором гр. ОСОБА_3 (дарувальник) передав безоплатно у власність гр. ОСОБА_2 (обдаровувана), а ОСОБА_2 прийняла від гр. ОСОБА_3 у власність як дарунок 1/2 (одну другу) частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок, 1/2 (одна друга) частка якого відчужується, має загальну площу 187,6 кв.м, житлову площу - 116,2 кв.м., та розташований на земельній ділянці площею 0,0536 га, кадастровий номер земельної ділянки - 2310100000:05:001:0835, цільове призначення - 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), форма власності - комунальна власність. На вказаній земельній ділянці розташовано: житловий будинок, зазначений в плані літерою "А"; літня кухня, зазначена в плані літерою "Б"; вбиральня, зазначена в плані літерою "Г"; паркан, зазначений в плані цифрами № 1, № 5; водопровід, зазначений в плані цифрами № 4, № 6; № 9; замощення, зазначене в плані цифрами I, II, III; погріб з шийкою, зазначений в плані літерами „пг. При посвідченні вказаного договору дарування Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Щербиною В.С. встановлено, що відчужувана 1/2 (одна друга) частка житлового будинку належить дарувальнику на праві приватної спільної часткової власності на підставі Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т.С. 23 квітня 2003 року за реєстровим №

494. Для вчинення вказаної нотаріальної дії, посвідчення спірного договору дарування, приватному нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Щербині В.С. було надано документи: 1) договір дарування від 23 квітня 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т.С.; 2) витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 757858, виданий Орендним підприємством Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 11 червня 2003 року; 3) декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області 23 березня 2018 року № ЗП141180820224; 4) витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер: 122347963; дата, час формування: 27 квітня 2018 року 16:54:15; Витяг сформовано: ОСОБА_10 , Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради Запорізька обл.; 5) технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 виготовлений станом на 01 березня 2018 року, виготовлений ФОП ОСОБА_11 на замовлення ОСОБА_3 . 6) кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єкта архітектури Серії АЕ № 003111 від 12 грудня 2013 року на експерта Остапенко С.В. 7) витяг № НВ-2304613812018 від 10 вересня 2018 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:05:001:0835 площею 0,0536 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_12 , Міжрайонне управління у Запорізькому районі та м. Запоріжжі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області (т. 1 а.с. 65-94). 13 вересня 2018 року державним реєстратором приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Щербиною В.С. на підставі вищезазначеного договору дарування від 13 вересня 2018 року прийнято рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний №42982451 та внесено реєстраційний запис 27897259, дата державної реєстрації 13 вересня 2018 року (т. 1 а.с. 9). З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_1 з 23 січня 2017 року є одноособовим власником іншої 1/2 частки будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 66). Наказом Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області від 22 червня 2018 за № 52 скасовано реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) від 23 березня 2018 року ЗП № 141180820224 на об`єкт: «Реконструкція Ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 » (замовник ОСОБА_3 ) (т. 1 а.с. 12). Встановлено також, що ОСОБА_1 у вересні 2018 року зверталась до суду з позовом до ОСОБА_3 , державного реєстратора департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Нікітенко Л.О., треті особи: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради; Пруднік І.І., з вимогами про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 40802326 від 25 квітня 2018 року, ОСОБА_10 - департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради; визнання недійсним та скасування реєстраційного запису № 25877186 від 19 квітня 2018 року, внесеним державним реєстратором Нікітенко Л.О.; визнання недійсним та скасування свідоцтва на право власності на нерухоме майно - житловий будинок 187,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 115272423101, видане державним реєстратором Нікітенко Л.О. департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради 19 квітня 2018 року, № запису 25877186. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2020 року (справа № 335/10960/18) відмовлено у задоволенні вищенаведеного позову. Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року, яка на час вирішення цього спору набрала законної сили, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2020 року залишено без змін (т. 2 а.с. 91-94). При цьому, у вищезазначеній постанові апеляційним судом визнано безпідставними доводи ОСОБА_1 щодо неправомірності дій державного реєстратора при внесенні записів про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на реконструйовану Ѕ частку будинку АДРЕСА_1 , яким збільшено загальну площу будинку до 187,6 кв.м., житлову до 116,2 кв.м. відповідно технічного паспорту, попри зазначення у декларації про готовність об`єкту до експлуатації загальної площі 154,4 кв. м, житлової 90,7 кв.м. Так, апеляційним судом зазначено, що у декларації площа визначена лише щодо реконструйованої Ѕ частки, яка належала ОСОБА_3 , а державним реєстратором Нікітенко Л.О. вносились змінені внаслідок реконструкції відомості в розділ «Актуальні дані про об`єкт нерухомого майна», у якому відображається площа всього житлового будинку АДРЕСА_1 . Отже, вказана загальна площа 187,69 кв. м, житлова 116,2 кв.м. є загальною та житловою площею всього будинку, зокрема, з урахуванням частки ОСОБА_1 , що визначено в технічному паспорті, який обґрунтовано враховано державним реєстратором при вчиненні оспорюваних позивачем записів. З оскаржуваного рішення по цій справі вбачається, що, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування від 13 вересня 2018 року, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в частині дарування 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 загальною площею 92,5 кв.м. (186,7 кв.м. - 95,1 кв.м.) та 69 кв.м. житлової площі (116 кв.м. - 47,2 кв.м.), суд першої інстанції виходив з недоведеності ОСОБА_1 порушення її прав оскаржуваним правочином. Суд першої інстанції зазначив, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Отже, відсутність у позовній заяві ОСОБА_1 доводів щодо порушення її прав є самостійною підставою для відмови в позові. З зазначеним висновком суду, колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що вчинення державної реєстрації самочинно побудованого майна ОСОБА_3 (реконструкція своєї частки будинку), порушують її права, як власниці іншої Ѕ частини будинку. Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що реєстрація цього будівництва прямо свідчить про невиконання ОСОБА_3 рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2006 року по справі № 2-2341/06. Так, дійсно з копії Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2006 року по справі № 2-2341/06 вбачається, що позов ОСОБА_4 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками та знесення самовільної будівлі задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні земельною ділянкою S-4, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_4 та земельною ділянкою S-5, яка знаходиться у спільному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шляхом знесення самовільно побудованої прибудови, розташованої на земельній ділянці S-5 за рахунок ОСОБА_3 , та знесення паркану довжиною 2,81 м., розташованого на виході з земельної ділянки S-4 на АДРЕСА_1 та відновлення хвіртки (т. 1 а.с. 10-11). Разом з цим, з постанови головного державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області про закінчення виконавчого провадження від 23 квітня 2019 року вбачається, що виконавче провадження № 42654906 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2341 виданого 05 березня 2007 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя закінчено у зв`язку із фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі (а.с. 120-121). Крім того, у травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на постанову головного державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя Територіального управління юстиції у Запорізькій області Лазарок О.А. про закінчення виконавчого провадження № 42654906 від 23 квітня 2019 року, заінтересована особа - ОСОБА_3 . Згідно з частиною першою статті 6 Закону Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону № 3262-IV). Так, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2019 року (справа № 335/10127/16-ц) у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2019 року без змін. Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишено без змін. Таким чином, доводи ОСОБА_1 щодо порушення її прав саме через невиконання ОСОБА_3 рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2006 року по справі № 2-2341/06 є безпідставними. Крім того, колегія суддів також вважає необхідним зазначити наступне. Так, звертаючись до суду ОСОБА_1 зазначила, що вказане рішення державного реєстратора прийнято з порушенням вимог містобудівного законодавства, оскільки декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 23 березня 2018 року, на підставі якої, крім інших було здійснено державну реєстрацію, в подальшому була скасована інспектором ДАБІ, а отже об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, державна реєстрація якого порушує встановлений законодавством порядок. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 вказала, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного. У разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням (частина перша статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). В таких спорах Інспекція діє лише як адміністративний орган, а метою звернення з позовом є не перехід речового права на об`єкт нерухомості, а приведення будівлі у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, спрямованих на захист суспільних інтересів. Повноваження зі здійснення контролю за технічним станом, використанням, утриманням і схоронністю об`єктів житлового фонду передбачають не лише виявлення факту правопорушення, притягнення винуватої особи до юридичної відповідальності, але також припинення цього правопорушення й усунення його негативних наслідків, зокрема на виконання владного управлінського припису. Тобто, зазначені правовідносини не завершуються фіксацією факту адміністративного правопорушення та притягненням винуватої особи до юридичної відповідальності, а продовжують існувати до моменту припинення правопорушення, усунення його негативних наслідків, виконання владного припису або визнання його незаконним і скасування. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 579/968/17. Таким чином проведена державна реєстрація змін речового права та укладення в подальшому договору дарування не змінює правової природи самочинного будівництва та не позбавляє інспекцію її владних повноважень щодо усунення встановлених порушень у сфері містобудівної діяльності, а скасування зазначеної державної реєстрації та визнання недійсним оскаржуваного договору дарування саме по собі не забезпечить усунення цих порушень. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року№3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що приводить до бажаних правових результатів, наслідків, що дають найбільший ефект для відновлення порушеного права. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та відповідати природі правових відносин між сторонами спору. Колегією суддів враховано, що навіть позитивне вирішення позову в цьому провадженні не може призвести до настання такого правового результату, що призведе до дієвого та очевидного відновлення порушеного права позивача. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні основної позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 від 13 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , та у задоволенні вимог про скасування державної реєстрації прав власності ОСОБА_2 на відповідну частину будинку, які є похідними від вказаної основної вимоги. Таким чином доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року підлягає залишенню без змін. Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року колегія суддів зазначає наступне. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу;2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Таким чином, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Встановлено, що 05 червня 2019 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7 подано відзив на позовну заяву, в якому, у відповідності до ст. 134 ЦПК України, повідомлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи становить 20000 грн., що складається з: 15000 грн. - витрати на правову допомогу; 5000 грн. - на залучення спеціаліста (т. 1 а.с. 110). З договору про надання правової допомоги від 03.06.2019 року вбачається, що договір укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Зелінською О.С.. Відповідно до додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги від 03 червня 2019 року, сторони за цим договором домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката за договором про надання правової допомоги, а саме: підготовку та подання відзиву на позовну заяву, представництво інтересів у судових засіданнях у цивільній справі №335/4117/19 протягом усього розгляду суді першої інстанції становить 15000 гривень, які клієнт зобов`язується сплатити протягом 10 днів з моменту отримання рахунку. 18 жовтня 2019 року від ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7 до суду першої інстанції надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії квитанції від 07 жовтня 2019 року про сплату ОСОБА_6 за дорученням Прудник І.І. витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. (т. 1 а.с. 171, 171а). З зазначеної квитанції вбачається, що ОСОБА_6 сплатила на рахунок ОСОБА_7 15000 грн. При цьому, призначенням платежу зазначено: за договором про надання правової допомоги та додатковою угодою від 03 червня 2019 року від ОСОБА_2 . За таких обставин, доводи апеляційної скарги щодо неподання ОСОБА_2 доказів понесення витрат на правничу допомогу у встановлений законодавством строк та щодо неналежного платника є безпідставними. Отже, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. За таких обставин, апеляційні скарги ОСОБА_1 підлягають залишенню без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року та на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року - залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 01 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: