Постанова 4875 № 913/501/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" лютого 2020 р. Справа № 913/501/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Попков Д.О. секретар судового засідання Полупан Ю.В. за участю представників: позивача - Коваленко С.В., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС№6780/10 від 27.06.2018, довіреність №14-199 від 17.05.2019, відповідача - Петрук С.І., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЛГ№000287 від 04.10.2019, довіреність №01-64 від 20.01.2018, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх. №3838Л/3) на рішення Господарського суду Луганської області від 12.11.2019 (суддя Фонова О.С., повний текст рішення складено та підписано 22.11.2019) по справі №913/501/19 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Комунального підприємства "Сєвєродонецьктеплокомуненерго", м.Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення 2.845.036,00 грн, ВСТАНОВИЛА: Рішенням Господарського суду Луганської області від 12.11.2019 у справі №913/501/19 позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 3% річних в сумі 335.348,73 грн, інфляційні втрати у сумі 382.264,37 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 10.764,21 грн. Розстрочено виконання рішення на 6 (шість) місяців з дати його ухвалення зі сплатою помісячно 119.602,18 грн. В решті позову відмовлено. Позивач, ПАТ "НАК "Нафтогаз України", звернувся до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Луганської області з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 12.11.2019 у справі №913/501/19 в частині відмови в стягненні пені в сумі 1.230.609,29 грн, 3% річних в сумі 280.018,40 грн, та інфляційніх втрат в сумі 616.795,20 грн. Просить прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пеню в сумі 1.230.609,29 грн, 3% річних в сумі 280.018,40 грн, інфляційні втрати в сумі 616.795,20 грн в стягненні яких було відмовленою. Так, скаржник вважає необґрунтованим застосування господарським судом до спірних правовідносин у частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені, та зменшення сум 3% річних і інфляційних втрат відповідно до положень Порядку від 04.03.2002 №256; наголошує, що відносини між сторонами спору регулюються умовами договору та нормами загального і спеціального законодавства, а посилання суду на укладення спільних протокольних рішень як на підставу для зміни порядку та строку розрахунків суперечить умовам договору, принципу обов`язковості виконання договірних зобов`язань. Також, апелянт вважає помилковими висновки місцевого суду про ототожнення Порядку від 04.03.2002 №256 із Порядком від 11.01.2005 №20 та зазначає, що Верховний Суд у справі № 910/3657/18 (постанова від 12.03.2019) дійшов висновку, що порядок перерахування коштів, визначений у Порядку від 04.03.2002 №256, не передбачає зміни порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами. АТ "НАК "Нафтогаз України" вважає, що Порядок від 04.03.2002 №256 регламентує виключно порядок розпорядження коштами із цільовим призначенням, які надходять на рахунки газопостачальних та газорозподільних компаній як реалізація державних соціальних гарантій певним категоріям громадян, і не передбачає обов`язку зміни умов договірних зобов`язань сторін. Висновки суду про зміну строків здійснення розрахунків за договором на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, на думку скаржника, не відповідають змісту цього нормативного акта. Крім того, позивач не погоджується із відмовою у стягненні суми пені з підприємства відповідача з огляду на те, що позивач не є енергопостачальною організацією, а відтак в даному випадку не можуть бути застосовані норми статті 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси». Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2019 справу №913/501/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Істоміна О.А.; суддя Барбашова С.В.; суддя Попков Д.О. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" та призначено справу №913/685/19 до розгляду на 21.01.2020. 21.01.2020 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшов відзив КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго", в якому відповідач просить рішення Господарського суду Луганської області від 12.11.2019 залишити без змін, погоджуючись із його висновками, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. 21.01.2020 в судовому засіданні було оголошено перерву до 18.02.2020. У судовому засіданні 18.02.2020 уповноважений представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Уповноважений представник відповідача у судовому засіданні 18.02.2020 просив скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, зважаючи на нижченаведене. Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як постачальником (позивач у справі) та Комунальним підприємством "Сєвєродонецьктеплокомуненерго", як споживачем (відповідач у справі) був укладений договір постачання природного газу №5028/1718-ТЕ-20 від 05.09.2017. За умовами даного договору: - постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016 - 2017 роках природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, споживач використовує виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункти 1.1, 1.2 договору); - згідно з пунктом 2.1 цього договору постачальник передає споживачеві 01.10.2017 по 31.03.2018 природний газ в обсязі 17440,00 тис.куб.м., у тому числі за місяцями, зазначеними у цьому пункті; - приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (пункт 3.7 договору); - ціна за 1000 куб. м газу за цим договором на дату його укладання становить всього з ПДВ - 5930,40 грн (п. 5.2 договору); - згідно з п. 6.1. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором; - згідно з пунктом 6.3 договору оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі, коли на споживача поширюється дія статті 191 Закону України "Про теплопостачання"; 2) у будь-якому випадку споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватись за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору, - в разі, коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунку споживача кошти перераховуються на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі, коли на споживача станом на 30.09.2015 не поширюється дія положень статті 191 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунку із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений за минулі періоди за договором, у порядку календарної заборгованості у споживача; 5) оплату інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, споживач здійснює на поточний рахунок постачальника. - у пункті 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальникові пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20; - згідно з пунктом 8.3 договору, з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ і теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором; - договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 12.1 договору). Сторони вносили зміни до спірного договору шляхом підписання додаткових угод, а саме: - додаткова угода №1 від 15.01.2018 (внесено зміни в п. 6.1 та 8.2-8.3 щодо постанови Кабінету міністрів України №256 від 04.03.2002 відповідно до якої проводяться взаєморозрахунки за спільними протокольними рішеннями, в зв`язку із втратою чинності постанови Кабінету Міністрів №20 від 11.01.2005 з 01.01.2018), - додаткова угода №2 від 19.03.2018 та №3 від 03.04.2018, якою внесено зміни в п. 2.1 щодо обсягу переданого газу в період з 01.10.2017 по 31.05.2018 (включно) - 16373,565 тис.куб.м., в період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) - до 850,00 тис.куб.м (п.2.1); - додаткова угода №3 від 03.04.2018, якою внесено зміни в. 12.1 щодо дії договору (з 01.10.2017 - 31.05.2018). Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період із жовтня-грудня 2017 року по січень-квітень 2018 року АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) передало підприємству відповідача природний газ на загальну суму 97.722.085,99 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. При цьому, судом встановлено, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Луганській області (сторона 1), Департаментом фінансів Луганської облдержадміністрації (сторона 2), Фінансовим управлінням Сєвєродонецької міської ради (сторона 3) Управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради (Сторона 4), Комунальним підприємством "Сєвєрдонеьцктеплокомуненерго" (Сторона 5) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Сторона 6) з метою погашення взаємної заборгованості укладено (підписано) спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, предметом яких є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до Порядку від 11.01.2005 №20. На виконання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ і теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету АТ "НАК "Нафтогаз України" перераховано 3.000.000,00 грн за жовтень 2017 року згідно спірного договору, що підтверджують матеріали справи і чого не заперечують сторони по справі. Враховуючи те, що з 01.01.2018 втратив чинність Порядок №20, який встановлював механізм перерахування субвенцій з державного бюджету на оплату пільг, субсидій, компенсацій, в тому числі щодо послуг з постачання природного газу, на підставі якого учасниками розрахунків складатись акти звіряння по обсягу наданих послуг та спільні протокольні рішення щодо порядку їх оплати, - був введений новий механізм проведення відповідних розрахунків. Отже, кошти у вигляді субвенцій з державного бюджету на загальну суму 49.465.016,13 грн були перераховані позивачу та сплачені на підставі, у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету". Інша частина заборгованості на загальну суму 48.257.069,86 грн була погашена відповідачем власними коштами за алгоритмом, визначеним в пункті 6.3 договору, шляхом перерахування коштів з розподільчого рахунку із спеціальним режимом використання. Вказані обставини сторонами не оспорюються. Причиною звернення позивача до господарського суду стало порушення відповідачем п. 6.1 спірного договору щодо здійснення несвоєчасної оплати за поставлений газ. У зв`язку з порушенням строків оплати відповідачем, на підставі п. 8.2 договору, позивач нарахував та пред`явив до стягнення пеню в сумі 1.230.609,29 грн за періоди, згідно наданого позивачем розрахунку, а також у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані та пред`явлені до стягнення 3% річних в сумі 615.367,13 грн та інфляційні втрати в сумі 999.059,57 грн. Розрахунок позивача виконаний з урахуванням положень п.6.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.2018, зокрема, на заборгованість, що була профінансована за рахунок виділених бюджетних субвенцій згідно постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету". Господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги, зазначив, що відповідач здійснював оплату за поставлений позивачем природний газ з порушенням строку, встановленого умовами договору постачання природного газу, що є підставою для застосування до боржника наслідків за порушення грошового зобов`язання на суму боргу, яка не була предметом регулювання спільними протокольними рішеннями. В той же час, суд першої інстанції зменшив суми 3% річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення з огляду на те, що позивач, здійснивши розрахунок, нарахував заявлені до стягнення суми й на заборгованість, яка була погашена на виконання постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені з підприємства відповідача, місцевий господарський суд послався на положення Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях антитеррористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси». Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що відповідно до статей 11 та 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Як вже зазначалось, відповідно до укладеного між сторонами договору позивач передав у власність відповідачу у жовтні-грудні 2017 року та у січні-квітні 2018 року природний газ на суму 97.722.085,99 грн. Відповідач повністю розрахувався за поставлений позивачем природний газ, але оплату здійснював несвоєчасно, чим порушив умови п. 6.1 договору. Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто - неналежне виконання. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідальність за невиконання грошових зобов`язань передбачена сторонами у пункті 7.2. договору, у вигляді пені в розмірі 16,4%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Як вбачається з тексту рішення по справі, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 1.230.609,29 грн, судом було відмовлено з посиланням на приписи статті 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси». Колегія суддів погоджується з такими висновками суду враховуючи наступне. Відповідно до приписів ст.2 вище зазначеного Закону, встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. В розумінні статті 2 наведеного закону позивач є енергопостачальною компанією, а підприємство відповідача споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг. При цьому, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м.Сєвєродонецьк Луганської області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р, тому для відповідача мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції триває до її завершення. Посилання заявника апеляційної скарги на положення пункту 27 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», статтю 1 Закону України «Про електроенергетику» та статтю 275 Господарського кодексу України не може бути взято колегією суддів до уваги з огляду на наступне. Положення Закону України «Про електроенергетику» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які пов`язані з поставкою природного газу, оскільки у статті 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», як спеціальної норми щодо встановленого мораторію вжито автономну категорію «Енергопостачальна компанія» по відношенню до загальної статті 275 Господарського кодексу України. Віднесення суб`єкта до «енергопостачальної компанії» у розумінні статті 2 Закону для цілей визначення можливості застосування мораторію обумовлено виключно ознаками, наведеним у цій статті, та не залежить від необхідної відповідності такого визначення «Енергопостачальника», наведеного у статті 275 ГК України. Такими спеціальними нормативними ознаками енергопостачальної компанії, визначеними у статті 2 Закону, є: здійснення поставок енергоресурсів; споживання цих енергоресурсів виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг; надання виконавцями виробниками житлово-комунальних послуг, обумовлених споживанням енергоресурсів, цих послуг в районі проведення антитерористичної операції. Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано під час апеляційного провадження, відповідач має ліцензії на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії та є виробником житлово-комунальних послуг. Твердженням позивача про необхідність застосування положень статті 714 ЦК України в силу загального характеру відносно до статті 275 ГК України не може бути прийнято судом до уваги, оскільки предмет регулювання зазначеної статті Цивільного кодексу України щодо категорії «енергоресурси» не стосується змісту статті 275 Господарського кодексу України, в якій йдеться про поставку енергії, а не енергоресурсів, і підстав для ототожнення зазначених понять позивачем не наведено. Таким чином, оскільки позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач - виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де у спірний період часу проводилася антитерористична операція, на спірні правовідносини, пов`язані зі стягненням пені поширюється дія мораторію, встановленому частиною 2 статті 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси». Крім того, позивачем до стягнення заявлено 3% річних у сумі 615.367,13 грн та інфляційні втрати в сумі 999.059,57 грн нараховані на зобов`язання жовтня-грудня 2017 року та січня-квітня 2018 року за періоди, згідно наданого позивачем розрахунку, які були зменшені судом першої інстанції з огляду на те, що позивач нарахував заявлені до стягнення суми й на заборгованість, яка була погашена на виконання постанови Кабінету міністрів України №256 від 04.03.2002 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету». Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із таким висновком господарського суду з огляду на таке. Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У статті 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. За змістом Порядку від 11.01.2005 №20 (який діяв на час укладення договору і втратив чинність із 01.01.2018) держава взяла на себе бюджетне зобов`язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Так, згідно із цим Порядком передбачено здійснення розрахункового обслуговування зазначених рахунків на умовах, наведених у договорі, що укладається між органами Казначейства та суб`єктами підприємницької діяльності. Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків. Отже, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання відшкодувати частину витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Враховуючи наведене, підписуючи спільні протокольні рішення, сторони погоджуються з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у справах №906/790/16, № 905/1100/18, № 924/296/18 тощо. Із 01.01.2018 Порядок від 11.01.2005 №20 втратив чинність. За змістом пункту 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються із Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 97 цього Кодексу). Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено у Порядку від 04.03.2002 №256. Як було встановлено судом першої інстанції, у січні-квітні 2018 року в рахунок оплати вартості природного газу, отриманого, АТ "НАК "Нафтогаз України" перераховано 49.465.016,13 грн за рахунок коштів, виділених у виді субвенцій на оплату пільг і житлових субсидій населенню на підставі Порядку від 04.03.2002 №256. За змістом порядків від 11.01.2005 №20, від 04.03.2002 №256 механізм і строки розрахунків є такими: - не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (із присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення; - органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби; - отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків; - головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг. Отже, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються безпосередньо у порядках від 11.01.2005 №20, від 04.03.2002 №256, а підписання спільних протокольних рішень є елементом процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій із державного бюджету. Держава фактично визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд і полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18). Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Тобто підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків. Оскільки взаєморозрахунки за придбаний природний газ частково були здійснені не власними коштами відповідача, а через процедуру, встановлену Порядком від 04.03.2002 №256, яким передбачено, що пільги та субсидії не є коштами суб`єкта господарювання та автоматично перераховуються зі спеціальних рахунків на рахунки позивача. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.03.2019 у справи №905/1100/18, від 09.04.2019 у справі №924/297/18, від 31.05.2019 у справі №924/296/18, від 04.12.2019 у справі №910/1827/19 тощо. Враховуючи положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, установлені судом обставини справи, зокрема часткове погашення заборгованості за поставлений позивачем природний газ за спільними протокольними рішеннями згідно з Порядком від 04.03.2002 № 256, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову АТ "НАК "Нафтогаз України" в частині стягнення з відповідача суми пені, та 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості, сплачену через процедуру, визначену у Порядку № 256 від 04.03.2002. Водночас, суд першої інстанції установив, що оплату спожитого протягом опалювального періоду 2017-2018 років природного газу підприємство відповідача частково здійснило за рахунок власних коштів підприємства, але частково із порушенням строків. Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що на суму заборгованості за поставлений природний газ, сплачену за рахунок власних коштів підприємства із порушенням строків, має бути нараховано штрафні санкції у виді 3 % річних та інфляційних втрат. При цьому, перевіривши розрахунок АТ "НАК "Нафтогаз України", розрахунок суду першої інстанції та здійснивши свій розрахунок за допомогою інформаційно-правової бази «Законодавство» (з урахуванням умов спірного договору, положень постанови Кабінету Міністрів України №256, із правильним визначенням бази для нарахування за кожним зобов`язанням, враховуючи обсяг профінансованих сум відображений самим позивачем в розрахунку, а також здійснені відповідачем часткові оплати) суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних в сумі 335.348,73 грн та інфляційних втрат в розмірі 382.264,37 грн. Відповідно до статей 76 - 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Отже, позивачем всупереч вищенаведених норм права, не було подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в апеляційній скарзі, а наведені доводи не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні. Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю з`ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні. Оскільки апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, то, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, здійснені ним судові витрати за апеляційною скаргою останньому не відшкодовуються. Керуючись статтями 129, 270, пунктом 1 частини 1 статті 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Луганської області від 12.11.2019 у справі №913/501/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 24.02.2020 Головуючий суддя О.А. Істоміна Суддя С.В. Барбашова Суддя Д.О. Попков