Постанова 4872 № 915/1999/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1999/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі: Головуючого судді Принцевської Н.М.; суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка,29) розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області 11.12.2019 по справі №915/1999/19 за позовом Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" до Приватного акціонерного товариства „Миколаївська теплоелектроцентраль" про стягнення 47 625,40 грн. пені, 4 195,51 грн. - 3% річних за неналежне виконання грошового зобов`язання, (суддя першої інстанції: Ткаченко О.В., дата та місце ухвалення рішення: 11.12.2019 року, Господарський суд Миколаївської області, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 22) У вересні 2019 року АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 47 625,40 грн. пені, 4 195,51 грн. - 3% річних за неналежне виконання грошового зобов`язання. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27.09.2017 за №6188/1718-КП-22 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України", як постачальником, та Приватним акціонерним товариством "Миколаївська теплоелектроцентраль" (далі - ПАТ «Миколївська теплоелектроцентраль», як споживачем, було укладено договір постачання природного газу, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. Позивач зазначив, що відповідач здійснював оплату за переданий газ несвоєчасно, чим не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, що і стало причиною звернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до Господарського суду Миколаївської області про стягнення з відповідача 47 625,40 грн. пені, 4 195,51 грн. - 3% річних за неналежне виконання грошового зобов`язання. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2019 (суддя - Ткаченко О.В.) позовні вимоги АТ „НАК „Нафтогаз України" задоволено частково, а саме: стягнуто з ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 4 762,54 грн. пені, 4 195,51 грн. - 3% річних та 1 921,00 грн. судового збору, у задоволенні позовних вимог про стягнення 42 862,86 грн. пені - відмовлено. Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 4195,51 грн. Крім того, місцевий господарський суду, приймаючи до уваги збитковість підприємства, що підтверджується звітами про фінансові результати за 2017-2018 роки, а також те, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов Договору, зазначив, що стягнення з відповідача пені у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання, у зв`язку з чим зменшив розмір належної до стягнення пені до 4762,54 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ „НАК „Нафтогаз України" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2019 у справі №915/1999/19 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 42 862,86 грн., та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги АТ „НАК „Нафтогаз України" щодо стягнення пені в розмірі 42 862,86 грн. задовольнити в повному обсязі. Апелянт з рішенням суду першої інстанції не погоджується та вважає, що суд дійшов помилкового висновку щодо зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не було надано належних та допустимих доказів поважності порушення умов договору. Крім того, скаржник у своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом мають бути враховані інтереси обох сторін у даній справі, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. На думку апелянта, посилання відповідача на скрутне фінансове становище через несвоєчасність розрахунків населення за спожиті послуги не є виключною обставиною, яка в розумінні закону є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Також позивач звертає увагу суду, що Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а зменшення судом розміру пені спричинить позивачу додаткові витрати та дозволить відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови. Отже, керуючись ст.ст. 238, 254, 256-259, 269, 275 Господарського процесуального кодексу України апелянт звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою стягнення з відповідача пені у розмірі 47625,40 грн. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 відкрито апеляційне провадження по справі №915/1999/19 за апеляційною скаргою АТ „НАК „Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області 11.12.2019, розгляд справи вирішено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 29.01.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У своєму відзиві відповідач зазначає, що Товариство повністю виконало свої договірні зобов`язання щодо оплати спожитого газу, що підтверджується розрахунками позивача, а порушення зобов`язання ПАТ „Миколаївська теплоелектроцентраль" за загальним договором не потягло значних збитків для АТ „НАК „Нафтогаз України" . Крім того, відповідач зазначає, що зменшення розміру стягуваної суми пені має для Товариства важливе значення, оскільки сприятиме оптимізації умов, за яких Товариство зможе не лише функціонувати, а й забезпечити якісне теплопостачання споживачам м. Миколаєва. На думку відповідача, судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2019 є законним та обґрунтованим. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 27.09.2017 за №6188/1718-КП-22 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як постачальником, та ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль", як споживачем, був укладений договір постачання природного газу. Відповідно до умов вказаного договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору (п.п.1.1 договору). Згідно з умовами п.1.2 договору, природний газ, що поставляється за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями. Умовами п.2.1 договору його учасники узгодили, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 1651 тис. куб. м з розбивкою поставки по кварталам та місяцям. Згідно з п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до п. 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Умовами п. 10.3 договору його учасники погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх порушених прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років. Відповідно до розділу 12 договору, він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2017 року до до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Додатковою угодою №1 від 05.04.2018 його учасники внесли зміни до умов основного договору в частині кількості орієнтовного обсягу газу, переданого споживачу в період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року включно та змінили строк дії договору - по 31 травня 2018 року (включно). Позивачем на виконання умов договору передано, а відповідачем прийнято у власність природний газ на загальну суму 15 182 915,2 грн. за період жовтня 2017 року по 30 квітня 2018 року включно, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу (а.с. 28-34). Акти підписані та скріплені печатками сторін. Відповідачем в повному обсязі проведено оплату за отриманий у 2017-2018 роках природний газ в сумі 15 182 915,2 грн., що підтверджується довідкою по операціям ПАТ "Миколаївська ТЕЦ" по договору №6188/1718-КП-22 з 01.10.2016 по 28.02.2019 (а.с.38-40). Сторонами не заперечується, що відповідачем оплата за поставлений природний газ проводилась з порушенням строку, встановленого п. 6.1 Договору. Вказане і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав. За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 ст.202 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Статтею ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до умов п. 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64). Суд першої інстанції в своєму рішенні дійшов висновку, що вимога про стягнення 3 % річних у сумі 4195,51 грн. з відповідача підлягає задвоволенню. Рішення Господарського суду Миколаївської області 11.12.2019 по справі №915/1999/19 оскаржується АТ «НАК «Нафтогаз України» лише в частині стягнення пені, з огляду на що, з урахуванням приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Стосовно зменшення судом першої інстанції суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача та доводів апеляційної скарги в цій частині, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне. Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У відповідності до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Як зазначалося раніше, згідно з п. 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Так, позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 42862,86 грн., яку судом першої інстанції зменшено до розміру 4762,54 грн. Згідно з положеннями ст. 223 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. За приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Крім того, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Суд також зауважує, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може бути непомірним тягарем для споживача і джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013). Інститут зменшення штрафних санкцій судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заявлено клопотання про зменшення суми пені, яка підлягає стягненню. В обґрунтування поданого клопотання про зменшення розміру пені ПАТ"Миколаївська Теплоелектроцентраль" зазначило про те, що товариство є стратегічно важливим та соціально значимим теплопостачальним підприємством міста Миколаєва, особливо в зимовий період, оскільки забезпечує теплом більш ніж 40% споживачів теплової енергії міста Миколаєва. Основними споживачами теплової енергії, яку виробляє товариство, є споживачі категорії "населення" - 39247 особових рахунків фізичних осіб та 64 житлово-будівельних кооперативів та об`єднань співвласників багатоквартирних будинків. Загалом відповідач постачає теплову енергію до 763 багатоквартирних житлових будинків в місті Миколаєві. Крім того, товариство забезпечує тепловою енергією 91 бюджетну установу та організацію - 153 споруди, а також 437 підприємств, які знаходяться в місті Миколаєві. Відповідач у своєму клопотанні також вказав, що причиною затримання оплати газу за договором є несвоєчасна оплата споживачами - бюджетними установами та організаціями, було прострочено виконання зобов`язань перед відповідачем щодо своєчасності сплати коштів за спожиту теплову енергію; станом на 31.12.2017 року заборгованість споживачів теплової енергії перед товариством складає 72 511 342,89 грн., значна частка якої - це заборгованість населення, а саме 63 126,424,38 грн. - фізичні особи та 4 936 288,45 грн. - ЖБК та ОСББ, а заборгованість інших споживачів - 4 751202,07 грн. Відповідно до довідки про стан розрахунків бюджетними установами за спожиту теплову енергію за період жовтень 2017 року - квітень 2018 року станом на 30.04.2018 розрахунки за спожиту теплову енергію здійснювались не в повному обсязі, так, на кінець вересня 2017 року заборгованість складала 127076,63 грн., на кінець листопада 2017 року - 1962562,25 грн., на кінець січня 2018 року - 6060519,79 грн., на кінець лютого 2018 року - 4339045,24 грн., на кінець березня 2018 року - 5383352,08 грн., на кінець квітня 2018 року - 793292,78 грн. Крім того, порушення відповідачем зобов`язання сталося також внаслідок непогашення державним підприємством "Енергоринок" заборгованості за відпущену товариством по договору №495/02 від 28.04.2001 року електроенергію. Станом на 31.12.2016 року заборгованість державного підприємства "Енергоринок" перед товариством складала 49497400,92 грн., на 31.12.2017 року - 56761690,32 грн., на 31.12.2018 року - 60746174,80 грн. Також в обґрунтування свого клопотання ПАТ "Миколаївська ТЕЦ" зазначало, що товариство зазнало збитку за 2017 рік - у розмірі 57292000,00 грн., за 2018 рік - у розмірі 38302000,00 грн., при тому, що статутний капітал становить 62513000,00 грн., а це свідчить про реальну загрозу банкрутства ПАТ "Миколаївська ТЕЦ" у світлі відносно недавнього виходу з такого банкрутства протягом 2002-2012 років. (а.с.76-79) Також відповідач посилається на п. 13 постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу", всі надходження на спеціальний рахунок відповідача, відкритий у вповноваженому банку для плати за теплову енергію від споживачів, розподіляються і першочергово перераховуються в частині вартості природного газу на спеціальний рахунок ПАТ "НАК "Нафтогаз України", а вже потім в частині виробництва, транспортування та постачання теплової енергії без урахування вартості природного газу - на поточний рахунок ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ". Відтак, основна частина коштів, які надходять від споживачів як плата за спожиту теплову енергію, вповноваженим банком відразу ж перераховується до ПАТ "НАК "Нафтогаз України" як плата за природний газ. Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. У вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Колегія судів звертає увагу, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору постачання природного газу №6188/1718-КП-22 від 27.09.2017. Враховуючи вищевикладене, з огляду на відсутність у позивача та інших учасників господарських відносин будь-яких збитків спричинених несвоєчасною сплатою за поставлений товар, колегія суддів зазначає, що в сукупності із об`єктивними обставинами, обставини, на які посилався відповідач у своєму клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, свідчать про їх винятковість, а отже судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано зменшено розмір пені до 4762,54 грн. пені, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. З огляду на зазначене, доводи апелянта колегією суддів відхиляються як такі, що не впливають на правомірність прийнятого Господарським судом Херсонської області рішення, а висновки суду першої інстанції про зменшення суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача, є вірними та обґрунтованими. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення суду в частині стягнення суми пені відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. За таких обставин, апеляційна скарга Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області 11.12.2019 по справі №915/1999/19 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Миколаївської області 11.12.2019 по справі №915/1999/19 залишається без змін. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області 11.12.2019 по справі №915/1999/19 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Миколаївської області 11.12.2019 по справі №915/1999/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України. Головуючий суддя: Н.М. Принцевська Судді: Г.І. Діброва А.І. Ярош