Постанова 4856 № 824/746/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 824/746/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш В.О. Суддя-доповідач - Франовська К.С. 20 лютого 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Кузьменко Л.В. Совгири Д. І. , за участю: секретаря судового засідання: Ременяк С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, в якому просив: - визнати протиправними бездіяльність та відмову Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області оформити необхідні документи та подання до пенсійного органу на призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Чернівецькій області оформити необхідні документи та подання про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та направити вказані документи до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області для розгляду та прийняття рішення. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого врегулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. На думку скаржника, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що зумовило ухвалення незаконного рішення. Так, позивач вказує, що суд зробив висновок про наявність в Закону України №2262-Х11 " Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" двох різних понять: "вислуга років" та календарна вислуга років", які, на думку суду застосовуються окремо при призначенні пенсії. Проте, згаданий Закон містить лише одне поняття - "вислуга років" і не поділяє її на "календарну" і "пільгову". Скаржник вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин постанови КМУ №393 від 17.07.1992 року про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії особам, звільненим з військової служби, та звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.06.2018 року у справі №750/9775/16-а. Позивач наполягає, що відповідач протиправно не включив до вислуги років, що дає право на пенсію, стаж служби в пільговому обчисленні, що, в результаті впливає на його право на пенсію. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів відповідача, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим і законним, тому просить суд апеляційної інстанції залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що Законом №2262-ХІІ передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 24 календарних років і більше та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються до календарної вислуги років. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 21.01.2000 року на різних посадах, а з 07.11.2015 року в Національній поліції. 16 травня 2019 року поліцейського відділення №1 взводу №1 роти поліції особливого призначення ГУНП в Чернівецькій області старшого сержанта поліції ОСОБА_1. Наказом Головного управління національної поліції в Чернівецькій області від 08.05.2019 року №63о/с "По особовому складу", відповідно до статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 (за власним бажанням). Відповідно до Послужного списку позивача № НОМЕР_1 та Довідки Головного управління НП в Чернівецькій області від 20.05.2019 року №2608/123/12/01-2019, на момент звільнення календарна вислуга років позивача складає 20 років 10 місяців 15 днів. 27 травня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області через сектор з питань пенсійного забезпечення ГУ НП України у Чернівецькій області із заявою, в якій просив призначити пенсію за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (а.с. 12). Листом від 27.05.2019 року №50/123/05/55-19 сектором з питань пенсійного забезпечення ГУ НП в Чернівецькій області за результатами розгляду заяви від 27.05.2019 року, позивача повідомлено, що календарна вислуга років на день звільнення становила - 20 років 10 місяців 15 дні, тому відсутня умова для призначення такої пенсії. (а.с. 14). З таким рішенням позивач не погодився і звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що для призначення пенсії за вислугою років, Закон № 2262-Х11 обов`язковою вимогою визначає наявність саме календарної вислуги, а не її загальну тривалість у пільговому обрахуванні. Саме календарна вислуга років є визначальною для набуття права на призначення такої пенсії. Позивач такої вислуги у мінімально-визначеному законодавством розмірі не має, а тому права на призначення пенсії за вислугу років не набув. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, з врахуванням наступного. Відповідно до статті 1 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Згідно зі ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по З0 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; З жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Одночасно стаття 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років при призначенні пенсії. Згідно з частиною другої статті 17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Стаття 17-1 Закону № 2262-ХІІ передбачає, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України визначено такий порядок у Постанові №

393. Підпункт «в» пункту 3 постанови № 393 передбачає певний перелік служби (роботи), яка зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку для призначення позивачу пенсії за вислугу років підлягає застосуванню саме постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 р. N 393, якою позивачу для призначення пенсії вислугу років має зараховуватися пільговий стаж, є безпідставними, оскільки згідно ч.4 ст. 9 КАС України (в редакції, чинній на момент постановлення рішення ), у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Відтак, приписи п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. N 393 суперечать приписам п."а" ст.12 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII застосуванню підлягає саме Закон України, оскільки у відповідності до ч.4 ст.9 КАС України має вищу юридичну силу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 10 липня 2019 року у справі № 1840/3347/18 та від 22 серпня 2019 року у справі №295/7220/16-а. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон №2262-ХІІ. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена Постановою №

393. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення. Проте, норма права, яка визначає порядок зарахування при призначенні пенсії за вислугу років за Законом №2262-Х11 стажу роботи в пільговому обчисленні, вступає в дію лише за умови дотримання приписів цього Закону щодо наявності необхідної календарної вислуги років. З огляду на викладене, для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року по справі № 161/4876/17, які є обов`язковими для врахування в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України. Стосовно доводів апеляційної скарги про протиправність дій відповідача, який не уповноважений вирішувати питання наявності права на пенсію за вислугу років, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке. Безспірно, відповідно до ст. 49 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пенсію згідно з цим Законом призначають органи Пенсійного фонду України. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1 (далі - Порядок № 3-1). Пунктом 1 Порядку № 3-1 встановлено, що заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи міністерств та відповідних служб. Таким чином, саме на уповноважені структурні підрозділи міністерств та відповідних служб покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів. Згідно з п. 12 вказаного Порядку уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії. У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені п. 6 цього Порядку. При цьому, саме уповноважені структурні підрозділи здійснюють перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення пенсії, здійснюють обчислення вислуги років для призначення пенсії і встановлюють наявність підстав для її призначення. Після цього такий орган законодавчо наділений компетенцією направити подання про призначення пенсії за вислугу років до територіального органу ПФУ або відмовити у такому поданні. Аналогічний правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року ( справа №537/1980/16-а). З матеріалів справи вбачається, що у своїй відповіді відповідач повідомив про відсутність правових підстав для призначення пенсії за вислугу років у порядку п. "а" ст. 12 Закону № 2262-XII, а саме за недостатністю вислуги років. За таких обставин, за умови відсутності у позивача достатньої вислуги років відповідач правомірно відмовив йому у направленні до Пенсійного органу відповідних документів, які необхідні для призначення пенсії за вислугу років. З урахуванням наведеного та здійснивши ґрунтовний аналіз оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно і всебічно досліджено обставини у даній справі та надано належну оцінку аргументам учасників справи . Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 24 лютого 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Кузьменко Л.В. Совгира Д. І.