Постанова 4851 № 553/528/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2020 р.Справа № 553/528/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Старостіна В.В., Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Ленінського районного суду м. Полтава від 06.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Парахіна Є.В., вул. Пролетарська, 37, м. Полтава, Полтавська, 36022, повний текст складено 16.01.20 року по справі № 553/528/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій незаконними, визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, в якому просила суд: - визнати дії заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області Кузнецової Жанни Борисівни щодо складання постанови від 21.02.2019 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 510,00 грн., за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 165-1 КУпАП, незаконними; - визнати протиправною та скасувати постанову від 21.02.2019 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 510,00 грн., за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 165-1 КУпАП. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що головним державним ревізором - інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб, управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Полтавській області за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 64)", податковий номер 08680655, складено протокол № 166 про адміністративне правопорушення відносно неї як головного бухгалтера за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 165-1 КУпАП. Датою, часом і місцем вчинення правопорушення в протоколі визначено Акт № 1755/16-31-13-06-14/08680655 від 28.12.2018 року визначено 12-00 год., м. Полтава, вул. Старокотелевська,

6. Підприємство не погодилось з висновками, викладеними у акті перевірки від 28.12.2018 року № 1755/16-31-13-06-14/08680655, та винесеними на його підставі рішеннями, у зв`язку з чим 31.01.2019 року подано скаргу до Державної фіскальної служби України з проханням скасувати прийняті ГУ ДФС у Полтавській області рішення, прийняті на підставі на основі вищевказаного акту, про що ГУ ДФС у Полтавській області було повідомлено листом від 31.01.2019 року М 25/22. Проте, незважаючи на оскарження акту перевірки від 28.12.2018 року №1755/16-31-13-06-14/08680655, відносно неї як головного бухгалтера складений протокол про адміністративне правопорушення № 166 від 04.02.2019 року. Позивач вказала, що протокол про адміністративне правопорушення відносно неї, складений посадовою особою ГУ ДФС у Полтавській області, за своїм змістом не відповідає вимогам ч. 1 ст. 256 КУпАП, оскільки не містить дату та час вчинення правопорушення, в ньому відсутні підписи свідків, які б засвідчили неявку позивачки на ознайомлення з матеріалами справи та підписання протоколу. Постановою заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області Кузнецової Ж.Б. від 21.02.2019 року про накладення адміністративного стягнення позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 510 грн. 00 коп. за порушення, передбачене ч. 1 ст. 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а саме занижено суму нарахованого єдиного внеску в загальній сумі 2055531 грн. 35 коп. Єдиним доказом, на якому ґрунтуються висновки про наявність в її діях складу правопорушення, є акт № 1755/16-31-13-06-14/08680655 від 28.12.2018 року, який оскаржений. Відтак, на думку позивача, на час притягнення її до адміністративної відповідальності у відповідача не було жодних доказів наявності в її діях складу правопорушення. Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16.01.2020 адміністративний позов задоволено частково. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення від 21.02.2019 року, винесену заступником начальника ГУ ДФС у Полтавській області Кузнецовою Ж.Б., якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 165-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. 00 коп., а провадження по справі про адміністративне правопорушення закрито. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач по справі ОСОБА_1 працює на посаді головного бухгалтера в Державному підприємстві "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 64)". У грудні 2018 року працівниками ГУ ДФС у Полтавській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 64)", за результатами якої виявлено ряд порушень, в тому числі п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме: заниження суми нарахованого єдиного внеску на заробітну плату засуджених на 2055531 грн. 35 коп., що зафіксовано в акті перевірки № 1755/16-31-13-6-14/08680655 від 28.12.2018 року. На підставі вищевказаного акту ГУ ДФС у Полтавській області 17.01.2019 року винесені податкові повідомлення-рішення № 0000621306, № 0000631306, № 0000641306, а також вимога про сплату боргу (недоїмки) № 0000601306 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 2055531,35 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій № 0000601306 на донарахування своєчасно ненарахованого єдиного внеску в розмірі 998525,23 грн. ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 64)" не погодилось з висновками, викладеними в акті перевірки № 1755/16-31-13-6-14/08680655 від 28.12.2018 року, звернулось зі скаргою до ГУ ДФС у Полтавській області, а після того як вона була відхилена - з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення. 04 лютого 2019 року за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 64" головним державним ревізором - інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Полтавській області складено протокол відносно ОСОБА_1 як головного бухгалтера ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 64)"по факту того, що вона вчинила порушення ч. 1 ст. 165-1 КУпАП, п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", допустила порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а саме: занижено суму нарахованого єдиного внеску, за рахунок не включення до бази нарахування заробітної плати засуджених, на 2055531 грн. 35 коп., у тому числі за жовтень 2016 року - 50721 грн. 00 коп., листопад 2016 року - 49445 грн. 00 коп., грудень 2016 року - 57728 грн. 00 коп., січень 2017 року - 90816 грн. 00 коп., лютий 2017 року - 72540 грн. 91 коп., березень 2017 року - 99968 грн. 00 коп., квітень 2017 року - 90116 грн. 67 коп., травень 2017 року - 83072 грн. 00 коп., червень 2017 року - 89413 грн. 68 коп., липень 2017 року - 76736 грн. 00 коп., серпень 2017 року - 71104 грн. 00 коп., вересень 2017 року - 83075 грн. 75 коп., жовтень 2017 року - 72516 грн. 07 коп., листопад 2017 року - 83072 грн. 00 коп., грудень 2017 року - 86592 грн. 00 коп., січня 2018 року - 90191 грн. 34 коп., лютий 2018 року - 99116 грн. 97 коп., березень 2018 року 96649 грн. 08 коп., квітень 2018 року - 99925 грн. 32 коп., травень 2018 року - 100744 грн. 38 коп., червень 2018 року - 108115 грн. 92 коп., липень 2018 року - 106477 грн. 80 коп., серпень 2018 року - 102382 грн. 50 коп., вересень 2018 року - 95010 грн. 96 коп. ОСОБА_1 була запрошена до ГУ ДФС у Полтавській області для складання та підписання протоколу про адміністративне правопорушення на 10-00 год. 04.02.2019 року, відповідне повідомлення направлялось за її місцем роботи та вручене уповноваженому працівнику ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 64" 25.01.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Разом з тим, 04.02.2019 року ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Полтавській області не з`явилась, у зв`язку з чим протокол складений в її відсутність, а його копія разом з запрошенням до контролюючого органу від 05.02.2019 року № 429/10/16-31-13-06-21 на 21.02.2019 року для підписання постанови про накладення адміністративного стягнення згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 166 від 04.02.2019 року, згідно акту перевірки від 28.12.2018 року № 175/16-31-13-06-14/08680655, направлена на адресу ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 64" листом 05.02.2019 року за вих. № 4755/10/16-31-13-06-20 та вручена уповноваженому працівнику підприємства 08.02.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. 21.02.2019 року ОСОБА_1 з`явилась до ГУ ДФС у Полтавській області, надала письмові пояснення з приводу протоколу про адміністративне правопорушення, в яких зауважила на його неналежному оформленні та порушенні її прав. Постановою про накладення адміністративного стягнення від 21.02.2019 року, винесеною заступником начальника ГУ ДФС у Полтавській області Кузнецовою Ж.Б., ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 165-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. 00 коп. Не погоджуючись з оскаржуваною постановою суб`єкта владних повноважень, позивач звернулась до суду з вказаним адміністративним позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності підстав для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 21.02.2019 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 510 грн. 00 коп. за порушення, передбаченого ч. 1 ст. 165-1 КУпАП, та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення від 21.02.2019 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення, передбаченого ч. 1 ст. 165-1 КУпАП колегією суддів встановлено, що органом ДФС в ході документальної позапланової перевірки ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 64" виявлено, що ОСОБА_1 як головний бухгалтер вказаного підприємства порушила ч. 1 ст. 165-1 КУпАП, п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме порушила порядок нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а саме: занизила суму нарахованого єдиного внеску, за рахунок не включення до бази нарахування заробітної плати засуджених, на 2055531 грн. 35 коп., у тому числі за жовтень 2016 року - 50721 грн. 00 коп., листопад 2016 року - 49445 грн. 00 коп., грудень 2016 року - 57728 грн. 00 коп., січень 2017 року - 90816 грн. 00 коп., лютий 2017 року - 72540 грн. 91 коп., березень 2017 року - 99968 грн. 00 коп., квітень 2017 року - 90116 грн. 67 коп., травень 2017 року - 83072 грн. 00 коп., червень 2017 року - 89413 грн. 68 коп., липень 2017 року - 76736 грн. 00 коп., серпень 2017 року - 71104 грн. 00 коп., вересень 2017 року - 83075 грн. 75 коп., жовтень 2017 року - 72516 грн. 07 коп., листопад 2017 року - 83072 грн. 00 коп., грудень 2017 року - 86592 грн. 00 коп., січня 2018 року - 90191 грн. 34 коп., лютий 2018 року - 99116 грн. 97 коп., березень 2018 року 96649 грн. 08 коп., квітень 2018 року - 99925 грн. 32 коп., травень 2018 року - 100744 грн. 38 коп., червень 2018 року - 108115 грн. 92 коп., липень 2018 року - 106477 грн. 80 коп., серпень 2018 року - 102382 грн. 50 коп., вересень 2018 року - 95010 грн. 96 коп. Як свідчать матеріали справи, вказані обставини поряд з іншими результатами перевірки, яка проводилась працівниками ГУ ДФС у Полтавській області в ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 64", що зафіксовані в акті перевірки № 1755/16-31-13-6-14/08680655 від 28.12.2018 року та стали підставою для винесення 17.01.2019 року податкових повідомлень-рішень №0000621306, № 0000631306, № 0000641306, а також вимоги про сплату боргу (недоїмки) № 0000601306 та рішення про застосування штрафних санкцій № 0000601306, були предметом перевірки та оцінки Полтавським окружним адміністративним судом під час розгляду справи№ 440/1157/19, за позовом ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 64" до Головного управління ДФС у Полтавській області, третя особа - ДУ "Полтавська виправна колонія № 64", про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 року у вищевказаній справі позов ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 64)" задоволений, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 17.01.2019 №0000631306, №0000641306, №0000621306, вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 17.01.2019 №0000601306 про сплату боргу (недоїмки), рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 17.01.2019 №0000611306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 року апеляційну скаргу ГУ ДФС у Полтавській області залишено без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 року - без змін. За висновками, викладених в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, встановлено, що оскільки у ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 64)" відсутній статус податкового агента, то слід зазначити і про відсутність у нього обов`язку сплачувати єдиний внесок за засуджених, а тому відсутні й підстави для донарахування єдиного внеску та застосування штрафних санкцій, у зв`язку з чим податкові повідомлення-рішення від 17.01.2019 № 0000621306 та № 0000641306, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.01.2019 № 0000601306, рішення від 17.01.2019 № 0000611306 підлягають скасуванню як протиправні. Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. В обґрунтування прийнятого рішення суд, зокрема, послався на наступне. Згідно з п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Платники та порядок нарахування єдиного соціального внеску визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 4 якого встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Положеннями ч. 4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Таким чином, діючим законодавством передбачено загальний обов`язок зі сплати ПДФО, ЄСВ та військового збору, однак у правовідносинах пов`язаних з наймом працівників такий обов`язок покладено лише на роботодавця, як податкового агента. Тобто, ключовим моментом при розв`язанні даного публічно-правового спору є з`ясування обставин наявності трудових відносин між позивачем, як податковим агентом, та засудженими, з доходів яких відповідач обчислював суми грошових зобов`язань, відображених у спірних податкових повідомленнях-рішеннях, вимозі та рішенні. Відповідно до укладених між ДУ "ПВК (№ 64)"(Виконавець) та ДП "ПДКВС (№ 64)" (Замовник) договорів на використання праці засуджених для виконання робіт і послуг на виробних об`єктах організацій та підприємств, праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. Оплата виконаних засудженими робіт здійснювалась підприємством шляхом перерахування коштів на розрахункові рахунки установи виконання покарань (ДУ "ПВК (№64)"), про що свідчать рахунки та платіжні доручення. ДУ "ПВК (№64)" перераховувала кошти на особові рахунки засуджених як їх заробітну плату, враховуючи особливості оплати праці засуджених до позбавлення волі, встановлених чинним законодавством України. При цьому, ДУ "ПВК (№64)" не має доступу до особових рахунків засуджених і ніколи не здійснював перерахування коштів безпосередньо засудженим у вигляді заробітної плати чи інших. Тобто позивач не здійснював оплату роботи засуджених осіб безпосередньо, натомість відповідні кошти, в силу вимог договору, перераховувались на рахунки установи виконання покарань у відповідності до умов договорів про залучення засуджених осіб та в подальшому саме установа виконання покарань здійснювала відповідні виплати засудженим, з якою і були укладені відповідні договори із засудженими. Так, Верховною Радою України 07.09.2016 ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених" від 07.09.2016 №1492-VIII (набрав чинності 08.10.2016), яким, зокрема, внесено зміни до ч. 1 ст. 118 КВК України, згідно з якими в`язні залучаються до оплачуваної праці на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором). Відповідно до ч. 37 ст. 1 Закону №1492-VIII абзаци перший і третій частини першої ст. 118 КВК України викладено в такій редакції: "1. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції". "Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом". Тобто, з 08.10.2016 виникли юридичні підстави для укладання строкових трудових договорів із засудженими. Стаття 118 Кримінально-виконавчого кодексу України в редакції, що діяла з 08.10.2016 по 28.08.2018, передбачала можливість укладати строкові трудові договори виключно із виправною колонією. Тобто залучення засуджених на підприємствах колоній або інших форм власності могло відбуватися (за умов укладання) на підставі строкових трудових договорів, які могли укладатися виключно із засудженими і виправною колонією. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", який набрав чинності з 28.08.2018, було внесено зміни до статті 118 КВК України, зокрема частину першу викладено в такій редакції: "1. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами". Тобто лише з 28.08.2018 року виникли юридичні підстави для укладання трудових договорів між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг (і відповідні трудові договори в обов`язковому порядку мали бути погоджені з установою виконання покарань). До того ж суд зазначає, що чинним податковим законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Відсутність у податковому законодавстві належно закріпленого порядку обчислення податків та єдиного внеску за працівників - фізичних осіб, які відбувають покарання, повертає до норми ст. 118 КВК України, якою передбачено, що праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом. При цьому зазначений Кодекс не визначає правил оподаткування доходів, виплачених за працю засуджених. Відсутність правового регулювання з даного приводу не надає податковому органу права поширювати на ці специфічні правовідносини загальні норми і правила оподаткування, у зв`язку з чим та з огляду на встановлені судовим розглядом обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування відповідачем сум грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та протиправність відповідного податкового повідомлення-рішення від 17.01.2019 року № 0000631306. Таким чином, судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено відсутність обов`язку у ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 64" сплачувати єдиний внесок за засуджених, а тому у ОСОБА_1 як головного бухгалтера не було правових підстав включати ці внески до бази нарахування заробітної плати засуджених. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак порушення п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та заниження суми нарахованого єдиного внеску в період з жовтня 2016 року по вересень 20189 року включно. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 165-1 КУпАП, та обґрунтованість позовних вимог про скасування як протиправної постанови про накладення адміністративного стягнення від 21.02.2019 року, винесеної заступником начальника ГУ ДФС у Полтавській області Кузнецовою Ж.Б., й закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Полтава від 06.01.2020 року по справі № 553/528/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя В.В. Старостін Судді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 24.02.2020 року