Постанова 4850 № 360/5288/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2020 року справа №360/5288/19 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі № 360/5288/19 (головуючий суддя І інстанції - Свергун І.О.), складену в повному обсязі 18 грудня 2019 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : 16 грудня 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області в якому просить суд визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 25 жовтня 2019 року про видалення з інформаційних баз Міністерства внутрішніх справ та обліків ІП "Розшук" ІІПС ОВС інформацію про розшук громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особи, яка переховується від органів досудового розслідування за кримінальним провадженням № 12012030020000509 від 13 грудня 2012 року, протиправною, зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області видалити з інформаційних баз Міністерства внутрішніх справ та обліків ІП "Розшук" ІІПС ОВС інформацію про розшук громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особи, яка переховується від органів досудового розслідування за кримінальним провадженням № 12012030020000509 від 13 грудня 2012 року (а.с. 5-8). Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі положень ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України. При прийнятті спірного рішення суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства . Окрім того, суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження в даній справі дійшовши висновку, що даний спір не належить розглядати за правилами будь - якого судочинства (а.с. 1-3). Не погодившись із вищевказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції. В обґрунтуванні апеляційної скарги, зазначив, що даний спір є публічно-правовим, оскільки відповідачем у ньому є суб`єкт владних повноважень, відтак висновок суду є протиправним. При цьому, апелянтом зазначено, що суд першої інстанції відмовив позивачу у доступі до правосуддя, здійснивши системний аналіз підзаконних нормативних актів на які позивач не зазначав в позовній заяві та які не мають відношення до предмета позову . Апелянт наполягав на тому, що ніколи не скоював ніякого злочину та відносно нього не виносились процесуальні документи на підставі яких відповідач міг вносити відомості щодо його розшуку та суддя не навів дані на підставі яких документів вносились відомості щодо позивача до інформаційних баз даних як особи яка розшукується. Посилався на передчасність висновків суду першої інстанції, з огляду на не встановлення обставин по справі та наявність кримінального провадження. Посилався на порушення Конституції України, Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року (а.с. 19-26). Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача до канцелярії суду надав клопотання про розгляд справи у порядку письмового проваджння. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити, ухвалу суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 25 жовтня 2019 року про видалення з інформаційних баз Міністерства внутрішніх справ та обліків ІП "Розшук" ІІПС ОВС інформацію про розшук громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особи, яка переховується від органів досудового розслідування за кримінальним провадженням № 12012030020000509 від 13 грудня 2012 року, протиправною та зобов`язання Головне управління Національної поліції в Луганській області видалити з інформаційних баз Міністерства внутрішніх справ та обліків ІП "Розшук" ІІПС ОВС інформацію про розшук громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особи, яка переховується від органів досудового розслідування за кримінальним провадженням № 12012030020000509 від 13 грудня 2012 року. Правовою підставою звернення визначив порушення вимог Закону України « Про інформацію» та Закону України « Про захист персональних даних». Суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі виходив з того, що спірні правовідносини склались у рамках кримінального провадження передбачені КПК України та відносяться до процесуальний дій пов`язаних з ним, тому даний спір не є публічно-правовим та не має вирішуватися судами за правилами адміністративного судочинства . Також, суд першої інстанції виходив з того, що набуття особою статусу обвинуваченого та подальший рух справи на стадії судового розгляду є правовими наслідками процесуальних дій слідчого, що не є здійсненням публічно - владних управлінських функцій , що поданий спір не належить розглядати за правилами будь-якого судочинства . Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Права і свободи людини та громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України). Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36). Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право доступу до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33). Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Пунктом 1 ч.1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій. З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що предметом адміністративного процесуального права є взаємовідносини у сфері, що складаються у зв`язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист. Особливістю цих відносин є те, що вони пов`язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб`єктів у сфері публічно - правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій. Тобто, специфіку публічно - правового спору визначають: суб`єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов`язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду. Що стосується кола суб`єктів публічно - правового спору, то обов`язковим його учасником є суб`єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об`єктів управління. Специфіка публічно - правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб`єктом публічного управління суб`єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації. Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно - правовий характер, пов`язаний із сферою реалізації публічної влади. Отже визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час прийняття оскарженої постанови, термін «публічно-» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Аналогічний зміст має термін «владні управлінські функції», закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду. Спірним питанням даної справи є правомірність не розгляду заяви позивача про видалення з інформаційних баз Міністерства внутрішніх справ та обліків ІП "Розшук" ІІПС ОВС інформацію про розшук громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особи, яка переховується від органів досудового розслідування за кримінальним провадженням № 12012030020000509 та зобов`язання вчинити дії щодо її розгляду та видалення зазначеної інформації. При цьому, апелянт наполягає, що дане звернення до відповідача необхідно було розглянути в межах Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про допуск до публічної інформації», Закону України «Про доступ до персональних даних», що відповідачем не було зроблено , не надано йому відповіді та не вчинено відповідних дій. При цьому апелянт зазначає, що судом надавався системний аналіз зовсім іншим правовідносинам . Суд апеляційної інстанції вважає передчасним висновок суду першої інстанції з питання відмови у відкритті провадження без перевірки даних обставин, зазначених позивачем в позовній заяві. Для вирішення питання про те, чи поширюється юрисдикція адміністративних судів на зазначену в позові вимогу, необхідно з`ясувати юридичну природу спірних правовідносин, а саме, чи пов`язані оспорюванні позивачем дії та бездіяльність органу поліції зі здійсненням цим органом публічно-владних управлінських функцій. Як зазначає позивач, він не зміг отримати інформацію щодо дій про відкриття кримінального провадження № 12012030020000509 від 13.12.2012 року , оскільки до листопада 2018 року не був обізнаний про зазначені процесуальні дії працівників органів внутрішніх справ та не мав можливості своєчасно оскаржити зазначене. На даний час кримінальне провадження залишилось в Артемівському РВ Луганського МУ ГУМВС України в Луганській області та про його рух органам Національної поліції нічого невідомо, про що його було повідомлено листом відповідача дише в листопаді 2019 року ( а.с. 39). Отже існування або відсутність кримінального провадження , його відновлення та місце знаходження матеріалів,- відповідачем позивачу доведено не було. Спростовуючи інформацію щодо вчинення кримінального злочину, суд першої інстанції не пересвідчився,чи дійсно відносно позивача проводилось досудове розслідування, не витребував дані яким органом та її посадовою особою були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, і коли розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні, ким та коли вносились процесуальні документи щодо його розшуку в інформаційну базу Міністерства внутрішніх справ та обліків ІП « Розшук» , тобто не отримав витяг з зазначеного реєстру та інформаційної бази. Позивач вважає, що відсутність зазначеної інформації ,даних про належне повідомлення його про це та використання його персональних даних в ЄРДР, порушуюсь його права згідно до Закону України «Про доступ до персональних даних» та Закону України «Про інформацію», за захистом яких він звернувся з даним позовом. Судом не встановлено, яким чином та які саме персональні дані, зібрані з порушенням зазначених законів впливають на реалізацію прав позивача та підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку. Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 березня 2017 року у справі "Кузьменко проти України" зазначив, що «в контексті скарги заявника за пунктом 1 статті 6 щодо відсутності доступу до суду. Уряд не представив ніяких доказів того, що заявник, який не був учасником кримінальної справи, в рамках якого було здійснено обшук його квартири, мав право порушити судове провадження за статтею 234 КПК або що його скарга, подана відповідно до цієї процедури, може бути негайно розглянута судом незалежно від того, чи встановить слідчий орган злочинця та передасть його чи її до суду і коли. Також не було доведено, що кримінальний суд мав відповідну компетенцію для відшкодування шкоди по скарзі заявника, у тому числі, при необхідності, шляхом відшкодування збитків або застосування іншого відповідного цивільного засобу правового захисту». При цьому Європейський суд дійшов висновку, що «заявник не був зобов`язаний вичерпати засоби правового захисту, передбачені статтею 234 КПК, перед поданням цієї скарги» … та «національні суди відмовилися розглядати скаргу заявника, подану відповідно до статей 2 і 4 КАСУ, посилаючи його до процедури, яка не була ні доступною, ні здатною привести до безпосереднього та оперативного вирішення цивільного позову заявника, Суд вважає, що заявникові було відмовлено в самій суті права на доступ до суду». Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не витребувавши матеріали кримінального провадження та взагалі не переконавшись в його наявності, передчасно зробив висновок про порушення підсудності даної справи, не засвідчився, що спірне питання (щодо розгляду заяви про вилучення відповідної інформації щодо позивача) має розглядатись відповідачем саме в рамках проведення процедури кримінального провадження, а не в рамках наглядового провадження за його зверненням, що вимоги позивача стосуються питання доступу до документів які є процесуальними документами кримінального провадження, які можливо розглядати в іншому проваджені, що позбавило позивача доступу до суду та встановлення його порушеного права, що, в свою чергу, є підставою для скасування ухвали про закриття провадження справи, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому, судом першої інстанції не надано жодної оцінки тому, що позовні вимоги він обґрунтовує положеннями Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про допуск до публічної інформації», Закону України «Про доступ до персональних даних» та переконаний у відсутності відкритого щодо нього кримінального провадження. Суд першої інстанції діяв передчасно, оскільки достеменно не встановив які саме права може порушувати для позивача наявність інформації в інформаційних базах Міністерства внутрішніх справ та обліків ІП "Розшук" ІІПС ОВС, що можна встановити лише при перегляді справи по суті вимог. Посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не приймає, з огляду на те, що спори, які в них розглядались не є тотожними та стосуються питань щодо дій відносно відкритих та існуючих кримінальних проваджень з визначенням відповідних посадових осіб по яким позивачі не спростовували їх обізнання та притягнення до відповідальності. Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі діяв передчасно, а, відтак, ухвала суду першої інстанції є такою, що підлягає скасуванню та направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду з огляду на положення ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись ст. ст. 320, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 360/5288/19 - задовольнити. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 360/5288/19 - скасувати, а справу направити до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку, встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 лютого 2020 року. Судді Т.Г.Арабей І.В. Геращенко Г.М. Міронова