Постанова Одеський апеляційний суд № 521/13335/19

Номер провадження: 33/813/112/20 Номер справи місцевого суду: 521/13335/19 Головуючий у першій інстанції Морозова І. В. Доповідач Котелевський Р. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.02.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді Котелевського Р.І. за участю: секретарів судового засідання: Тьосової Я.В., Стоянової Л.І., Альбрехта І.С. захисника Владіческу С.П. особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Малиновського районного суду м. Одеси від 22.10.2019 року, - встановив: оскаржуваною постановою судді районного суду, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає: АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 10200 (десять тисяч двісті) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Відповідно до оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 визнаний винним за те, що він, 24.07.2019 року, о 01 год. 46 хв. в м. Одесі по вул. Ветеранів Праці,2, керував автомобілем «ВАЗ-21011» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння: почервоніння очей, запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода. Від проходження огляду на стан сп`яніння відмовився у встановленому порядку в присутності двох свідків, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, порушивши п.2.5 Правил дорожнього руху України. Не погоджуючись з оскаржуваною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що суд дав не вірну оцінку доказам по справі, а саме не врахував, що ОСОБА_1 не відмовлявся від підписання протоколу про адміністративне правопорушення та від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, а матеріали справи не містять відомостей, що така вимога працівниками поліції взагалі висувалась останньому. Апелянт просить скасувати постанову судді районного суду та постановити нову, якою закрити провадження по справі в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника Владіческу С.П., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; допитавши свідка ОСОБА_2 ; вивчивши матеріали адміністративної справи та долучені до справи докази; перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи; провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке. У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з положеннями ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, але не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283,284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Відповідно до вимог ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, допитавши ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 , апеляційний суд приходить до висновку про слушність доводів апеляційної скарги та вважає постанову судді районного суду необґрунтованою, оскільки вона постановлена з недотриманням вимог діючого КУпАП, за результатами неповного дослідження доказів та без врахування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Так, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997 року; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 року. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи. Прецедентна практика ЄСПЛ, застосовуючи критерій суворості покарання за вчинення адміністративного правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, відносить адміністративні правопорушення до кримінально-правової сфери з усіма гарантіями статті 6 Конвенції. Разом з цим, і інші адміністративні правопорушення можуть підпадати під сферу дії кримінально-правового аспекту статті 6 Конвенції. Зокрема це порушення правил дорожнього руху (позбавлення права управління - Рішення ЄСПЛ «Лутц проти Німеччини» від 25.08.1987 року; Рішення ЄСПЛ «Маліге (Malige) проти Франції» від 23.09.1998 року). ЄСПЛ дійшов висновку, що стаття 6 Конвенції не може застосовуватися з точки зору «кримінального обвинувачення» до такої міри покарання як негайне позбавлення посвідчення водія (Комюніке Секретаря Європейського Суду з прав людини стосовно рішення у справі «Ескубе проти Бельгії»). Отже, ЄСПЛ вирішуючи питання застосування ст. 6 Конвенції не ставить в залежність виведення з під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень віднесених до юрисдикції інших органів, посадових осіб. Виходить, що у справах про адміністративні правопорушення на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, - особа, щодо якої розглядається справа та потерпілий, додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості. Судді районного суду, крім положень КУпАП, слід було керуватися в тому числі й Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, але вимоги КУпАП та практики ЄС при розгляді справи в районному суді не були виконані, внаслідок чого поза увагою судді залишилися обставини, які мали суттєве значення для правильного вирішення даної справи. Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, апеляційним судом встановлено таке. Під час розгляду справи в районному суді, поза увагою судді залишився той факт, що під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання особою функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст.130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 вину не визнав та пояснив, що 24.07.2019 року він не керував транспортним засобом, а сидів із товаришем ОСОБА_3 в запаркованому на узбіччі автомобілі, двигун якого був вимкнений. Через деякий час до автомобілю під`їхали поліцейські та висунули вимогу пред`явити посвідчення водія, на що він пояснив, що наміру керувати транспортним засобом не має. Протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП поліцейські відносно нього на місці події не складали та будь-яких сумнівів щодо його стану не висказували. Йому не відомо з яких причин та за яких обставин був складений протокол за ст.130 КУпАП. Свідки на місці пригоди поліцейськими не залучалися та в його присутності протокол про адміністративне правопорушення не підписували. ОСОБА_1 також пояснив, що після того, як поліцейський перевірив документи на автомобіль та посвідчення водія, він поїхав за кермом свого автомобіля додому. Стверджував, що дані протоколу про адміністративне правопорушення щодо передачі права керування іншій особі не відповідають дійсності та йому не відомо хто ця особа. За результатами апеляційного перегляду оскаржуваної постанови судді районного суду, судом встановлено, що будь-яких інших доказів, які б спростовували доводи ОСОБА_1 та підтверджували факт відмови останнього від проведення медичного огляду, викладених в протоколі, матеріали справи не містять. Так, допитаний апеляційним судом в якості свідка працівник поліції ОСОБА_2 , який складав протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 пояснив, що під час патрулювання він побачив автомобіль, який спочатку рухався, а потім зупинився на узбіччі дороги. Коли до вказаного автомобіля під`їхав поліцейський автомобіль, ОСОБА_1 та інша особа знаходилися біля автомобіля. Поліцейські, у яких виникли сумніви щодо перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння, запропонували останньому пройти медичний огляд на стан сп`яніння, але він відмовився в присутності двох свідків, а також відмовився підписати протокол. Крім того, свідок ОСОБА_2 пояснив, що він не перевіряв документи свідків, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, але не виключає, що вони назвали невірні анкетні дані. Також свідок пояснив, що після складання протоколу про адміністративне правопорушення, право керування було передано перехожому, який мав посвідчення водія. Разом з цим, свідок ОСОБА_2 не дав суду раціонального пояснення чому поліцейські не відібрали у вказаної особи пояснення. З метою перевірки показань ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 , апеляційний суд вживав заходів щодо виклику з метою допиту в якості свідків, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також працівника поліції ОСОБА_6 , яким був складений рапорт від 24.07.2019 року на ім`я т.в.о. начальника УПП в Одеській області ДПП Архангельського В., щодо факту не вилучення водійського посвідчення у ОСОБА_1 . Разом з цим, допитати зазначених свідків та поліцейського ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції не виявилося можливим. Так, поліцейський ОСОБА_7 на неодноразові виклики до суду в судове засідання не з`явився. Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на неодноразові виклики до суду за зазначеними в протоколі про адміністративне правопорушення вказаних осіб адресами, в суд не з`явилися. На листи апеляційного суду на адресу начальника УПП в Одеській області ДПП НП України, з вимогою сприяння у виклику та зобов`язання прибуття до апеляційного суду вказаних свідків та працівника поліції, апеляційним судом отримано повідомлення про те, що свідок ОСОБА_5 за адресою, вказаною в протоколі ніколи не проживала та не зареєстрована. Щодо встановлення місця знаходження та неможливості явки свідка ОСОБА_4 відомостей апеляційному суду УПП в Одеській області ДПП НП України не надано. Таким чином, слід констатувати, що апеляційним судом, з метою перевірки показань ОСОБА_1 , а також поліцейського ОСОБА_2 , були вжиті всі необхідні та можливі заходи. Разом з цим, пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які долучені до матеріалів справи, та які поставлені також в основу оскаржуваної постанови судді районного суду, перевірити які під час судового розгляду не надалося можливим, на переконання апеляційного суду жодним чином не можуть вплинути на вирішення справи, оскільки вказані особи у судовому засіданні не допитувалися та не попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а тому їх покази не можуть бути беззаперечним доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Одночасно, у апеляційного суду існують об`єктивні сумніви щодо допустимості пояснень зазначених в протоколі свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки під час апеляційного перегляду беззаперечно встановлено, що зазначені в протоколі відомості відносно свідка ОСОБА_5 не відповідають дійсності, що не спростовує версію ОСОБА_1 щодо відсутності цього свідка на місці складання протоколу. Відеозапис перебігу складання протоколу про адміністративне правопорушення в матеріалах справи відсутній. Поліцейський ОСОБА_2 підтвердив апеляційному суду, що відеозапис не здійснювався. З урахуванням наведеного, пояснення ОСОБА_1 та поліцейського ОСОБА_2 , апеляційний суд визнає єдиними належними та допустимими доказами у справі, однак вони є взаємовиключними щодо обставин справи, а тому є недостатніми для підтвердження факту правопорушення. Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження фактів керування ОСОБА_1 транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння та його відмови пройти у встановленому законом порядку медичних огляд для встановлення стану сп`яніння, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)». Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні достатні докази на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та його відмови пройти у встановленому законом порядку медичний огляд для встановлення стану сп`яніння при викладених в протоколі про адміністративне правопорушення обставинах. За таких обставин, з урахуванням положень п.2.5 Правил дорожнього руху України, відсутні підстави вважати, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, що дає апеляційному суду підстави зробити висновок про недоведеність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд констатує, що зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення відомості про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився в присутності понятих від проходження медичного огляду для встановлення стану сп`яніння, а також про те, що така вимога взагалі висувалась ОСОБА_1 працівниками поліції, не підтверджуються доказами, які містяться в матеріалах справи. Відповідно до ст. 8 Конституції України «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії…». Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність прийнятого суддею районного суду рішення про визнання ОСОБА_1 винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП. Відповідно до вимог ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження по справі. Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. За таких обставин постанова судді районного суду підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі, відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Керуючись ст.ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову судді Малиновського районного суду м. Одеси від 22.10.2019 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винним та притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський