Ухвала КЦС ВС № 752/4567/19

Ухвала 18 лютого 2020 року м. Київ справа № 752/4567/19 провадження № 61-2828ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ: У провадженні Радомишльського районного суду Житомирської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на майно, яке належить ОСОБА_2 на праві власності, а саме: дачний будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Наливайківська сільрада, Макарівський район, Київська область, площею 3,83 га, кадастровий номер 3222785200:04:013:0034. Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 08 серпня 2019 року у задоволенні заяви відмовлено. Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким заяву задоволено частково. Накладено арешт на дачний будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_2 . У решті заяви відмовлено. 07 лютого 2020 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року. Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на день подання касаційної скарги) підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України (в редакції, чинній на день подання касаційної скарги)суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою. На підставі вимог частини четвертої статті 394 ЦПК України (в редакції, чинній на день подання касаційної скарги)у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. З огляду на частини першу та другу статті 149 ЦПК України (в редакції, чинній на день подання касаційної скарги)суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Згідно пунктів 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України (в редакції, чинній на день подання касаційної скарги), позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України (в редакції, чинній на день подання касаційної скарги). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Між сторонами цієї справи виник спір щодо повернення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 129 565,26 грн, сплачених останнім позивачу як орендна плата, а відтак невжиття заходів забезпечення позову в разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки ОСОБА_2 не позбавлений можливості відчужити нерухоме майно в інтересах іншої особи. Таким чином, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано доказів того, що відповідач вчиняє або має на меті відчужити нерухоме майно, яке не пов`язане з конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, а також те, що накладення арешту має бути співмірним із заявленими позовними вимогами, а підтвердження вартості дачного будинку у справі відсутні, є безпідставними та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Зі змісту касаційної скарги, судового рішення, що оскаржується, та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення. Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України (в редакції, чинній на день подання касаційної скарги), для скасування судового рішення, що оскаржується, у касаційній скарзі не зазначені. Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою та п`ятою статті 394 ЦПК України (в редакції, чинній на день подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. М. Сімоненко