Ухвала КЦС ВС № 372/2938/21

Ухвала 15 вересня 2023 року м. Київ справа № 372/2938/21 провадження № 61-12730ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Позов мотивований тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 04 січня 2009 року укладено договір позики, на виконання якого видано відповідну розписку. ОСОБА_3 разом із ОСОБА_5 зобов`язались (в рівних частках) повернути ОСОБА_4 борг у розмірі 56 050 доларів США. Строк повернення зобов`язання у договорі позики від 04 січня 2009 року установлений не був. 01 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення прав вимоги. Відповідно до договору поруки № 2 від 10 червня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 , як кредитором, та ОСОБА_6 , як поручителем, остання зобов`язалася відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов`язань, що виникли за договором позики від 04 січня 2009 року. Відповідно до доповнення до договору поруки № 2 від 11 червня 2018 року поручитель частково виконала зобов`язання за ОСОБА_3 згідно з розпискою від 04 січня 2009 року та сплатила на користь нового кредитора 10 000 грн, про що складено відповідне доповнення до договору поруки № 2 від 10 червня 2018 року. У зв`язку із невиконанням належним чином основного зобов`язання ОСОБА_3 перед кредитором ОСОБА_1 спір щодо повернення суми боргу вирішено в судовому порядку. Постановою Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року з відповідачки на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором позики від 04 січня 2009 року у розмірі 720 029,15 грн і станом на день звернення до суду ця заборгованість не є погашеною. Позивач зазначав, що судами вирішено справу лише стосовно боргу за основним зобов`язанням, але не вирішено питання стосовно 2 % річних відповідно до розписки від 04 січня 2009 року, оскільки гроші надавались у позику під відсоток. Вважав, що позовна заява подана до суду 09 липня 2019 року є різновидом вимоги, тому цю дату слід уважати днем пред`явлення вимоги. Уважає, що із відповідачки також підлягають стягненню кошти за прострочення виконання зобов`язання у порядку статті 625 ЦПК України. На підставі викладеного та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти на загальну суму 403 729,14 грн, з яких: 2 % за користування коштами відповідно до договору позики від 04 січня 2009 року за період з 04 серпня 2018 року по 26 листопада 2020 року у розмірі 388 815,66 грн; 3 % річних у якості компенсаційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 26 листопада 2020 року по 04 серпня 2021 року у розмірі 14 913,48 грн. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 вересня 2022 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог до ОСОБА_3 у частині стягнення 2 % за користування коштами відповідно до договору позики від 04 січня 2009 року за період з 09 липня 2019 року по 26 листопада 2020 року, що дорівнює 230 409,28 грн. Роз`яснено наслідки відмови від позову або його частини у вигляді неможливості повторного звернення до суду із цими самими вимогами. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних як компенсації втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 14 913,48 грн та 2 % річних за користування коштами відповідно до договору позики від 04 січня 2009 року в розмірі 158 406,38 грн, а всього 173 319,86 грн. Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2022 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 17 815,16 грн - витрат на правову допомогу, суму судового збору в розмірі 1 733,20 грн, а всього 19 548,36 грн. Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету сплачений судовий збір у розмірі 1 152,05 грн, внесений згідно з квитанцією № 10083 від 10 серпня 2021 року. Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 вересня 2022 року в частині стягнення 2 % річних за користування коштами відповідно до договору позики, а також додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2022 року в частині стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу та судового збору скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення. Відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 % за користування позикою в сумі 158 406,38 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в суді першої інстанції, 79,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 30 658 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції з урахуванням частини десятої статті 141 ЦПК України. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на відшкодування судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в суді апеляційної інстанції, 2 376,10 грн. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 вересня 2022 року в частині стягнення 3 % річних згідно із статтею 625 ЦПК України в апеляційному порядку не оскаржувалось. 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року і залишити у силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 вересня 2022 року та додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2022 року. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів. Тобто ціна позову становить 403 729,14 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 250 = 671 000 грн). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року). Отже, справа № 372/2938/21 не підлягає касаційному перегляду в силу вимог закону, які відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності. При цьому Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що апеляційним судом не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, як на підставу касаційного оскарження судових рішень в цій справі, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики. Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом. За наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Сердюк В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська