Постанова КАС ВС № 337/2021/17(2-а/337/159/2017)

ПОСТАНОВА Іменем України 21 лютого 2020 року Київ справа №337/2021/17(2-а/337/159/2017) адміністративне провадження №К/9901/2066/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Білак М.В., суддів: Калашнікової О.В., Соколова В.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на постанову Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20 вересня 2017 року (головуючий суддя - Мурашова Н.А.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (головуючий суддя - Прокопчук Т.С., судді: Круговий О.О., Шлай А.В.) у справі №337/2021/17 за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, треті особи: Хортицький відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області, ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення. I. РУХ СПРАВИ

1. У червні 2017 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визнати протиправним та скасувати рішення засідання комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, оформлене протоколом № 1 від 18 січня 2017 року, та рішення районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, оформлене листом від 20 січня 2017 року № 3263/01-11/03, про відмову Хортицькому відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна ОСОБА_3 , а саме квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 23 грудня 2015 року стягнуто з ОСОБА_3 на її користь компенсацію вартості реалізованих транспортних засобів у розмірі 509 343 грн. У межах здійснення виконавчого провадження державним виконавцем було направлено запит до відповідача щодо надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника - квартири АДРЕСА_1 . На засіданні комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації 18 січня 2017 року розглядалося клопотання державного виконавця та прийнято рішення про відмову у зв`язку з тим, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна погіршаться умови проживання та порушуються права малолітньої ОСОБА_4 , 2008 року народження. Листом від 20 січня 2017 року відповідач відмовив у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна.

3. Постановою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району як органу опіки та піклування щодо неприйняття розпорядження за результатами розгляду питання про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна ОСОБА_3 . Зобов`язано прийняти розпорядження за результатами розгляду питання про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна ОСОБА_3 . У решті позовних вимог відмовлено.

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 27 грудня 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним судовим рішенням від 10 червня 2014 року . Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_2 , 2004 року народження, який проживає з матір`ю.

6. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 . В даній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , 1985 року народження, ОСОБА_2 , 2004 року народження, ОСОБА_5 , 1985 року народження, ОСОБА_4 , 2008 року народження, ОСОБА_6 , 1979 року народження.

7. Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року, поділено майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля Ford Orion, 1991 року випуску, та Ѕ частину моторолера Nitro 250, 2007 року випуску. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості реалізованих транспортних засобів у розмірі 509 343 грн. Стягнуто сплачені судові витрати у розмірі 2 581,85 грн.

8. Ухвалою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 27 травня 2015 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та транспортні засоби.

9. Постановою державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя від 7 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження в частині стягнення 509 343 грн. Постановою від 15 квітня 2016 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику. 26 квітня 2016 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна, а саме чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1. 10 . Листом від 15 грудня 2016 року Хортицький відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя звернувся до відповідача про отримання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника ОСОБА_3 з метою виконання судового рішення.

11. Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району від 18 січня 2017 року № 1 у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна ОСОБА_3 відмовлено. Така відмова обґрунтована тим, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна погіршаться умови проживання та порушуються житлові права малолітньої ОСОБА_4 , 2008 року народження.

12. Листом від 20 січня 2017 року № 3263/01-11/03 державного виконавця повідомлено про засідання комісії 18 січня та відмову у наданні дозволу на реалізацію квартири ОСОБА_3 , в якій зареєстровані малолітні діти, оскільки у разі передачі на реалізацію нерухомого майна погіршаться їх умови проживання та порушуються житлові права. IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуване рішення комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації, оформлене протоколом № 1 від 18 січня 2017 року, є правомірним та прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в інтересах малолітніх дітей та з метою недопущення втрати права дитини на користування житлом, яке гарантоване їй законодавством України та Конвенцією ООН про права дитини.

14. Посилання позивача у обґрунтування своїх позовних вимог на незаконність здійснення реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 в спірній квартирі через наявність арешту майна, відсутність повної перевірки наявності у ОСОБА_4 права користування квартирою (не проведено обстеження житла та не з`ясовано чи дійсно дитина проживає і користується квартирою), непроживання неповнолітнього ОСОБА_2 у спірній квартирі, а тому відповідно і відсутність порушення його житлового права у разі реалізації майна, та перевищення відповідачем своїх повноважень оскільки дозвіл на реалізацію нерухомого майна, право на яке мають діти, надається лише за заявою їх батьків, були визнані судом першої інстанції безпідставними та не взяті до уваги.

15. Отримавши рішення комісії від 18 січня 2016 року у порушення вимог пункту 4.36 Положення про районну адміністрацію Запорізької міської ради по Вознесенівському, Дніпровському, Заводському, Комунарському, Олександрівському, Хортицькому, Шевченківському району та пункту 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної з захистом прав дитини, відповідач не прийняв відповідне розпорядження (рішення), обмежившись лише листом від 20 січня 2017 року, чим допустив протиправну бездіяльність. Тому суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та ухвалив в цій частині рішення про зобов`язання вчинити дії. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

16. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх таким, що ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

17. Доводи касаційної скарги є аналогічним обґрунтуванням позову та апеляційної скарги, зокрема, позивач зазначила, що під час прийняття оскаржуваних рішень відповідач не перевірив інформацію про реєстрацію малолітньої ОСОБА_4 у спірній квартирі, чи дійсно вона там проживає. Дії ОСОБА_3 щодо реєстрації малолітньої дитини у спірній квартирі були свідомо вчинені з метою перешкоджання виконанню судового рішення про стягнення коштів.

18. Також позивач зазначала що судами не було враховано, що згідно акту опису та арешту майна вона є відповідальним зберігачем майна та не надавала боржнику згоди на користування квартирою і реєстрацію в ній інших осіб; дії ОСОБА_3 по реєстрації місяця проживання малолітньої були здійснені під час дії ухвали суду про арешт майна; відповідачем не було доведено правомірність своїх рішень та не вчинено ряд процесуальних дій.

19. При вирішенні спірних питань відповідачем не було враховано що вимоги Законів України «Про охорону дитинства» та «Про основу соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» не поширюються на правовідносини, які склалися під час примусового виконання судового рішення. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

21. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

22. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

23. За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

24. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі така участь не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України може бути способом захисту цивільних прав та інтересів.

25. Цивільний процесуальний кодекс України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та сімейних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

26. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у приватноправових правовідносинах, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

27. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

28. Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

29. Предметом перевірки у даній справі є правомірність та наявність підстав для скасування рішень щодо відмови у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника, які, на переконання позивача, порушують права та охоронювані законом інтереси її малолітнього сина.

30. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 352/536/17 зазначала що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб`єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов`язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

31. Спірні правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту майнових інтересів позивача та її сина, в інтересах якого було подано позов, в результаті виконання у примусовому порядку судового рішення про поділ майна подружжя та стягнення суми коштів. Оскаржувані рішення відповідача стали перешкодою у подальшому примусовому виконанні рішення та реалізації майна.

32. Таким чином оскаржувані дії та рішення хоч і прийняті суб`єктом владних повноважень, спрямовані на реалізацію приписів цивільного законодавства та впливають, насамперед, на майнові права позивача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3 . У зв`язку з цим спірні правовідносини мають приватноправовий характер.

33. З огляду на наведене, ураховуючи характер спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства є помилковими.

34. Доводам касаційної скарги суд не надає оцінку з огляду на те, що такі доводи стосуються суті спору, а отже не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства.

35. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

36. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

37. Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтям 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

38. Таким чином, суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу з порушенням правил предметної юрисдикції, тому ухвалені судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. Керуючись статтями 341, 345, 354, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 - задовольнити частково. Постанову Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20 вересня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року - скасувати. Провадження у справі закрити. Роз`яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М.В. Білак О.В. Калашнікова В.М. Соколов, Судді Верховного Суду