Постанова 4805 № 286/2820/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №286/2820/19 Головуючий у 1-й інст. Вачко В. І. Категорія 26 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Талько О.Б., Шевчук А.М. розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 286/2820/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року,яке ухвалене суддею Вачко В.І. вм. Овруч в с т а н о в и в: Позивач у серпні 2019 року звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла в зв`язку з невиконанням умов договору б/н, укладеного між сторонами 29.04.2016 р., за яким відповідач отримав кредит у розмірі 25000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Оскільки належним чином зобов`язання відповідачем не виконувались, станом на 11.07.2019 р. виникла заборгованість в розмірі 72199,62 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 33311,07 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 16792,53 грн.; заборгованості за пенею за прострочене зобов`язання в сумі 17452,09 грн.; заборгованості за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. в сумі 739,66 грн.; штрафу (фіксована частина) 500,00 грн. та штрафу (процентна складова) 3414,27 грн., які позивач і просить стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором б/н від 29.04.2016 р. в розмірі непогашеного тіла кредиту в сумі 25000 грн. та 665,17 грн. сплаченого банком судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду в частині незадоволених вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8311,07 грн. та простроченим тілом кредиту в розмірі 16792,53 грн. скасувати та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині у повному обсязі. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідач, відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, скористався сервісом «Оплата частинами», що в свою чергу призвело до збільшення ліміту кредитування та пояснює розмір заборгованості за тілом кредиту. Крім того, обов`язковий платіж за умовами Договору включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Таким чином встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній не повернув його своєчасно, суд першої інстанції не мав жодних підстав для відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту в повному обсязі. Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що 29 квітня 2016 року року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 25000 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши відповідну платіжну картку. У даній заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 11.07.2019р. становить 72199,62 грн. та складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 33311,07 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 16792,53 грн.; заборгованості за пенею за прострочене зобов`язання в сумі 17452,09 грн.; заборгованості за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. в сумі 739,66 грн.; штрафу (фіксована частина) 500,00 грн. та штрафу (процентна складова) 3414,27 грн. Задовольняючи вимоги банку частково лише в частині розміру отриманого тіла кредиту в сумі 25000 грн. та відмовляючи у задоволенні решти вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь банку заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту в повному обсязі та інших сум за прострочення виконання умов кредитного договору як таких, що передбачені договором, оскільки банком не доведено під час розгляду справи прийняття відповідачем саме цих умов, як складової частини спірного кредитного договору в частині права банку здійснювати такі нарахування, як і отримання відповідачем коштів у розмірі, що перевищує кредитний ліміт. Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 29 квітня 2016 року розмір тіла кредиту, процентна ставка не зазначено. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також строку повернення кредиту (користування ним). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14 вересня 2012 року, посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять доказів, що саме ці Витяги з Тарифів та Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо збільшення ліміту кредитування, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, а тому у даному випадку неможливо застосувати до даних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання, що підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, терміну виконання зобов`язань, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновки суду першої інстанції, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29 квітня 2016 року шляхом підписання заяви-анкети. А тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Отже відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженим банк. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що банк має право захистити свої права шляхом зобов`язання боржника виконати свій обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Разом з тим, оскільки порядок збільшення ліміту кредитування відповідно до сервісу «Оплата частинами», пільговий період користування коштами, як і розмір щомісячного мінімального платежу на погашення кредиту передбачено також Тарифами та Умовами, які відповідач не підписував, висновок суду про безпідставність стягнення тіла кредиту, який перевищує розмір кредитного ліміту та простроченого тіла кредиту є вірним. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення вимог Банку є вірним. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Рішення в іншій частині в апеляційному порядку не оскаржено, тому не перевіряється судом апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 04 грудня 2019 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8311,07 грн. та простроченим тілом кредиту в розмірі 16792,53 грн. - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді