Постанова 4854 № 520/2629/17

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 520/2629/17 Головуючий в 1 інстанції: Салтан Л.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: доповідача судді Косцової І.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2019 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси від 09.02.2017 р №870 «Про відмову у призначенні пенсії». Зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити, нарахувати та щомісячно виплачувати пенсію за вислугу років у розмірі 90% від місячного заробітку без обмеження граничного розміру (відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру») та з урахуванням середньомісячної суми виплат за останніх 24 календарних місяці роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка, відповідно до довідки прокуратури Одеської області №570 від 26.12.2016 року про розмір місячного заробітку, становить 11 503,85 грн., починаючи з 02 лютого 2017р. (з дня звернення за пенсією). В обґрунтування позову зазначено, що відмова пенсійного органу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, в редакції, що діяла до липня 2007 року, є протиправною, оскільки з урахуванням періоду навчання у вищому навчальному юридичному закладі він має достатній стаж для призначення такої пенсії. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2019 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 задоволено. Суд визнав неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, скасував оскаржуване рішення та зобов`язав призначити та здійснити розрахунок пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 26 липня 2001 року, починаючи з 02 лютого 2017 року у розмірі 90 % від середнього заробітку, без обмежень граничного розміру, з урахуванням середньомісячної суми виплат за останніх 24 календарних місяці роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 11 503,85 грн. відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 570 від 26.12. 2016 року про розмір місячного заробітку. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що стаж роботи позивача в органах прокуратури з урахуванням половини строку навчання у вищому навчальному юридичному закладі надає йому право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», отже позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення останнім норм матеріального та процесуального права, ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалене у справі рішення та постановити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі не врахував, що згідно пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 213-VIII від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 01.06.2015 року призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не здійснюється. Наполягає, що загальний стаж позивача складає 22 роки 5 місяців, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ч.1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру». Зауважив, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі не врахував, що згідно п. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року тимчасово, по 31.12.2017 року максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених законодавством для осіб, які втратили працездатність. Також вважає, що стягнення судом з пенсійного органу судових витрат породжує соціальну напругу у суспільстві і може сприяти невиконання державою своїх функцій по соціальному забезпеченню. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції вірно встановив усі обставини справи та надав їм належну правову оцінку, у зв`язку з чим просив залишити судове рішення без змін. Враховуючи відсутність клопотань від учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи. 01 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одесі із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років. Рішенням пенсійного органу № 870 від 09.02.2017 року заявнику відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на положення пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 213-VIII від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», згідно якого з 01.06.2015 року призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не здійснюється, а також у зв`язку з відсутністю у позивача необхідного трудового стажу. Законність вказаного вище рішення є предметом спору у даній справі. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Статтею 8 Конституції України проголошено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який є одним із основних засад справедливого судочинства. Принцип правової визначеності є невід`ємним елементом верховенства права, який охоплює такі складові як: непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vestedrights); законні очікування (legitimate expectations) - право особи розраховувати на сталість законодавства; незворотність закону й неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity). Ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам відображена в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнається в Україні джерелом права. Так, у справі Salumi Європейський суд наголосив, що дія (наслідки) права Співтовариства має бути чіткою і передбачуваною для тих, на кого воно поширюється. Далі Суд послався на свої попередні рішення у справах Racke н HauptzollamtMainz (1979) та HauptzollamtLandau (1979), в яких він неодноразово підкреслював важливість принципів правової визначеності і законних очікувань. Згідно з усталеною прецедентною практикою ЄСПЛ (рішення у справах «Реквеньї проти Угорщини», «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства», «Коккінакіс проти Греції», «Бесарабська Митрополія проти Молдови») однією з вимог, що випливає зі слів «встановлений законом», є вимога передбачуваності: норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає громадянинові змогу керуватися цією нормою у своїх діях. Поняття легітимних очікувань пов`язується із застосуванням в практиці ЄСПЛ концепції автономного тлумачення, результатом застосування якої є сформульовані ЄСПЛ так звані автономні поняття, одним з яких є поняття «майно» (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції). Аналіз практики розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном дає можливість зробити висновок, що поняття «майно», як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати. При чому ЄСПЛ законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності і саме у зв`язку із автономними поняттями майна та власності. У справі «Міллер проти Австрії» від 16 грудня 1974 року суд зазначив, що обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином, а у справі «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року вказано про те, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності. У справі «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року ЄСПЛ зазначив, що якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Протоколу першого, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства. Таким чином, характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин. У матеріально-правовому сенсі легітимні очікування суб`єктів мають захищатися від непередбачуваних змін законодавства, яким встановлено відповідний правовий режим (власності, інвестиційної діяльності тощо). У процедурному ж сенсі легітимні очікування стосуються однакової та послідовної правозастосовної практики, уникнення вибіркового правосуддя. Відповідно до ст. 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Відповідно до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26 липня 2001 року (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12 липня 2001 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. З матеріалів справи вбачається, що вислуга років позивача з урахування половини строку навчання в Одеській державній юридичній академії складає більше 20 років, в тому числі на посадах прокурорів - більше 17 років. В своїх рішеннях Верховний Суд наголошував на тому, що якщо у прокурорів та слідчих, які мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії, чи ні, таке право не може бути обмежено. Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло). Отже, висновки суду першої інстанції щодо протиправності рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ , а також наявності підстав для зобов`язання останнього призначити таку пенсію є законними та обґрунтованими. Судова колегія вважає безпідставними посилання апелянта на пункт 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII, який нібито з 01.06.2015 року припиняє право працівників прокуратури на призначення пенсії за вислугу років, оскільки 15 липня 2015 року набрав чинності новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII (за винятком окремих його положень), який теж містить положення щодо пенсійного забезпечення працівників прокуратури (стаття 86). Разом з тим, судова колегія вважає обґрунтованими доводи апелянта, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі не врахував внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII до частини п`ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» зміни, які зокрема передбачали, що тимчасово, по 31 грудня 2017 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Враховуючи, що внесені до частини п`ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» зміни неконституційними на визнавались, судова колегія вважає, що позовна вимога в частині нарахування та виплати пенсії за період з 02 лютого 2017р. по 31 грудня 2017 р. без обмеження її максимального розміру є безпідставною, а отже в її задоволенні слід відмовити. Статтею 317 КАС України встановлено, що підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З системного аналізу вимог чинного законодавства та обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що, зобов`язуючи відповідача провести нарахування та виплату пенсії за вислугу років без обмеження її максимального розміру за період з 02 лютого 2017р. по 31 грудня 2017 р., суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення, що призвело до неправильного вирішення справи у вказаній частині, що згідно пп. 1 ч.1 ст. 317 КАС України є підставою для часткового скасування рішення та для прийняття в цій частині нового - про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 308, 310, 317, 322, 325 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2019 року скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести нарахування та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсію за вислугу років без обмеження її максимального розміру з 02 лютого 2017 року по 31 грудня 2017року. Ухвалити у вказаній частині нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести нарахування та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсію за вислугу років без обмеження її максимального розміру з 02 лютого 2017 року по 31 грудня 2017 року. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Косцова І.П. Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О. Повне судове рішення складено 19.02.2020 року.