Постанова 4824 № 757/26089/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 757/26089/18-ц Головуючий у І-й інстанції - Притула Н.Г. апеляційне провадження № 22-ц/824/875/2020 Доповідач Заришняк Г.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 рокуКиївський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М. при секретарі Діденку А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , діючого в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації, - ВСТАНОВИВ: В травні 2018 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації. В обґрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року та ІНФОРМАЦІЯ_6 року відповідач на власній персональній сторінці у соціальній мережі Інтернет поширив інформацію про позивача, яка ганьбить її гідність, честь та ділову репутацію. Позивач, посилаючись на вказані вище обставини, просила суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачем на його персональній сторінці у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_7»; « ІНФОРМАЦІЯ_8 …». Просила також визнати недостовірною та такою, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідачем на його персональній сторінці у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: ІНФОРМАЦІЯ_9» «ІНФОРМАЦІЯ_10.» «ІНФОРМАЦІЯ_11». Просила зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію про позивача шляхом опублікування на його персональній сторінці в соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, тим же шрифтом, що і була опублікована недостовірна інформація, наступний текст спростування « ІНФОРМАЦІЯ_12»; « ІНФОРМАЦІЯ_13 …» ІНФОРМАЦІЯ_9» «ІНФОРМАЦІЯ_14.» «ІНФОРМАЦІЯ_11». Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2019 року в позові ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючий в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в судовому рішенні, обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивачки підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній. Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду законним. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обгрунтованність постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Відповідно до вимог ст. 201 ЦК Україничесть, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Згідно зі ст.ст. 297, 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. Статтею 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності зі ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 р. за № 1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (ч. 4 ст. 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7 ст. 277 ЦК України). Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу. Статтею 2 Закону України «Про інформацію» визначено, що основними принципами інформаційних відносин є гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. На підставі положень ст. 5 Закону України «Про інформацію», реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Разом з тим, відповідно до вимог частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції. Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження. Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідач на персональній сторінці у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) розмістив пост, в якому містяться наступні вислови: « ІНФОРМАЦІЯ_15»; «ІНФОРМАЦІЯ_16 ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідачем на його персональній сторінці у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) було розміщено пост, який містить наступні вислови: ІНФОРМАЦІЯ_9» «ІНФОРМАЦІЯ_17.» «ІНФОРМАЦІЯ_18». В судовому засіданні представник відповідача не заперечував, що дійсно зазначені позивачкою статті були розміщені на сторінці відповідача в мережі Інтернет. Судом першої інстанції було досліджено звукозапис судового засідання Печерського районного суду м.Києва від 07.02.2018 року у справі №757/56487/17-к, з якого вбачається, що під час розгляду клопотання начальника управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Безщасного Ю.М. про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №72017000000002014 головуючим суддею було оголошено, що повноваження адвоката ОСОБА_2. були обмежені, в зв`язку з чим її не було допущено до участі у справі. Під час розгляду вказаного клопотання адвокат не надала повноважень на участь у справі. Оскільки на час розгляду клопотання не було надано судді для огляду доручення ОСОБА_17 від 07.02.2018 року та не надано доказів дати виготовлення вказаного доручення, тому суд не взяв до уваги вказане доручення як належний доказ. Окрім того, суд доручив Головному слідчому управлінню Національної поліції України в порядку, передбаченому розділом ІІІ Кримінального процесуального кодексу України, провести перевірку інформації щодо втручання в діяльність захисника ОСОБА_27. при розгляді вказаного клопотання. В поданому відзиві на позов відповідач вказував, що позивачка прибула у вказане судове засідання невчасно, а тільки після відводу адвоката ОСОБА_18., який теж прибув у судове засідання не на призначений час, чим адвокати не тільки порушили встановлені правила, але і продемонстрували неповагу до суду. Ці факти дали підставивідповідачупоширити інформацію проте те, що Позивачка та ОСОБА_18 самеувірвалися в суд та своїми діями намагались зірвати судове засідання. Опираючись на вказані обставини, що підтверджуються ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 07.02.2018р. у справі №757/ 56487/17-к та диском із технічним записом судового засідання Печерського районного суду м. Києва від 07.02.2018р., доданим позивачем до позовної заяви, відповідач, використовуючи мовні засоби, зробив у своїй публікації суб`єктивну оцінку наведеній інформації, яка відповідає дійсності, містить відомості про події, які існували, повідомивши про те, що «ІНФОРМАЦІЯ_19». Дана інформація не порушує особисті немайнові права позивачки. Щодо стосується опублікованої відповідачем інформації«ІНФОРМАЦІЯ_20», то вона не містить фактичних даних, які можна було б довести, і є оціночним судженням відповідача. Публікуючи інформацію про те, що «ІНФОРМАЦІЯ_21 відповідач виходив із ситуації, що склалася з адвокатом Центру безплатної правової допомоги ОСОБА_20 , та наводить достовірну інформацію, даючи обставинам свою суб`єктивну оцінку, при цьому позивачка в даній публікації не згадується. Як видно з ухвали Печерського районного суду міста Києва від 07.02.2018 р., постановлену у справі №757/56487/17-к, позивачкою в судовому засіданні була подана суду заява про відвід захисника ОСОБА_27., який представляв інтереси ОСОБА_21 у кримінальному провадженні, заяву ОСОБА_2 про відвід захисника ОСОБА_27. було залишено судом без задоволення (а.с.107-109). Відповідно до матеріалів даної цивільної справи, позивачка зверталася до органів адвокатського самоврядування зі скаргами про притягнення ОСОБА_23 до дисциплінарної відповідальності, намагаючись позбавити останнього права на адвокатську діяльність. Відповідач, як народний депутат, 13.02.2018 року звертався із депутатським зверненням до Міністра юстиції України та Начальника Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_28 щодо тиску на адвоката ОСОБА_27. при розгляді вказаного клопотання. Таким чином, в даній частині публікації відповідач наводить достовірну інформацію, використовує при цьому мовно-стилістичні засоби для вираження своїх оціночних суджень. ІНФОРМАЦІЯ_22 року відповідачем на його персональній сторінці у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) було розміщено пост, який містить наступні вислови:ІНФОРМАЦІЯ_9» «ІНФОРМАЦІЯ_10.» «ІНФОРМАЦІЯ_18». Разом з тим, в зазначених висловах не йде мова про позивачку, оскільки використовується узагальнене поняття адвокати ОСОБА_17 . З цієї статті також не слідує звинувачення ОСОБА_2 у конкретних злочинних діях. ОСОБА_26 виразив суб`єктивні оціночні судження, свій особистий погляд на результати роботи адвокатів, критичну оцінку їх діяльності. Внаслідок розповсюдження відповідачем вказаної інформації шкоди честі, гідності та діловій репутації позивачці не спричинено. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу, національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві. У справі, що переглядалася, були поширені оціночні судження з урахуванням стилістики поширеної відповідачем інформації, застосованих мовних оборотів та відсутністю посилань на конкретні факти, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, з якої слідує, що наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. (Правова

позиція Верховного суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц). Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, зібраним по справі доказам дав належну правову оцінку та й прийшов до правильних висновків, що в ході судового розгляду не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширені інформації, яка у відповідності до вимог закону може мати статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, суду не доведено, що зазначені в статті цитати спрямовані на поширення відповідачем недостовірної інформації щодо позивачки, приниження її честі, гідності та ділової репутації, а тому суд обґрунтованого відмовив в задоволенні позову ОСОБА_2 . Постановлене судом рішення відповідає вимогам норм матеріального та процесуального закону й не може бути скасованим з підстав, наведених в апеляційній скарзі. Посилання в апеляційній скарзі на те, що поширена інформація порушує особисті немайнові права позивачки, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються зібраними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , діючого в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2019 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів. Повний текст постанови виготовлений 20 лютого 2020 року. Головуючий : Судді: