Постанова 4818 № 623/2030/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України Справа № 623/2030/19 Провадження № 22-ц/818/796/20 18 лютого 2020 року м. Харків Харківський апеляційний суд в складі колегії: головуючого Сащенко І.С. суддів Коваленко І.П., Овсяннікової А.І. за участю секретаря Іманвердізаде А.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області, розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 листопада 2019 року (суддя Бєссонова Т.Д.) за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харкіської області,- встановив: В травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, в якому просив стягнути відповідача нанесену матеріальну шкоду у розмірі не отриманої пенсії у відповідності до ст. 37 ЗУ «Про державну службу», право на отримання якої у розмірі «80% середньомісячної заробітної плати за останні 24 календарні місяці, перед зверненням за пенсією, а саме з жовтня 2009 року по вересень 2011 року, з яких сплачено єдиний соціальний внесок» встановлено рішенням від 14.06.2018 року Ізюмського міськрайонного суду Харківської області, за період з жовтня 2011 року по вересень 2017 року, внаслідок не внесення Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області до довідок № 141 та № 142 від 10.01.2019 року всієї суми заробітної плати, фактично виплаченої за розрахунковий період ( з жовтня 2009 року по вересень 2011 року), з якої сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у сумі 67059,91 гривень та стягнути моральну шкоду в розмірі 50000 гривень. Сторони в судове засідання не з`явились. Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 листопада 2019 року провадження у справі закрито. Не погодившись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням процесуального права. Зазначає, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно- правових відносин, вирішуються в порядку цивільного судочинства. Публічно- правовий спір щодо зобов`язання надати Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради довідок про складові заробітної плати вирішено в судовому порядку ще у 2018 році. Правом на надання відзиву по справі сторони не скористались. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Закриваючи провадження по справі суд першої інстанції виходив з того, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду . Встановлено, що відповідно до рішення І сесії 5 скликання Ізюмської міської ради Харківської області від 29.04.2006 року №0006 ОСОБА_1 працював на посаді першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунальним господарством. Згідно рішення 44 сесії 5 скликання Ізюмської міської ради Харківської області від 12.09.2008 року № 2551 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади 12.09.2008 року. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив стягнути з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області матеріальну шкоду у сумі 67059,91 гривень, завданої внаслідок не внесення Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області відповідно до довідок № 141 та № 142 від 10.01.2019 року всієї суми заробітної плати, фактично виплаченої за розрахунковий період ( з жовтня 2009 року по вересень 2011 року), з якої сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що йому завдало майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, право на отримання якої у розмірі «80% середньомісячної заробітної плати за останні 24 календарні місяці, перед зверненням за пенсією встановлено рішенням від 14.06.2018 року Ізюмського міськрайонного суду Харківської області. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, судова колегія керується такими міркуваннями. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У частині першій статті 5 цього Кодексу зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Згідно з частиною другою цієї статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАСУкраїни). Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин. Предметом судового розгляду у цій справі є вимога посадової особи про стягнення з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області нанесеної матеріальної шкоди у розмірі не отриманої пенсії. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із діяльністю державного службовця на публічній службі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби. Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19). Тому суд першої інстанції, правильно застосувавши норми процесуального права, закрив провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду, апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20.02.2020 року. Головуючий І.С. Сащенко Судді А.І. Овсяннікова І.П. Коваленко