Постанова 4803 № 216/2414/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2736/20 Справа № 216/2414/19 Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відповідач- ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 вересня 2019 року, ухваленого суддею Кузнецовим Р.О. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ : У квітні 2019 року позивач, АТ КБ «Приватбанк», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до укладеного договору б/н від 02.09.2014 року відповідач отримала кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості Відповідач станом на 25.03.2019 року має заборгованість - 16 280,09 грн, з яких: 0,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 691,85 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 11 337,74 грн. - нараховано пені за прострочене зобов`язання, 2 999,07 грн - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина), 751,43 грн - штраф (процентна складова). Відповідно до п.1.1.7.11. Договору, Договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк. Пунктом 1.1.7.43. Договору сторони визнали, що дія договору закінчується в момент закриття останнього рахунку/депозиту Клієнта, відкритого в рамках Договору або підпадаючого під дію Договору, а також при закінченні використання послуг Банка, передбачених договором. За наявної у Клієнта в момент закриття останнього рахунку Клієнта непогашеної заборгованості перед Банком по Договору, в тому числі по овердрафту, а також заборгованості по сплаті комісії перед Банком, дія договору закінчується після повного погашення заборгованості. На даний час Відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав ті інтересів АТ КБ «ПриватБанк». Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач АТ КБ «Приватбанк», не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про повне задоволення заявлених позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції послався у рішенні на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів проти вимог позивача, тому посилання суду на цей висновок є бездоказовим та безпідставним. Позивач не погоджується із висновком суду, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору та видачі відповідачу кредитних коштів, вказуючи, що подана як доказ анкета-заява від 02.09.2014 року, підписана відповідачем підтверджує укладення між сторонами кредитного договору, який повністю відповідає вимогам ч.2 ст.208, ч.1 ст.207 ЦК України, а доказів оскарження відповідачем укладеного договору, матеріали справи не містять. Зазначає, що надана позивачем виписка про рух коштів підтверджує отримання позивачем кредитної картки «Універсальна», відображає користування відповідачем отриманими від банку грошовими коштами, погашення заборгованості за договором. Скаржник наголошує на тому, що відповідач, користуючись кредитними коштами добре розуміла умови договору, тому висновки суду щодо незнання тарифів, умов та правил, не відповідає дійсним обставинам справи. Також, позивач вказує, що суд першої інстанції належним чином не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору, частково, сплачуючи заборгованість за договором, у тому числі відсотки, пеню та комісії, а отже відповідач визнала свої зобов`язання за угодою та розмірі, встановлених обов`язкових платежів. Відзив на апеляційну скаргу позивача не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, однак рішення суду підлягає зміні в частині мотивів відмови позивачу у задоволенні позову, з наступних підстав. Матеріалами справи і судом встановлено, що 02.09.2014 відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До матеріалів справи позивач додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Так, в позовній заяві позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 02.04.2014 відповідач отримав кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 25.03.2019 року становить 16280,09 грн, з яких: 0,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 691,85 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 11337,74 грн. - нараховано пені за прострочене зобов`язання, 2999,07 грн - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина), 751,43 грн - штраф (процентна складова). Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволені позовних вимог керувався нормами статей 207, 215, 526, 626, 628, 638, 1048, 1054 ЦК України, ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» й виходив з того, що факт ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, не можна визнати доведеним, а самі Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки сама Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка підписана відповідачем, предмету договору та інших істотних умов не містить, інших угод з цього приводу між сторонами укладено не було, що свідчить про недодержання сторонами письмової форми кредитного договору, тому вказаний договір є нікчемним. Колегія суддів погоджується із висновком суду щодо наявності підстав у відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, однак з інших підстав, ніж зазначено у судовому рішенні та не може погодитись з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів вважає, що оскаржуване позивачем судове рішення частково відповідає зазначеним вище нормам закону. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.. У спорі, пов`язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися (листи, телеграми, телетайпне чи електронне повідомлення тощо). При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити підписи відправників. Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що право кредитора вимагати повернення кредиту наступає у разі прострочення позичальником повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, тому позивач повинен надати суду докази у підтвердження даних обставин, а також довести розмір заборгованості, яку просить стягнути з відповідача. Суд встановив, що 02.09.2014 відповідач ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.7). З анкети-заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також підтверджено і наданою позивачем копією паспорта позивача (а.с.24) і на момент підписання нею анкети-заяви 02 вересня 2014 року відповідачу виповнилося 16 років та 2 місяці, тобто ОСОБА_1 на час вчинення правочину була неповнолітньою. Відповідно до статті 32 Цивільного кодексу України фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має неповну фізичну дієздатність, і, окрім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку). Згідно ст.31 ЦК України ця особа також має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Відповідно до ч.2, 4 ст.32 ЦК України неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону. За статеє 33 ЦПК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року (справа №289/1996/16-ц) викладена правова позиція щодо застосування норм права до правовідносин, які виникли між сторонами у даній цивільній справі, де зазначено, що для укладання кредитного договору, фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність, усвідомлювати наслідки вчинення такого правочину, а у разі її відсутності на час укладання договору, такий договір за вимогами статті 215 ЦК України може бути визнано недійсним. Нормами статті 32 ЦК України визначено неповну цивільну дієздатність осіб від 14 до 18 років, обсяг якої дає право цим особам розпоряджатися своїм заробітком, відкривати вкладні рахунки, накопичувати кошти, тобто вчиняти дії, які позитивно впливатимуть на розвиток фізичної особи та її самостійності, а не право на укладання кредитних договорів. Те, що кредитний ліміт було установлено на платіжну картку позичальника у червні 2016 року, після досягнення ОСОБА_1 повноліття не мають правового значення, оскільки кредитний договір, складовими якого є заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, був укладений коли відповідач не мала повної цивільної дієздатності, при цьому позивачем не надано доказів, що під час укладення договору була одержана згода від батьків на вчинення неповнолітньою особою правочину, що повністю узгоджується із правової позиції, викладеною у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справа №289/1996/16-ц. Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно о ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Таким чином, правочин, вчинений особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності є нікчемним правочином з моменту його вчинення і визнання його недійсним в судовому порядку не потребується. Отже, колегія суддів вважає, що, оскільки судом першої інстанції ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову через нікчемність укладеного договору, у зв`язку із недодержанням сторонами письмової форми кредитного договору, тобто правильне по суті рішення, однак це рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови позивачу у задоволенні його позовних вимог - через нікчемність правочину в момент його вчинення з підстав порушення вимог ч.2 ст.203ЦК України (відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності відповідача). Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 вересня 2019 року, змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 20 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: