Постанова Кропивницький апеляційний суд № 398/3762/18

ПОСТАНОВА Іменем України 17 лютого 2020 року м. Кропивницький справа № 398/3762/18 провадження № 22-ц/4809/398/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І., за участю секретаря судового засідання Діманової Н. І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Виконавчий комітет Олександрійської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Нерода Л. М.) від 26 грудня 2019 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до Виконавчого комітету Олександрійської міської ради у якому просила визнати незаконним і скасувати рішення Виконавчого комітету Олександрійської міської ради № 533 від 22 серпня 2018 року. Свою вимогу обґрунтовувала тим, що вона є власником кіоску АДРЕСА_1 . Однак, оскаржуваним рішенням виконком зобов`язав підпорядкованих йому суб`єктів господарювання здійснити демонтаж двох кіосків за вказаною адресою, один з яких належить їй, як таких чиї власники невідомі. Вона вважає, що це рішення виконавчого органу місцевого самоврядування є незаконним так, як порушує її право власності на кіоск. Короткий зміст рішення суду Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2019 року провадження у справі закрито. Суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами існує публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги У поданій до суду апеляційній скарзі позивачка просить скасувати ухвалу Олександріського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2019 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду. На її думку, ухвала суду незаконна і необґрунтована. Вона вважає, що висновок суду про наявність між нею і відповідачем публічно-правового спору є хибним так, як спір є цивільно-правовим. На користь цього свідчить той факт, що відповідачу було достеменної відомо про неї, як власника кіоску, оскільки в 1996 році відповідач надав їй дозвіл на здійснення у кіоску торговельної діяльності непродовольчими товарами. Узагальнені доводи відповідача Відповідач не скористався своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу. Сторони повідомленні належним чином про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (судових повісток), але в судове засідання в суд апеляційної інстанції не з`явилися. Про причини неявки суд не повідомили. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою всіх учасників справи та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно ч. ч. 4, 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України, постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення. Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини: 22 серпня 2018 року Виконавчий комітет Олександрійської міської ради прийняв рішення № 533 про демонтаж кіосків по АДРЕСА_2 ), яким, зокрема, вирішив: «1. Управлінню житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування міської ради разом з комунальним підприємством «Муніципальна поліція» Олександрійської міської ради провести демонтаж двох кіосків по АДРЕСА_2 ), власники яких невідомі особи». Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України). Суд першої інстанції правильно вказав, що судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями такого розмежування є: суб`єктний склад спірних правовідносин. Предмет спору та характер матеріально-правових відносин між їх учасниками. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Далі, мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на норми статей 3, 15 ЦПК України в редакції 2004 року, а також статтю 17 КАС України в редакції 2005 року, які на час розгляду справи в суді втратили чинність у зв`язку з викладенням цих Кодексів у новій редакції згідно із Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ. Отже, суд користувався нормами процесуального права, які втратили чинність. Натомість, згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; Вирішуючи питання розмежування юрисдикцій адміністративних і загальних судів, Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію, яка викладена у постанові від 20 вересня 2018 року по справі ЄУН 126/1373/17, яка надалі неодноразово була повторена ним в інших судових рішеннях. Її суть зводиться до того, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Звертаючись з позовом до відповідача, ОСОБА_1 вимагала визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування. Отже, вона просила застосувати один із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачений п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Крім того, свою вимогу вона обґрунтовувала тим, що відповідач порушив її право на вільне володіння та користування своїм майном, вирішивши провести демонтаж кіоску, тобто зняти його з місця установки, всупереч раніше наданому дозволу на його розміщення за цією адресою (дозвіл № 47 від 08 жовтня 1999 року). До того ж відповідач мотивував оскаржуване рішення тим, що власник цього майна не відомий, отже він не визнає право позивача. В рішенні від 22 серпня 2018 року № 533 виконавчий комітет хоча і послався на повноваження в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку, передбачені ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» та Порядок демонтажу некапітальних споруд та засобів зовнішньої реклами, однак прийняте рішення мотивував тим, що власники кіосків невідомі особи, тобто вони є безхазяйними речами. Враховуючи зміст оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, предмет та характер спору колегія суддів вважає, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а стосується захисту її приватного права права власності та його недоторканності, яке, на думку позивачки, порушене оскаржуваним рішенням, хоч останнє ще і не виконане. У справі, яка розглядається спірні правовідносини виникли між її учасниками у зв`язку зі спором про право цивільне, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Ураховуючи суть спірних правовідносин та предмет спору, суб`єктний склад сторін у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вирішення зазначеного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосується захисту набутого права власності на об`єкт рухомого майна від не власника, що виходить за межі компетенції адміністративних судів, а тому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Отже, висновок суд першої інстанції про те, що вирішення спору належить до юрисдикції адміністративних судів є помилковим. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги У зв`язку з тим, що суд першої інстанції допустив помилку у визначенні юрисдикційності цього спору і ухвалив судове рішення, яке не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та справедливості, відповідно до приписів ст. 379 ЦПК України, вказане рішення підлягає скасуванню, як таке що перешкоджає подальшому провадженню у справі та ухвалене з порушенням норм процесуального права з направленням справа для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2019 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до того ж суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. Л. Карпенко Судді А. М. Головань С. І. Мурашко