Постанова 4856 № 240/359/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/359/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов Сергій Вікторович Суддя-доповідач - Кузьменко Л.В. 18 лютого 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Кузьменко Л.В. суддів: Совгири Д. І. Франовської К.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року (рішення ухвалено суддею Черноліховим С.В. 28 листопада 2019 року в м.Житомир, дату складення повного судового рішення не зазначено) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, В С Т А Н О В И В : В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві, в якому просив: - стягнути із головного управління ДФС у м.Києві не нараховану грошову компенсацію за невикористанні дні відпустки за 2005 рік у сумі 458,70 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що проходив службу в органах податкової міліції з 15.02.2000 року по 29.03.2005 року і при звільненні йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористанні дні відпустки за 2005 рік. Листом Головного управління ДФС у м.Києві від 24.05.2018 №24570/Б/26-15-04-0212 позивача повідомлено про повний розрахунок при звільненні відповідно до чинного законодавства та відомчих нормативних документів. Позивач зазначає, що відповідно до приписів "Положення про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення і виплати пенсій і грошової допомоги", затвердженого постановою КМУ від 30.10.1998 року №1762 на осіб начальницького складу податкової міліції при проходженні служби поширено дію "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР", затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. №114 (далі-Положення №114), відповідно до приписів п.51 якого позивач мав право на чергову відпустку тривалістю 40 календарних діб. Відповідно до Положення №114 особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. Позивач стверджує, що мав право на відпустку за період з січня 2005 року по 29 березня 2005 року, яке в період проходження служби не реалізував, тому при звільненні відповідач зобов`язаний був виплатити йому грошову компенсацію за 10 днів чергової відпустки. З огляду на те, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є частиною його грошового забезпечення, просить з урахуванням наведених у позові розрахунків стягнути з відповідача 458,70 грн. вказаної компенсації. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року провадження у справі закрито. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року скасовано ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, справу направлено до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а також неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні. Зазначає, що обставини щодо проходження позивачем служби у спірний період часу були предметом судового розгляду в інших справах, рішення у який набрали законної сили і виконані. Вважає, що за встановлених судовими рішеннями обставин відсутні законодавчо визначені підстави для зарахування до стажу роботи позивача, що дає право на щорічну основну відпустку періоду з 22.01.2005 року по 28.03.2005 року. В судове засідання позивач та представник відповідача не прибули, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач направив до суду клопотання про розгляд справи без його участі. Відповідно до ч. 1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. З матеріалів справи встановлено, що позивач з 15 лютого 2000 року проходив службу в управлінні податкової міліції Державної податкової адміністрації у м.Києві, правонаступником якого є Головне управління ДФС у м.Києві. 27 грудня 2004 року наказом ДПА у м.Києві №528-0 позивача звільнено з посади оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з незаконним відшкодуванням податку на додану вартість управління організації боротьби з фіктивними суб`єктами підприємницької діяльності УПМ ДПА у м. Києві і зараховано у розпорядження ДПА у м. Києві. У зв`язку з перебуванням позивача з 10 по 21 січня 2005 року у відпустці, термін перебування у розпорядженні ДПА у м. Києві позивачу продовжено до 21 січня 2005 року. Наказом в.о. голови ДПА у м.Києві від 29 березня 2005 року № 97-о "По особовому складу податкової міліції" майора податкової міліції ОСОБА_1 звільнено в запас за підпунктом "є" пункту 64 Положення (за порушення дисципліни). Позивач вважав таке звільнення незаконним, звертався до суду з позовом про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Постановою Подільського районного суду м.Києва від 30 травня 2006 року у справі №2-п-357/06, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2006 року, ОСОБА_1 в задоволенні вказаного позову відмовлено. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 також звертався до суду з позовом, в якому просив зобов`язати Головне управління ДФС у м. Києві здійснити нарахування за період із 22 січня по 29 березня 2005 року та виплатити йому грошове забезпечення з розрахунку окладу за спеціальне звання, посадового окладу за останньою основною посадою та відсоткової надбавки за вислугу років в розумінні наказу Державної податкової адміністрації України від 07 лютого 2001 року №43. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №806/822/16 від 01 червня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено. Судовими рішеннями у справах №2-п-357/06 та №806/822/16 встановлено, що у період з 22 січня 2005 року по 29 березня 2005 року ОСОБА_1 на службу не виходив без поважних причин, що стало підставою для його звільнення зі служби, а отже не виконував будь-якої оплачуваної роботи за місцем несення служби, тому підстави для нарахування та виплати йому грошового забезпечення за цей період відсутні. З огляду на те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено відсутність позивача в період з 22 січня 2005 р. по 28 березня 2005 р. на робочому місці, суд першої інстанції дійшов висновку, що у роботодавця були відсутні законодавчі підстави для зарахування до стажу роботи позивача, що дає право на щорічну основну відпустку, періоду з 22 січня по 28 березня 2005 року, і як наслідок - на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки. В силу приписів частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З огляду на встановлені судовими рішеннями у наведених справах обставини, з урахуванням приписів ст.78 КАСУ, а також з огляду на те, що позивач в період з 10 по 21 січня 2005 року перебував у відпустці, тобто скористався наданим йому нормами Положення №114 правом на відпустку, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції з огляду на таке. В силу приписів статті 24 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Згідно з пунктом 51 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (у редакції на момент звільнення позивача, далі - Положення №114), тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно. Чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року (пункт 52 Положення №114). Відповідно до абзацу другого пункту 56 Положення, особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про відпустки" до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 у травні 2005 року звернувся до Подільського районного суду м.Києва, до юрисдикції якого станом на день подання позову віднесено розгляд справи про поновлення на публічній службі, як до адміністративного суду першої інстанції, з позовом, у якому просив суд поновити його як незаконно звільненого на роботі за відповідною посадою в Управлінні податкової міліції Державної податкової адміністрації у м.Києві, зобов`язти ДПА у м.Києві підвищити з 01.11.2004 р. посадовий оклад і грошове забезпечення відповідно до постанови KM України від 04.11.2004 р. №1481 та провести виплату грошового забезпечення за останньою штатною посадою (старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах УПМ ДПА у м.Києві), починаючи із 22.01.2005 р. і до дня звільнення з роботи, виходячи із середньомісячного заробітку у розмірі 1244,79 грн. та стягнути з ДПА у м.Києві на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.03.2005 р. до дня поновлення на роботі, виходячи із середньомісячного заробітку у розмірі 1244,79 грн. та 10000,00 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди. Постановою Подільського районного суду м.Києва від 30.05.2006 р. у справі №2-п-357/06, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.07.2006 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.12.2006 р., ОСОБА_1 в позові до Державної податкової адміністрації у м.Києві, третя особа: виконуючий обов`язки голови ДПА у м.Києві Дрига А.Б. про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено. У вказаній постанові суд вказав, що з 10.01.2005 року по 21.01.2005 року позивач за його заявою знаходився у відпустці, що підтверджується наказом ДПА у м. Києві від 28.01.2005 року №17-в. У зв`язку з перебуванням позивача у відпустці наказом ДПА у м. Києві від 18.01.2005 року №10-о перебування у розпорядженні ДПА у м. Києві йому було продовжене до 21.01.2005 року. 22.01.2005 року позивач до УПМ ДПА у м. Києві не з`явився. Зі змісту цього судового рішення вбачається, що за фактом відсутності позивача за місцем проходження служби з 22.01.2005 року по 29.03.2005 року було проведено службове розслідування. Наказом в.о. голови ДПА у м.Києві від 29 березня 2005 року №97-о "По особовому складу податкової міліції" майора податкової міліції ОСОБА_1 звільнено в запас за підпунктом "є" пункту 64 Положення (за порушення дисципліни). В травні 2016 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати Головне управління ДФС у м. Києві здійснити нарахування за період із 22 січня по 29 березня 2005 р. та виплатити грошове забезпечення з розрахунку окладу за спеціальне звання, посадового окладу за останньою основною посадою та відсоткової надбавки за вислугу років в розумінні наказу Державної податкової адміністрації України від 07 лютого 2001 р. №43. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду у справі №806/822/16, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017 року в задоволенні позову відмовлено. У справі №806/822/16 суди встановили, що 27 грудня 2004 р. наказом ДПА у м.Києві №528-0 позивача звільнено з посади оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з незаконним відшкодуванням податку на додану вартість управління організації боротьби з фіктивними суб"єктами підприємницької діяльності УПМ ДПА у м.Києві і зараховано у розпорядження ДПА у м.Києві. Термін перебування у розпорядженні ДПА у м.Києві позивачу продовжено до 21 січня 2005 р. Наказом в.о. голови ДПА у м.Києві від 29 березня 2005 р. №97-о "По особовому складу податкової міліції" майора податкової міліції ОСОБА_1 звільнено в запас за ст.64 п."є" (за порушення дисципліни), який знаходився в розпорядженні ДПА у м.Києві, з 27 грудня 2004р. Зі змісту судових рішень ухвалених у справі №806/822/16 предметом дослідження були обставини щодо нез"явлення позивача на роботі у період з 22 січня 2005 р. по 28 березня 2005 р. та наявність у останнього права на виплату грошового забезпечення за період з 22 січня 2005 р. по 29 березня 2005 р. Колегія суддів зазначає, що оскільки грошова компенсація за невикористані дні відпустки є частиною грошового забезпечення позивача у вказаний період його служби, то за наявності порушеного права позивача щодо виплати такої компенсації такі вимоги мали бути заявлені ОСОБА_1 у наведених вище справах, оскільки про порушене право позивач був обізнаний після звільнення та проведення з ним остаточного разрахунку. Разом з тим, в силу положень п.40 Положення №114 призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ УРСР відповідно до його компетенції. При цьому враховується таке: зокрема, в) при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб. У виняткових випадках, пов`язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ УРСР. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням відпустках /крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною/, на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах. Відповідно до п. 52 Положення №114 чергова відпустка має бути надана протягом календарного року кожній особі рядового або начальницького складу. В особливих випадках з дозволу прямого начальника (від начальника управління внутрішніх справ Кримської АРСР, області, м. Києва, йому рівних і вище) невикористана чергова відпустка за минулий рік може бути надана в I кварталі наступного року. В силу п. 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про відпустки" до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка. З огляду на встановлені судовими рішеннями у справах №2-п-357/06 і №806/822/16 обставини невиходу позивача з 22 січня 2005 року по 29 березня 2005 року на службу без поважних причин, відсутність фактичного виконання ним посадових обовв`язків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у роботодавця відсутні законодавчі підстави для зарахування до стажу роботи позивача, що дає право на щорічну основну відпустку, періоду з 22 січня по 28 березня 2005 року, і як наслідок, у позивача не виникає право на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки. Слід зазначити також, що позивач не довів і ту обставину, що відповідно до наказу ДПА у м. Києві від 28.01.2005 року №17-в йому надано саме частину невикористаної чергової відпустки за період служби за 2004 календарний рік, а не чергову відпустку за 2005 календарний рік, позаяк жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 не надав як суду першої так і апеляційної інстанції. Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 19 лютого 2020 року. Головуючий Кузьменко Л.В. Судді Совгира Д. І. Франовська К.С.