Постанова 4850 № 200/10814/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 року справа №200/10814/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року (повне судове рішення складено 26 листопада 2019 року у м. Слов`янську) у справі № 200/10814/19-а (суддя в І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення, УСТАНОВИВ: Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» (далі КП «Вода Донбасу», платник податків) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі ГУ ДФС у Донецькій області, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0039374707 від 28.05.2019, яким зобов`язано сплатити штраф у розмірі за 12 240,00 грн. за платежем «Рентна плата» (далі Спірне податкове повідомлення-рішення). Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем було отримано Спірне податкове повідомлення-рішення за неподання податкової декларації за платежем «рентна плата за спеціальне використання води» № 0039374707 від 28.05.2019 на суму штрафу 12 240,00 грн., яке прийнято відповідачем протиправно, оскільки відповідно до Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VІІ) у разі настання форс-мажорних обставин підприємству не нараховуються штрафні санкції та пеня несвоєчасну сплату податків та зборів. Сертифікатами Торгово-промислової палати України № 1735, 1736 про настання обставин непереборної сили, якими засвідчена настання обставин непереборної сили з 10.06.2014 при здійсненні КП «Компанія «Вода Донбасу» господарської діяльності на території Донецької області, у яких, між іншим, зазначено, що на момент видачі останніх, обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року позовні вимоги задоволені. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що ГУ ДФС у Донецькій області проведено камеральну перевірку КП «Компанія «Вода Донбасу» щодо своєчасного подання податкових декларацій з рентної плати (юридичних осіб) за період з ІІ кварталу 2016 року по І квартал 2019 року, якою встановлено не подання податкових декларацій з рентної плати (юридичних осіб) за період з ІІ кварталу 2016 року по І квартал 2019 року (акт перевірки від 15.05.2019 № 1648/05-99-47-07). Згідно з актом за даними ДНВП «Геоінформ України» КП «Компанія «Вода Донбасу» має діючий спеціальний дозвіл на користування надрами (реєстраційний номер 5929 від 25.03.2014) терміном дії до 25.03.2034: вид користування видобування корисних копалин промислова розробка родовищ; вид корисної копалини води питні і технічні; відомості про ділянку надр, що надається у користування родовище Донецьке (місцезнаходження Донецька область, Слов`янський район, с. Дробишеве, с. Щурове). Перевіркою встановлено, що позивачем не подано податкові декларації із збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод та з рентної плати за спеціальне використання води за період, що перевірявся, а Закон № 1669-VІІ, на думку відповідача, не скасовує обов`язків платників податків, встановлених ПК України. Всі особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, виходячи з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку щодо своєчасного подання податкових декларацій з рентної плати (юридичних осіб) за період з ІІ кварталу 2016 року по І квартал 2019 року. Вказаною перевіркою встановлено порушення вимог п.п.16.1.3 п. 16.1 ст. 16, п.п.49.18.2 п. 49.1 ст. 49, п. 252.3, 252.23 ст. 252, п. 255.12 ст. 255, п. 257.1, 257.2 ст. 257, п.п.257.3.1, 257.3.4 п. 257.3.1 п. 257.3.4 п. 257.3 ст. 257, п.п.258.1.1 п. 258.1 ст. 258 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: не подання податкових декларацій з рентної плати (юридичних осіб) за період з ІІ кварталу 2016 року по І квартал 2019 року (акт перевірки від 15.05.2019 року № 1648/05-99-47-07). На підставі зазначеного акту винесено Спірне податкове повідомлення-рішення. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд дійшов висновку, що оскільки позивач має сертифікати (висновок) Торгово-промислової палати України № 1735 від 25.11.2014, яким засвідчено настання обставин непереборної сили з 10.06.2014 при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов`язкових платежів та № 1736 від 25.11.2014, якими засвідчено настання обставин непереборної сили з 10.06.2014 при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України для продовження граничних стоків подачі податкових декларацій, наявні підстави для звільнення підприємства від відповідальності за порушення строків сплати грошових зобов`язань з рентної плати за спеціальне використання води з юридичних осіб в установлені ПК України строки. З такими висновками колегія суддів не погоджується та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходить з такого. Відповідно до пп.251.1.4 п. 251.1 ст. 251 ПК України рентна плата складається, зокрема, з рентної плати за спеціальне використання води. Пунктом 255.3 ст. 255 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування рентною платою за спеціальне використання води є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання. Відповідно до п. 257.1 ст. 257 ПК України базовий податковий (звітний) період для рентної плати дорівнює календарному кварталу, а для рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за видобування нафти, конденсату, природного газу, у тому числі газу, розчиненого у нафті (нафтового (попутного) газу), етану, пропану, бутану, рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України та рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України, дорівнює календарному місяцю. Згідно п. 257.2 ст. 257 ПК України платники рентної плати самостійно обчислюють суму податкових зобов`язань з рентної плати. Відповідно до п. 257.3 ст. 257 ПК України платник рентної плати до закінчення визначеного розділом II цього Кодексу граничного строку подання податкових декларацій за податковий (звітний) період, визначений цією статтею, подає до відповідного контролюючого органу за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, податкову декларацію, яка містить додатки, зокрема, з рентної плати за спеціальне використання води - за місцем податкової реєстрації. Пунктом 257.5 ст. 257 ПК України передбачено, що сума податкових зобов`язань з рентної плати, визначена у податковій декларації за податковий (звітний) період, сплачується платником до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такої податкової декларації. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не подано до контролюючого органу податкові декларації по збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод за період з ІІ кварталу 2016 року по І квартал 2019 року. Правовою підставою застосування штрафу у податковому повідомленні-рішення податковим органом визначено пункт 120.1 статті 120 ПК України. Згідно п. 120.1. ст. 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Податкове повідомлення-рішення є способом реалізації податковим органом владних управлінських функцій. Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте за формою «ПС» відповідно до Додатку 11 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, який є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України. Так, у цій справі позивач не заперечує факт неподання до контролюючого органу податкових декларацій по збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод за період з ІІ кварталу 2016 року по І квартал 2019 року, разом з тим, посилається на Закон № 1669-VII та наявність у нього Сертифікатів Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили. З цього приводу слід зазначити, що Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. 02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII, який набув чинності 15 жовтня 2014 року та визначав тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім п. 4 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до положень статті 10 Закону № 1669-VII, протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. За положеннями статті першої цього Закону період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Пунктом 5 ст. 11 Закону № 1669-VII передбачено обов`язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 жовтня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення. На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. 05 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1079-р, яким було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція». Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Пунктом 3 наведеного розпорядження визнані такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 та від 05 листопада 2014 року № 1079-р. Так, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р м. Маріуполь (юридична адреса позивача з 04.12.2014 м. Маріуполь) включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, позивач має сертифікати (висновок) Торгово-промислової палати України № 1735 від 25.11.2014, яким засвідчено настання обставин непереборної сили з 10.06.2014 при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов`язкових платежів, та № 1736 від 25.11.2014, якими засвідчено настання обставин непереборної сили з 10.06.2014 при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України для продовження граничних стоків подачі податкових декларацій. Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (в редакції від 02 вересня 2014 року) визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Частиною першою статті 14 вказаного вище Закону визначено, що Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту. Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що затверджений Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18 грудня 2014 року № 44(5), який набрав чинності з 18 грудня 2014 року та чинний на момент виникнення спірних правовідносин. Статтею 6.1 вказаного Регламенту передбачено, що підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції від 02 вересня 2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів (стаття 6.2.) Якщо сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, Заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України/регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення. Засвідчення форс-мажорних обставин у такому випадку проводиться на загальних засадах відповідно до цього Регламенту. Аналізуючи вищезазначені норми, колегія суддів приходить до наступних висновків: - на час виникнення спірних правовідносин, діяв Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом, що затверджений Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18 грудня 2014 року № 44(5), який і має застосовуватись до спірних правовідносин; - Порядком передбачено, що засвідченню підлягають форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) по кожному окремому податковому та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання якого настало згідно нормативно - правових актів проте таке виконання стало неможливим через наявність зазначених обставин; - Сертифікат не може засвідчувати форс-мажорні обставини на майбутнє. У разі якщо сертифікат про форс-мажорні обставини виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, Заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення. Таким чином, надані позивачем Сертифікати (висновки) Торгово-промислової палати не є належним доказом, який посвідчує обставини непереборної сили відносно не подання податкових декларацій по збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод за період з ІІ кварталу 2016 року по І квартал 2019 року, оскільки він виданий, майже за 2 роки до виникнення спірних правовідносин, і фактично засвідчує обставини непереборної сили у період з 10 червня 2014 року до моменту його видачі 25 листопада 2014 року. Посилання позивача на наявність Сертифікату ТПП України № 1736 від 25.11.2014, якими засвідчено настання обставин непереборної сили з 10.06.2014 при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України для продовження граничних стоків подачі податкових декларацій, колегія не бере до уваги, оскільки він засвідчує обставини непереборної сили у період з 10 червня 2014 року до моменту його видачі 25 листопада 2014 року, тобто до виникнення спірних правовідносин у цій справі. Також, зазначення у вказаних Сертифікатах того, що на момент його видачі обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо не є доказом того, що такий Сертифікат засвідчує відповідні обставини безстроково, тобто на майбутнє, навпаки, враховуючи, що у грудні 2014 року Порядок засвідчення форс-мажорних обставин був затверджений в новій редакції, який має застосовуватись до спірних правовідносин та в якому фактично було уточнено, що якщо на момент видачі Сертифікату обставини непереборної сили тривають та період дії яких встановити неможливо, то, заявник має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату. Відтак, на переконання апеляційного суду, позивач у спірних правовідносинах мав би звернутись до ТПП України після виникнення відповідних обставин щодо неможливості подання податкових декларацій по збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод за період з ІІ кварталу 2016 року по І квартал 2019 року, оскільки засвідченню підлягають обставини непереборної сили по кожному окремому податковому обов`язку та відносно обов`язку виконання якого вже настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом, проте на момент видачі позивачу Сертифікатів від 25 листопада 2014 року, обов`язку подати податкові декларації за спірний період, не виникало. Аналогічний висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 805/385/17-а, адміністративне провадження К/9901/32011/18. Інших обставин щодо неможливості виконати свій обов`язок щодо своєчасності реєстрації податкових накладних позивачем не надано. Суд апеляційної інстанції, застосовуючи частину 2 статті 77 КАС України, яка передбачає, що, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, вважає, що податковим органом доведено правомірність Спірного податкового повідомлення-рішення, натомість, позивачем не надані належні докази в обґрунтування позовних вимог. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду скасуванню, з прийняттям нової про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. В зв`язку з відмовою в позові, відповідно до ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати йому не відшкодовуються, а витрати суб`єкта владних повноважень по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги також не підлягають відшкодуванню. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 200/10814/19-а скасувати. Прийняти нову постанову. У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення рішення № 0039374707 від 28.05.2019 відмовити повністю. Повне судове рішення 20 лютого 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді Т. Г. Гаврищук Е. Г. Казначеєв