Постанова Київський апеляційний суд № 369/4811/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________ ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И справа № 369/4811/18 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Пінкевич Н.С. 18 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : судді-доповідача - Саліхова В.В. суддів: Поліщук Н.В., Шахової О.В., секретаря судового засідання: Дячук І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоя Миколаївна, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним Договір іпотеки від 13 грудня 2016 року, реєстровий №2092, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Шевченко З. М. Скасовано заборону на відчуження на земельну ділянку площею 3, 0302 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво - Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:004:0007, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що належить ОСОБА_3 , та яка була накладена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко З. М. та зареєстрована в реєстрі за № 2093-2095 від 13 грудня 2016 року. № апеляційного провадження: 22-ц/824/2376/2020 Скасовано заборону на відчуження на земельну ділянку площею 2, 9908 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво - Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:004:0008, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що належить ОСОБА_3 , та яка була накладена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко З. М. та зареєстрована в реєстрі за № 2093-2095 від 13 грудня 2016 року. Скасовано заборону на відчуження на земельну ділянку площею 2, 7212 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво - Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:004:0014, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що належить ОСОБА_3 , та яка була накладена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко З.М. та зареєстрована в реєстрі за № 2093-2095 від 13 грудня 2016 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 409,60 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального права. Зазначає, що суд першої інстанції не вірно зазначив, що спірні земельні ділянки не можуть бути предметом іпотеки та обтяжень. Наголошує, що земельні ділянки не є предметом мораторію, тому вони можуть передаватись будь-якій особі без обмежень. Звертає увагу, що мораторій поширює свою дію лише на ті землі особистого селянського господарства, які виділені в натурі власникам земельних паїв. Посилається, на формальність підстав звернення з позовом до суду, адже на момент укладання та дії договору позики та іпотеки позивач жодним чином не зазначав про недійсність договору іпотеки, а звернувся до суду тільки, коли зрозумів, що позичальник не збирається виконувати свої фінансові зобов`язання. Відповідач та треті особи відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не подали. У судовому засіданні ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав на ведених в ній та просила останню задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. ОСОБА_5 представник ОСОБА_3 заперечувала проти апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Треті особи, в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомили. Київським апеляційним судом здійснювало оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі судової влади України ОСОБА_4 У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 № 3236/03, § 41«Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності третіх осіб. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними, законним та ефективним способом захисту порушених прав позивача, зокрема, гарантованих ст. 41 Конституції України та ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 13 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено Договір позики. За даним договором ОСОБА_2 надала позичальнику ОСОБА_4 позику в сумі 402 800 доларів США, що в еквіваленті грошового зобов`язання становить 10 424 464 грн. за офіційним курсом НБУ на день укладення договору, без сплати відсотків, у строк на шість календарних місяців, тобто до 13 червня 2017 року, і підлягають поверненню не пізніше вказаного строку. У якості забезпечення виконання зобов`язання за вказаним Договором позики, 13 грудня 2016 року між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , що діяла від імені позивача ОСОБА_3 , яка є майновим поручителем ОСОБА_4 , було укладено Договір іпотеки. Договір підписаний сторонами, посвідчений 13 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. за реєстровим № 2092, яким також накладено заборона відчуження зазначеного в договорі майна за реєстровим №2093-2095. Зареєстрована заборона відчуження об`єкта нерухомого майна, також підтверджується інформаційною довідкою № 111213586 від 21 січня 2018 року (т. 1, а. с. 16-21). Відповідно до п. 6, 10 Договору іпотеки в іпотеку передано нерухоме майно: земельну ділянку площею 3,0302 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинький район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:004:0007, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що належить ОСОБА_3 ; земельну ділянку площею 2,9908 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинький район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:004:0008, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що належить ОСОБА_3 ; земельну ділянку площею 2,7212 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинький район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:004:0014, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що належить ОСОБА_3 ОСОБА_3 зазначила, що нещодавно дізналася про те, що вказані вище земельні ділянки пропонуються до купівлі через оголошення, при цьому позивач не була проінформована щодо невиконання основного зобов`язання боржника ОСОБА_4 перед Іпотекодержателем. Вважає, що даний договір іпотеки є недійсними на підставах, встановлених законом. Так, згідно ст.ст. 18, 19, 22 Земельного Кодексу України, спірна земельна ділянка, яка відноситься до складу земель сільськогосподарського призначення, не могла бути об`єктом цього договору іпотеки. Крім того, згідно ч. 4 ст. 133 ЗК України, заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки. У відповідності до положень Закону України «Про іпотеку» та Цивільного кодексу України, законодавцем визначено три способи захисту та задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду, та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Зазначила, що п. 21 розділу «Звернення стягнення і реалізація предмета іпотеки» даного Договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках передбачених п.п.16.8.1, 16.8.2 цього Договору відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя що міститься в цьому договорі. Однак пунктів 16.8.1, 16.8.2 не існує в укладеному нею Договорі іпотеки. Тобто, при підписанні договору сторони не дійшли згоди щодо підстав з яких саме можливе звернення стягнення. Також, в порушення вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», їй не було надіслано письмової вимоги, про виконання порушеного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому вважає, у відповідності ч.2 ст.222, ч.2 ст. 223, ч.1 ст.225 ЦК України, є всі підстави для визнання Договору іпотеки недійсним, зі скасуванням заборони на відчуження на земельну ділянку. Враховуючи наведене, позивач звернулася до суду із відповідним позовом. Відповідно до ст. ст. 18, 19, 22 ЗК України земельні ділянки, надані громадянам для садівництва, відносяться до складу земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до ч. 4 ст. 133 ЗК України, заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки. Між суб`єктами права - фізичними особами (жоден з яких не є банківською установою) було укладено договір позики і в рамках останнього, в якості забезпечення зобов`язань, укладено договір іпотеки на земельну ділянку сільськогосподарського призначення. У свою чергу в пункті 15 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України зазначено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2018 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення). У відповідності до ст. 15 Закону України «Про іпотеку», іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до цього Закону. Заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок, встановлені Земельним кодексом України, є чинними при їх іпотеці. Реалізація переданих в іпотеку земельних ділянок сільськогосподарського призначення при зверненні стягнення на предмет іпотеки здійснюється на прилюдних торгах. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути особи, визначені Земельним кодексом України. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення не можуть бути передані в іпотеку фізичними особами, однак заставодержателями таких земельних ділянок можуть бути лише Банки. Встановлено, що відповідно до п. 6, 10 Договору іпотеки від 13 грудня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , що діяла від імені позивача ОСОБА_3 , яка є майновим поручителем ОСОБА_4 , в іпотеку передано нерухоме майно: земельну ділянку площею 3,0302 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинький район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:004:0007, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що належить ОСОБА_3 ; земельну ділянку площею 2,9908 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинький район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:004:0008, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що належить ОСОБА_3 ; земельну ділянку площею 2,7212 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинький район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:004:0014, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що належить ОСОБА_3 . Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу. Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 638 ЦК України визначено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України). Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно з ч. 6 ст. 576 ЦК України предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки. Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» визначено, що предметом іпотеки може бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за умови, зокрема, що нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення. Таким чином, договір іпотеки може бути визнаний судом недійсним за умов встановлених законодавством доведених позивачем. Предмет іпотеки - є істотною умовою договору іпотеки, а отже, невідповідність предмету іпотеки вимогам чинного законодавства є підставою для визнання недійсним укладеного сторонами Договору іпотеки від 13 грудня 2016 року. За відсутності правових підстав для передачі вищевказаних земель сільськогосподарського призначення в іпотеку, які є істотними умовами договору - предметом іпотеки, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про визнання Договору іпотеки від 13 грудня 2016 року недійсним. Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірні земельні ділянки не можуть бути предметом іпотеки та обтяження відхиляються колегією суддів як такі, що ґрунтуються на хибному розумінні норм матеріального права. Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Враховуючи визнання недійсним Договору іпотеки від 13 грудня 2016 року, колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції про скасування заборони на відчуження вищевказаних земельних ділянок, накладеної на підставі спірного договору. Доводи апеляційної скарги про формальність підстав звернення із позовом до суду, адже на момент укладання та дії договору позики та іпотеки позивач жодним чином не зазначав про недійсність договору іпотеки, а звернувся до суду тільки, коли зрозумів, що позичальник не збирається виконувати свої фінансові зобов`язання не спростовують висновків суду. За наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним дослідженням обставин справи, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 19.02.2020. Головуючий: В.В. Саліхов Судді: Н.В. Поліщук О.В. Шахова