Постанова КЦС ВС № 757/55453/18-ц

Постанова Іменем України 20 травня 2020 року м. Київ справа № 757/55453/18-ц провадження № 61-1972св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача: адвокат Лемець Вікторія Миколаївна, відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представники відповідача ОСОБА_3 - адвокат Ремізовська Надія Костянтинівна, адвокат Підкова Олександр Володимирович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Позов мотивований тим, що 18 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3 000 000 доларів США та зобов`язався повернути отримані кошти до 17 листопада 2015 року, сплатити проценти за користування позикою у валюті позики, а також виконати інші зобов`язання, що виникають зі змісту цього договору. Відповідно до пункту 2 договору позика була передана відповідачу готівкою та на час підписання договору позики вважається фактично отриманою позичальником. Вказував, що дружина позичальника - ОСОБА_3 надала письмову згоду на укладання договору позики, яка була викладена у формі письмової заяви від 06 листопада 2013 року, справжність підпису була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. Пунктом 22 договору встановлено, що до всіх взаємовідносин сторін договору застосовується законодавство держави позикодавця, тобто Цивільний кодекс Російської Федерації. Зазначав, що 19 листопада 2013 року з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за договором позики від 18 листопада 2013 року між ним та громадянами України: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. Предметом договору застави від 19 листопада 2013 року була належна заставодавцям частка в розмірі 100% (корпоративні права) в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ТОП-ТРАНС». Вказував, що у зв`язку із виходом учасників ТОВ «ТОП-ТРАНС» - заставодавців ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) та передачею належної їм частки статутного капіталу ТОВ «ТОП-ТРАНС» громадянці України ОСОБА_3 , 06 березня 2014 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. Відповідно до пункту 1.1 договору застави, вказаний договір забезпечує виконання усіх зобов`язань громадянина України ОСОБА_2 , що виникли та виникнуть під час дії договору позики від 18 листопада 2013 року, а також усіх договорів про внесення змін та доповнень до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, в тому числі про збільшення суми основного боргу та/або процентів, що укладений між заставодержателем та позичальником. Посилався на пункт 1.2.1 договору застави, у якому зазначено, що предметом застави є: належна заставодавцю - громадянці України ОСОБА_3 , частка (корпоративні права) в статутному капіталі ТОВ «ТОП-ТРАНС», статут, нова редакція якого зареєстрована Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві 22 січня 2014 року за номером 10691050021001225, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія НОМЕР_1 , виданий 05 березня 2014 року, у розмірі 100% (сто відсотків) статутного капіталу, що складає 40 000 000 (сорок мільйонів) грн 00 коп, яка внесена (сплачена) заставодавцем у повному обсязі до статутного капіталу ТОВ, та права вимоги до ТОВ в зазначеній сумі, що виникають у зв`язку з виходом заставодавця зі складу учасників ТОВ, в разі настання випадку невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання та/або у інших випадках, передбачених цим договором. Стверджував, що між ним та ОСОБА_3 була досягнута домовленість про те, що у випадку невиконання (або часткового виконання) або прострочення виконання позичальником зобов`язань, що випливають із договору позики, заставодавець відповідає перед позикодавцем, як солідарний боржник у тому ж обсязі, що і позичальник (пункт 6.6 договору застави). У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 договору позики, виникла заборгованість, яка складається із: 3 000 000,00 доларів США - сума позики; 11 753,42 доларів США - відсотки за користування позикою за період з 05 листопада 2015 року до 17 листопада 2015 року; 979 150,68 доларів США - відсотки за користування позикою за період з 18 листопада 2015 до 05 листопада 2018 року; 1 624 500 доларів США - пеня, нарахована за період з 18 листопада 2015 року до 05 листопада 2018 року. Звертав увагу на те, що 24 жовтня 2018 року направляв на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення суми позики, однак станом на 05 листопада 2018 року ця вимога не була задоволена. Також аналогічну вимогу 05 листопада 2018 року він направляв ОСОБА_3 . Вважав, що ОСОБА_3 повинна відповідати перед кредитором разом із боржником, як заставодавець, солідарно на підставі пункту 6.6. договору застави та на підставі пункту 4 статті 65 СК України. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: стягнути з відповідачів солідарно 5 615 404,10 (п`ять мільйонів шістсот п`ятнадцять тисяч чотириста чотири) доларів США 10 центів та судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року у складі судді Ільєвої Т. Г. позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 18 листопада 2013 в розмірі 5 615 404, 10 (п`ять мільйонів шістсот п`ятнадцять тисяч чотириста чотири) доларів США 10 центів. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4 405, 00 (чотири тисячі чотириста п`ять) грн з кожного. Рішення районного суду мотивовано тим, що оскільки зобов`язання щодо повернення суми позики у розмірі 3 000 000,00 доларів США не виконане ні позичальником, ні поручителем, відповідачами не додано жодних документів, які б свідчили або підверджували, що останніми виконувалися умови договору позики, відтак, позов обґрунтований і підлягає задоволенню з врахуванням нарахованих відстоків за користування коштами. При цьому на підставі пункту 6.6 договору застави від 06 березня 2014 року районний суд вважав заставодавця ОСОБА_3 солідарним боржником за договором позики. Суд першої інстанції вказав, що вимоги про стягнення заборгованості у іноземній валюті є правомірними з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року скасовано в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 та ухвалено в цій частині нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики від 18 листопада 2013 року в розмірі 5 615 404,10 доларів США відмовлено. Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 18 листопада 2013 року в розмірі 5 615 404,10 доларів США залишено без змін. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 березня 2019 року, у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 , а саме з: -земельної ділянки, площею 0,2 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484001:01:023:0271, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина; -земельної ділянки, площею 0,2 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484001:01:023:0270, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина; -земельної ділянки, площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484001:01:023:0269, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина; -земельної ділянки, площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484001:01:023:0268, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина; -земельної ділянки, площею 0,2 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484001:01:023:0272, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина; -земельної ділянки, площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484001:01:023:0267, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина; -п`ятикімнатної квартири, загальною площею 126,9 кв м., житловою площею 81,9 кв м., за адресою: АДРЕСА_1 ; -житлового будинку, загальною площею 456,3 кв м., житловою площею 176,9 кв м., за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за звернення до суду з апеляційною скаргою у розмірі 13 215 грн. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства України та у Печерському районному судді м. Києва. Однак апеляційний суд вважав, що висновки районного суду про те, що пункт 6.6 договору застави, яким встановлено, що у разі недостатності предмета застави для повного задоволення вимог заставодержателя за договором позики він має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимог, з іншого майна заставодавця в порядку черговості, передбаченої чинним законодавством України, фактично є договором поруки, є неправильними, оскільки договір застави і договір поруки не можна ототожнювати. При цьому апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції при застосуванні норм, якими врегульовано поруку, не застосував імперативні норми статті 559 ЦК України, оскільки строком виконання зобов`язань за договором позики є 15 листопада 2015 року, а з позовом позивач звернувся лише в 2018 році, тобто майже через три роки, відтак, підстав для задоволення позовних вимог про стягнення боргу з ОСОБА_3 , як з поручителя, немає. Щодо доводів позивача з посиланням на пункт 4 статті 65 СК України, апеляційний суд вважав, що такі є необґрунтованими, оскільки позивачем доказів, які б підтверджували, що кошти в розмірі 3 000 000,00 доларів США використані в інтересах сім`ї, не надано. Крім того, матеріалами справи не підтверджено поліпшення життєвих умов сім`ї, відсутні докази набуття відповідачами нерухомості, автомобілів, коштовностей після отримання позики. Земельні ділянки, набуті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом 2013-2015 років були придбані за рахунок власних коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме за рахунок грошових коштів, які знаходились на депозитних рахунках та грошових коштів від здійснення підприємницької діяльності. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 60, 61, 65 СК України. Зазначав, що 12 серпня 2013 року у м. Флоренсія він, через свого представника за довіреністю - доньку ОСОБА_1 , передав ОСОБА_2 у якості позики грошові кошти у розмірі 3 000 000 мільйонів доларів США, що підтверджується борговою розпискою від 12 серпня 2013 року. Вказана розписка передувала укладенню договору позики від 18 листопада 2013 року. Звертає увагу на те, що 06 листопада 2013 року ОСОБА_3 підписала заяву, у якій надала згоду на укладення ОСОБА_2 договору позики та зазначила, що укладення договору позики відповідає її дійсному волевиявленню та здійснюється в інтересах сім`ї. З огляду на зазначене вважає, що ОСОБА_3 є зобов`язаною стороною за договором позики від 18 листопада 2013 року. Стверджує, що представник ОСОБА_3 - адвокат Ремізовська Н. К. разом з апеляційною скаргою подала з порушенням вимог статті 95 ЦПК України у якості письмових доказів: копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок, копію довідки з ПАТ «Банк «Кліринговий Дім» щодо депозитного рахунку ОСОБА_2 , копію довідки з ПАТ «Банк «Кліринговий Дім» щодо депозитного рахунку ОСОБА_3 , копію договору банківського вкладу від 19 грудня 2012 року, копію податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік ОСОБА_3 , оскільки зазначені документи не завірені належно та у апеляційній скарзі не вказано про наявність у ОСОБА_3 чи іншої особи оригіналів вказаних документів. Крім того, стверджує, що про поважність причин неподання до суду першої інстанції зазначених документів, представник відповідача не зазначила. Звертає увагу на те, що під час судового засідання 18 грудня 2019 року представник позивача - адвокат Лемець В. М. вказувала на те, що вказані документи викликають сумнів у їх достовірності. Посилається на те, що позивач не повинен доказувати факт використання коштів, отриманих одним із подружжя в інтересах сім`ї, оскільки другий з подружжя надав свою письмову згоду на укладення договору, підтвердив факт укладення договору в інтересах сім`ї. Вважає, що апеляційний суд, надаючи правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, не взяв до уваги факт викупу ОСОБА_3 100% статутного капіталу ТОВ «ТОП-ТРАНС» після отримання коштів ОСОБА_2 за договором позики 18 листопада 2013 року. Посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13 та правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц (провадження № 61-7335св18), у яких зазначено, що навіть якщо другий з подружжя, який не знав про укладення договору позики, є зобов`язаною стороною за договором позики, якщо цей договір укладено в інтересах родини та майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подали. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У січні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду. Ухвалою судді Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 25 листопада 1992 року в ДРАЦС Мінської районної держадміністрації міста Києва було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , про що видане свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 та в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис № 1956. 18 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, посвідчений нотаріусом Одинцовського нотаріального округу Московської області Нестеровим О. В., за реєстровим номером ДГ-1-271, згідно з яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3 000 000 доларів США та зобов`язався повернути отримані кошти до 17 листопада 2015 року, сплатити проценти за користування позикою у валюті позики, а також виконати інші зобов`язання, що виникають із змісту цього договору. Відповідно до пункту 1 договору позики від 18 листопада 2013 року сторони погодили, що в порядку та на умовах, передбаченими зазначеним договором, ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 у власність грошові кошти у розмірі 3 000 000 (три мільйони) доларів США 00 центів, що є еквівалентом сумі 98 042 100 (дев`яносто вісім мільйонів сорок дві тисячі сто) рублів 00 коп, в перерахунку на курс Центрального Банку Російської Федерації на 18 листопада 2013 року з поверненням до 17 листопада 2015 року включно, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою у валюті позики (долари США), а також виконати інші зобов`язання, що виникають із змісту цього договору, та повністю виконати свої боргові зобов`язання в строк, передбаченим цим договором. Відповідно до пункту 2 договору сторони погодили, що на дату підписання договору позика була передана ОСОБА_2 (позичальнику) готівкою та на час підписання договору позики вважається фактично отриманою ОСОБА_2 (позичальником). У пункті 13 договору позики зазначено, що підписанням договору ОСОБА_2 (позичальником) підтверджується факт отримання ним позики від позикодавця. 06 листопада 2013 року дружина позичальника - ОСОБА_3 надала письмову згоду на укладання договору позики, яка була викладена у формі письмової заяви від 06 листопада 2013 року, справжність підпису була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. 19 листопада 2013 року з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за договором позики від 18 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та громадянами України: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. Предметом договору застави від 19 листопада 2013 року була належна заставодавцям частка в розмірі 100% (корпоративні права) в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ТОП-ТРАНС». Відповідно до пункту 1.1 договору застави від 19 листопада 2013 року цей договір забезпечує виконання усіх зобов`язань громадянина України ОСОБА_2 , що виникли та виникнуть під час дії договору позики від 18 листопада 2013 року, посвідченого нотаріусом Одинцовського нотаріального округу Московської області Нестеровим О. В., за реєстровим номером ДГ-1-271 (а також усіх договорів про внесення змін та доповнень до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, в тому числі про збільшення суми основного боргу та/або процентів), що укладений між заставодержателем та позичальником. У зв`язку із виходом учасників ТОВ «ТОП-ТРАНС» - заставодавців ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) та передачею належної їм частки статутного капіталу ТОВ «ТОП-ТРАНС» громадянці України ОСОБА_3 , 06 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. Відповідно до пункту 1.1 договору застави від 06 березня 2014 року, вказаний договір забезпечує виконання усіх зобов`язань громадянина України ОСОБА_2 , що виникли та виникнуть під час дії договору позики від 18 листопада 2013 року, а також усіх договорів про внесення змін та доповнень до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, в тому числі про збільшення суми основного боргу та/або процентів, що укладений між заставодержателем та позичальником. У пункт 1.2.1 договору застави від 06 березня 2014 року зазначено, що предметом застави є: належна заставодавцю - громадянці України ОСОБА_3 , частка (корпоративні права) в статутному капіталі ТОВ «ТОП-ТРАНС», статут, нова редакція якого зареєстрована Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві 22 січня 2014 року за номером 10691050021001225, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія НОМЕР_1 , виданий 05 березня 2014 року, у розмірі 100% (сто відсотків) статутного капіталу, що складає 40 000 000 (сорок мільйонів) грн 00 коп, яка внесена (сплачена) заставодавцем у повному обсязі до статутного капіталу ТОВ, та права вимоги до ТОВ в зазначеній сумі, що виникають у зв`язку з виходом заставодавця зі складу учасників ТОВ, в разі настання випадку невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання та/або у інших випадках, передбачених цим договором. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 договору позики, виникла заборгованість, яка складається із: 3 000 000,00 доларів США - сума позики; 11 753,42 доларів США - відсотки за користування позикою за період з 05 листопада 2015 року до 17 листопада 2015 року; 979 150,68 доларів США - відсотки за користування позикою за період з 18 листопада 2015 до 05 листопада 2018 року; 1 624 500 доларів США - пеня, нарахована за період з 18 листопада 2015 року до 05 листопада 2018 року. 24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 направляв на адресу ОСОБА_2 через міжнародну службу доставки пошти Товариство з обмеженою відповідальністю «Даймекс», накладна № 38002357 від 25 жовтня 2018 року, цінним листом з описом вкладення через Пошту Росії вимогу про повернення суми позики. Станом на 05 листопада 2018 року вимога не була задоволена. 05 листопада 2018 року ОСОБА_1 направив цінним листом з описом вкладення на адресу ОСОБА_3 вимогу про виконання зобов`язання за договором позики. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України). Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. За своєю природою принцип змагальності судового процесу засновується на розподілі процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, -- із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача. Відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення з ОСОБА_3 коштів за договором позики, апеляційний суд вважав, що доказів, які б підтверджували, що кошти в розмірі 3 000 000,00 доларів США використані в інтересах сім`ї, позивачем не надано. З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке. Судами встановлено, що 06 листопада 2013 року дружина позичальника - ОСОБА_3 надала письмову згоду на укладання договору позики, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. У вказаній заяві зазначено, що ОСОБА_3 дає згоду на те, щоб усі без винятку умови договору позики та сума позики за цим договором визначалися її чоловіком самостійно, без додаткового погодження цих питань з нею та підтвердила, що укладення договору позики відповідає її дійсному волевиявленню та здійснюється в інтересах сім`ї. Апеляційний суд зазначеній заяві ОСОБА_3 належної оцінки не надав та взяв до уваги доводи відповідача про те, що підстав вважати, що договір позики від 18 листопада 2013 року був укладений в інтересах сім`ї, немає. Колегія суддів вважає, що підписуючи заяву від 06 листопада 2013 року, ОСОБА_3 надала згоду на укладення договору позики саме в інтересах сім`ї, про що зазначила у вказаному документі. Відтак, волевиявлення відповідача ОСОБА_3 встановлено вказаною заявою, підтверджує цільове призначення договору позики, а тому обов`язок спростування презумпції, яка зазначена у її заяві, лежить на ОСОБА_3 . Вона цю презумпцію належними і допустимими доказами не спростувала. З огляду на зазначене до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частини четвертої статті 65 СК України, яка встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Отже, ОСОБА_3 є зобов`язаною стороною (солідарним відповідачем) за договором позики, укладеним її чоловіком ОСОБА_2 , оскільки кошти за договором позики отримувалися позичальником за згоди другого з подружжя для використання в інтересах сім`ї. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПУ України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 19 210 грн. Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасувати. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 19 210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) гривень. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк