Постанова 4824 № 2604/9286/12

справа № 2604/9286/12 провадження № 22-ц/824/1729/2020 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Київ від 06 червня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня Олександр Миколайович про визнання недійсним договору дарування квартири, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня Олександр Миколайович про визнання недійсним договору дарування квартири. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після його смерті відкрилась спадщина, єдиним спадкоємцем майна є його рідна донька - ОСОБА_1 , яка в межах визначеного законодавством строку подала заяву про прийняття спадщини. Однак, як з`ясувалось, що на майно спадкодавця претендує ОСОБА_2 , відповідач у справі, протягом тривалого часу вона оспорювала в судових інстанціях право ОСОБА_1 на спадкове майно, звертаючись до суду з різними позовами, однак в задоволені позовів їй було відмовлено, тому позивач залишається єдиним спадкоємцем майна батька. За життя ОСОБА_3 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 , однак у 2007 році ОСОБА_2 обманним шляхом заволоділа цією квартирою, примусивши ОСОБА_3 укласти договір дарування квартири на своє ім`я, отримавши у такий спосіб квартиру у червні 2009 року відповідач помістила ОСОБА_3 до будинку пристарілих у православне сестринство, де він помер. Позивач вважає, що наявні підстави для визнання недійсним договору дарування квартири від 06 лютого 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М., оскільки на момент укладання договору ОСОБА_3 в силу свого віку та стану здоров`я не міг керувати своїми діями, усвідомлювати природу укладеного правочину та наслідки його укладання, ймовірно вважав, що укладає договір довічного утримання, оскільки перебував під постійним психологічним тиском ОСОБА_2 . В подальшому ОСОБА_3 , усвідомивши свій вчинок щодо відчуження квартири, яка була його єдиним житлом, він звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою визнати цей договір недійсним, однак знову під впливом ОСОБА_2 подав до суду заяву про залишення позову без розгляду. В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що відповідач разом з ОСОБА_3 тривалий час підтримували дружні стосунки, відповідач допомагала йому в різних життєвих ситуаціях, в тому числі при оформленні документів на розлучення з його дружиною, розміняти та придбати для нього окреме житло після розлучення, облаштувати нову оселю, зробити ремонт, придбати меблі. ОСОБА_3 , діючи з власної волі та за власним бажанням запропонував укласти договір дарування квартири на ім`я відповідача, оскільки на той час він проживав сам, його рідна донька ОСОБА_1 проживала разом із сім`єю в АР Крим, не мала змоги навідуватись до батька та надавати йому допомогу, незважаючи на його вік та стан здоров`я, відповідач наголосила, що на момент укладання оспорюваного договору ОСОБА_3 не мав психічних захворювань, не перебував на обліку у лікаря психіатра, перебував у свідомості та за своїм психічним станом на день укладання заповіту в повній мірі міг керувати своїми діями, добровільно підписав договір дарування, висловлював свою дійсну волю на укладання саме договору дарування, незважаючи на те, що нотаріус неодноразово роз`яснював наслідки укладання договору дарування квартири, після укладання договору ОСОБА_3 продовжував проживати в цій квартирі, ці питання між ними було обговорено до укладання договору, відповідач опікувалась його здоров`ям, за необхідності разом ходили до лікарів, придбавала продукти харчування та готувала їжу, всі турботи по господарству виконувала вона особисто, родичі до ОСОБА_3 не навідувались, донька не мала наміру забрати до себе батька або здійснювати за ним догляд, тому всі витрати по утриманню ОСОБА_3 , коли він перебував у тяжкому стані не задовго до його смерті, несла відповідач самостійно, також за власний кошт здійснила поховання. Відповідач вважає пред`явлений до неї позов безпідставним та надуманим, не доведений належними та допустимими доказами, тому відсутні підстави для його задоволення, просила задовольнити зустрічний позов та відшкодувати за рахунок відповідача моральну шкоду. Рішенням Дніпровського районного суду міста Київ від 06 червня 2019 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М. про визнання недійсним договору дарування. Відмовлено у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди. Не погоджуючись із указаним рішенням в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_2 06 лютого 2007 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, не було належним чином досліджено докази та обставини справи, не було надано їм належної правової оцінки, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення. Зазначає, що укладаючи договір дарування квартири, її батько ОСОБА_3 вважав, що фактично укладає договір довічного утримання, оскільки хотів бути впевненим, що його до кінця життя будуть належним чином доглядати та допомагати фізично і матеріально. Однак, ОСОБА_2 скористалась його безпорадним станом та обманним шляхом примусила ОСОБА_3 підписати договір дарування квартири. 05 листопада 2019 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення в частині визнання договору дарування недійсним залишити без змін. Указує, що судом першої інстанції ухвалене судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а отже, у суду апеляційної інстанції є всі підстави залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 не порушує права позивача. В судовому засіданні ОСОБА_4 , яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 підтримала доводи викладені у апеляційній скарзі, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені первісних позовних вимог скасувати та постановити нове судове рішення, яким указані позовні вимоги задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені первісних позовних вимог залишити без змін. Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О. М. у судове засідання не з`явився, про розгляд справи належним чином повідомлений, про причини неявки суд не повідомляв. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі частини 2 статті 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши думку осіб, що з`явились у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи у задоволені первісного позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не наведено в повному обсязі належних та допустимих, достатніх, достовірних доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог. Оскільки, при проведені посмертної судово-психіатричної експертизи, за результатами якої складено Висновок судово-психіатричного експерта від 23 жовтня 2015 року за №908, експертами зроблено категоричний висновок, що на момент укладання договору дарування квартири 06 лютого 2007 року ОСОБА_3 на будь-який психічний розлад не страждав та за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, тобто волевиявлення дарувальника щодо свого розпорядження на відчуження у такий спосіб належного йому об`єкту нерухомого майна було вільним та відповідало його волі. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до частини першої ст.717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. За нормою частини першої ст. 722 Цивільного кодексу України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Відповідно до п. 2. ст. 719 Цивільного кодексу України, договір дарування нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню. Судом встановлено, що 06 лютого 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М., зареєстрований в реєстрі за №143. За умовами пункту 1 договору дарування, ОСОБА_3 , перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, та діючи зі своєї власної волі, подарував, а ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру під АДРЕСА_1, яка складається з однієї жилої кімнати, загальною площею 29,40 кв.м, в тому числі житловою площею 15,20 кв.м, що розташована в місті Києві, по АДРЕСА_1 . Право власності за оспорюванню квартирою АДРЕСА_1 , перейшло до ОСОБА_2 в момент нотаріального посвідчення договору, тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом реєстрації смерті у місті Києві 25 лютого 2010 року, актовий запис №3756. За життя, ОСОБА_3 звертався до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 з вимогою про визнання недійсним договору дарування від 06 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 10 листопада 2008 року Дніпровським районним судом міста Києва, в межах розгляду цивільної справи № 2-1287/08, постановлено ухвалу про залишення без розгляду позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М., про визнання договору дарування недійсним. Після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заяву про прийняття спадщини до компетентних органів нотаріату 10 липня 2010 року подала спадкоємець першої черги - донька померлого ОСОБА_1 . 07 грудня 2011 року Оболонським районним судом міста Києва, в межах розгляду цивільної справи №2-2289/2011, ухвалене рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Десята Київська державна нотаріальна контора Дніпровського району м. Києва про усунення від права на спадкування та визнання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1264 ЦК України. Рішення набрало чинності. 02 липня 2015 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського міського центру судово-психіатричної експертизи. На виконання ухвали суду, 23 жовтня 2015 року експертами Київського міського центру судово-психіатричної експертизи складено Висновок судово-психіатричного експерта №908. За висновками експертів: «У момент укладання договору дарування квартири 06 лютого 2007 року ОСОБА_3 на будь-який психічний розлад не страждав. У момент укладання договору дарування квартири 06 лютого 2007 року ОСОБА_3 за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними». Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення правочину відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Аналогічний висновок зроблений і в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц та від 20 червня 2018 року у справі №161/17119/16-ц. Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, та надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним на підставі статті 225 Цивільного кодексу України, оскільки при проведені посмертної судово-психіатричної експертизи за результатами якої складено Висновок судово-психіатричного експерта від 23 жовтня 2015 року за №908, експертами зроблено категоричний висновок, що на момент укладання договору дарування квартири 06 лютого 2007 року ОСОБА_3 на будь-який психічний розлад не страждав та за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, тобто волевиявлення дарувальника щодо свого розпорядження на відчуження у такий спосіб належного йому об`єкту нерухомого майна було вільним та відповідало його волі. Доводи апеляційної скарги указаних висновків не спростовують. Звертаючись з вимогою про визнання недійсним договору дарування, що є предметом цього спору, позивач окрім підстави, передбаченої статтею 225 ЦК України (вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та або не могла керувати ними) зазначала також інші підстави для визнання указаного правочину недійсним, передбачені статтями указаного Кодексу, зокрема: 229 (вчинення правочину під впливом помилки), 230 (вчинення правочину під впливом обману) та 231 (вчинення правочину під впливом насильства). При вирішенні даного спору судом першої інстанції враховано, що підстави позову про вчинення договору внаслідок помилки, а також водночас під впливом обману та у зв`язку з тяжкими обставинами, передбачені статтями 225, 229 - 231 ЦК України, є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної з обставин, на яку посилається на підтвердження своїх доводів позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів. При цьому, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованих висновків, про недоведеність позивачем підстав для визнання оскаржуваного договору з інших, заявлених у цьому позові підстав. Так, норми статті 230 ЦК України не застосовуються до односторонніх правочинів, про що правильно зазначено судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Позивачем також не доведено та судом не встановлено обставин, які свідчать про наявність дій психічного характеру (психічний тиск), які вчинялися відповідачем відносно ОСОБА_3 при укладанні договору дарування чи передували за часом до його укладання, а так само того, в чому виразилося насильство. Не встановлено також обставин, які свідчать про неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 підтримувала твердження про наявність підстав для визнання договору дарування квартири недійсним. Однак доказів існування підстав для визнання договору дарування недійсним, передбачених законодавством суду не надала. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення. Рішення Дніпровського районного суду міста Київ від 06 червня 2019 року в частині відмови у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди ніким не оскаржено, а тому не є предметом перегляду у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Київ від 06 червня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба