Постанова 4813 № 2-5229/09

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.02.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи № 2-5229/09 Апеляційне провадження № 22-ц/813/2356/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого- Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря - Сороколет Ю.С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 червня 2009 року у складісудді Демченко О.М., ВСТАНОВИВ: У травні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа кредитна спілка «Україна» про визнання права власності на майно, а саме на квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.3-4). В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилався на те, що кредитна спілка «України» на підставі договору додаткового пайового внеску №ГО-170408 Д від 17 квітня 2008 року отримала від нього кошти в сумі 1 511 000 грн. під 27% річних на суму внеску, строком на один рік. В забезпечення виконання договору пайового внеску 17 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та кредитною спілкою «Україна» було укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_1 передав позивачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що у встановлений договором пайового внеску строк не було повернуто позивачу кошти, позивач просив визнати за ним право власності на квартири АДРЕСА_1 , які є предметом іпотеки. Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2009 року позовні вимоги задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.37-39). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2010 року відмовлено в задоволенні заяви кредитної спілки «Україна» про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м. Одесит від 17 червня 2009 року (т.1 а.с.131). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2010 року відхилено апеляційну скаргу голови правління кредитної спілки «Україна» та заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2009 року залишено без змін (т.1 а.с.159-162). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 26 січня 2011 року залишено без задоволення заяву в.о.голови правління кредитної спілки «Україна» про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2009 року (т.1 а.с.188). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2012 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_3 на заочне рішення від 17 липня 2009 року (т. 1 а.с. 202-203). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2012 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2009 року (т. 1 а.с. 220-222). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 15 липня 2013 року залишено без задоволення заяву представника кредитної спілки «Україна» про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2009 року (т. 1 а.с.245). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 березня 2017 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2009 року (т.2 а.с.34). У липні 2017 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказане заочне рішення, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду, заочне рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову (т.2 а.с.63-65). Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час винесення рішення не було враховано, що відсутні докази внесення ОСОБА_2 грошових коштів за договором пайового внеску, що укладення іпотечних договорів статутом кредитної спілки не передбачено та що відсутній факт підтвердження належного повідомлення його, як відповідача, про слухання справи. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 липня 2017 року ОСОБА_1 поновлено строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду та відкрите апеляційне провадження (т.2 а.с.69-70). У відзиві на апеляційну скаргу кредитна спілка «Україна» підтримує апеляційну скаргу ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 78-79). Після ліквідації апеляційного суду Одеської області справа передана до новоствореного Одеського апеляційного суду (т.2 а.с.135,136-137). Належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи на 04 лютого 2020 року на 15.30 год. сторони в судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надано (т.2 а.с.175-186). Позивач ОСОБА_2 з огляду на сповіщення його представника ОСОБА_4 , яка діє на підставі довіреності від 11 квітня 2017 року, строк дії довіреності до 11 квітня 2020 року, в сенсі ч.5 ст.130 ЦПК України вважається повідомленим (т.2 а.с.90). Відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи у їх відсутність. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що іпотечний договір від 14 травня 2008 року не виконаний, тому позивач має право на отримання у власність предметів договору іпотеки. Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17 квітня 2008 року ОСОБА_2 були передані кредитній спілці «Україна» на умовах строковості, сплатності та повернення грошові кошти у розмірі 1 511 000 грн., як внесок до Договору додаткового пайового внеску №ГО-170408 Д (т.1 а.с.15-16). 14 травня 2008 року ОСОБА_5 , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_6 , який діяв від імені ОСОБА_1 , майнового поручителя кредитної спілки «Україна», укладено іпотечний договір, згідно якого були забезпечені умови виконання договору пайового внеску по поверненню в строк до 17 квітня 2009 року внеску в сумі 1 511 000 грн. зі сплатою відсотків за користування ним у розмірі 27% річних та повернення грошових коштів за рахунок майна: квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 (т.1 а.с.10-13). За умовами п. 4.3. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з порядком задоволення вимог іпотекодержателя, передбачених п. 4.4. цього договору. Пунктом 4.4. договору іпотеки передбачено, що у випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачених п. 4.1. цього договору, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги одним з наступних способів: - шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; - шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. У статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.ст.36,37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. З урахуванням вимог ст.ст.328, 335, 392 ЦК України у контексті ст.ст.36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не є судовим способом звернення стягнення, а тому суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності за іпотекодержателем. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц. З урахуванням наведеного, іпотечним договором, укладеним між сторонами, встановлено позасудовий порядок визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Визнання права власності за іпотекодержателем за рішенням суду є неналежним способом захисту, тому позов ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на майно за договором іпотеки від 14 травня 2008 року задоволенню не підлягає, як такий, що не ґрунтується на законі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності належного повідомлення про слухання справи спростовуються матеріалами справи. Зокрема, у томі 1 на аркушах справи 27а, 33 містяться зворотні поштові повідомлення про слухання справи на ім`я ОСОБА_1 , в яких останній розписався. При встановлених обставинах, інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення. Колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню як таке, що постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права. Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2009 року скасувати. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Кредитна спілка «Україна» про визнання права власності на майно. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 14 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: